WEB-ресурс научно-практических конференций

К.філос.н. Астахова Т.Г.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

КОНЦЕПТОСФЕРА ЛІДЕРСТВА: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ВИМІР

Однією з найбільш значимих проблем у суспільстві завжди виділялась проблема управління, влади та лідерства. Лідерство як один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи поєднує та скеровує дію всієї групи, опікуючої, підтримуючої та приймаючої таке керівництво, зацікавлює широке коло дослідників – істориків, політологів, психологів, соціологів, економістів, філософів. «Лідерство, – зауважував відомий французький політолог Ж. Блондель, – так само давнє, як і суспільство. Воно універсальне та неминуче. Воно існує всюди – у великих та малих організаціях, у бізнесі та релігії, у профспілках та благодійних організаціях, у компаніях та університетах. Воно існує в неформальних організаціях, у вуличних угрупуваннях та масових демонстраціях. Лідерство, за усіма намірами та цілями, є ознакою номер один будь-яких організацій. Для того, щоб існувало лідерство, необхідна наявність групи, й усюди, де виникають групи, з ’ являється лідерство» [ 2 ].

У широкому, соціальному, розумінні лідерство – це здатність впливати на окремі особистості та групи людей, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення цілей організації чи лідерства. Лідер (англ. leader – ведучий) – це авторитетний член організації чи соціальної групи, особистісний вплив якого дозволяє йому відігравати суттєву роль в соціально-психологічних, соціально-політичних процесах та ситуаціях, у регулюванні взаємовідносин, взаємодії у колективі, групі, суспільстві.

Багато хто і з соціологів намагався вирішити проблему лідерства, проте праці мали розрізнений характер та не складали узагальненої теорії. Тому саме філософський підхід, як комплексний, до вивчення проблеми лідерства може дозволити здійснити всесторонній аналіз даного явища та з ’ ясувати основні характеристики, що становлять його сутність. Проте перш за все необхідно визначити основні концептуальні лінії на окреслену проблему з позиції історико-філософського аналізу.

Ще за часів античності Плутарх, Геродот, Светоній говорять, перш за все, про діяння великих військових діячів, вождів, підкреслюючи їхній високий розум, дух, сильну волю, видатні якості організаторів, спроможних багато що передбачити. Платон звертав увагу на те, що правитель повинен не лише вміти впливати на підлеглих примусом, але й бути здатним переконувати людей. У свою чергу, Аристотель стверджував, що в основі розподілу людей на керівників та підлеглих лежить божественне призначення, за яким одні народжуються для того, щоб керувати, а ніші – щоб підпорядковуватися [ 7 ].

Слід зауважити, що в історії розвитку філософської думки питанню лідерства та його ролі в управлінні державою приділяв особливої уваги Сократ, який не залишив по собі писаних джерел. Усе чим можна послуговуватися – це діалоги Платона, «Спогади про Сократа» Ксенофонта та комедія Аристофана «Хмари».

Сократ наполягав на тому, що опанування знаннями в будь-якій сфері та вміння застосовувати їх практиці – неодмінна передумова для утримання позиції лідерства. «Ви, мабуть, помічали, – розмірковував він, – що якщо людина некомпетентна, то вона не намагається повчати ні наших арфістів, хористів, танцівниць, ні борців? Усі, хто має в них авторитет, можуть сказати, де вони навчилися своїй справі» [1].

Людство знає три основних форми влади: надана статусом чи рангом, завойована авторитетом особистості чи породжена силою знання. Сократ чітко виокремлював останню. Люди будуть підкорятися тому чоловікові чи жінці, хто знає, що і як робити, особливо за зламних часів. У такому разі, право на керування набувалося б шляхом оволодіння знаннями та практичними навичками. Коли солдат вивчає тактику, лікар – медицину, моряк – мистецтво навігації, а селянин опановує грамотність у сфері сільського господарства, тоді їх також кваліфікували б як лідерів. Вони накопичили необхідні знання та досвід, тим самим спонукаючи до покори людей недосвідчених, принаймні, у їхній сфері.

Для Сократа та його школи, як показує Платон, знання – головний шлях до лідерства. У цьому можна простежити зародження стрижневої теми в західній традиції. Бажання мати освічених правителів, губернаторів, керівників – чоловіків та жінок, котрі мають владу, засновану на знанні та досвіді, а не отриману за правом народження чи статусом у суспільстві – спонукало до заснування шкіл та університетів. Це було джерельце, котре епоха Ренесансу перетворила в могутню ріку.

У свою чергу, Ксенофонт, послідовник Сократа, першого у західній Європі великого учителя у сфері лідерства, проводить думку, що без поваги влада приречена занепад. Слабким керівником у будь-якій сфері маніпулюють несумлінні підлеглі. Тому універсальним виступає принцип, якого наслідують істинні лідери в усі часи: надихати, заохочувати власним прикладом. Це особливо важливо там, де люди стикаються з труднощами чи небезпекою: вони очікують, що їхні керівники будуть ризикувати та переживати ті самі труднощі, що й вони, або, принаймні, викажуть готовність до цього. Лідери ті, хто ведуть за собою, піднімають дух, зміцнюють мужність для продовження початого.

Окреслене питання також широко розроблялося й у китайській філософії, зокрема у вченні Лао-Цзи. Якщо традиційно лідерство розуміється як влада та домінування над іншими людьми, то Лао-Цзи виділяє абсолютно інший вектор лідерства, який, до речі, найбільш і відповідає, на сьогодні, потребам людської спільноти. Філософ вважає, що людина, події та явища можуть розглядатися тільки в порівнянні з іншими. Дао метафорично уподібнюється воді, символізуючи підкорення та неподоланність. Не варто боротися проти Дао, потрібно пристосуватися до нього, включатися в нього та працювати з ним.

«Найкращі військові начальники не женуться попереду своїх колісниць», – писав Лао-Цзи [ 3 ] . Мислитель у даному разі підкреслює, що правитель, наслідуючий Дао, не повинен звеличуватися над іншими або в першу чергу шукати слави. Таким чином, своєю поведінкою мудрець просто відображає реалії сущого в його природному прояві, так як «Дао любить та лікує всі речі, а не використовує їх».

Мудрець не повинен використовувати силу саме тому, що він має владу. Лао-Цзи мислив про лідера, який діє в духові смирення, не говіркому та не тиснучому:

Мудрецю непритаманн а заклопотаність, в ін слухає тишу.

Він діє без бажання володарювати.

Він живе без наміру стягувати власність.

Він віддає задарма.

Оскільки він не вимагає поваги до себе, завжди її отримує.

Тому мудрець ставить себе позаду всіх, і все таки залишається попереду.

Чи не тому, що він не переслідує жодних особистих інтересів,

Його особисті інтереси завжди бувають задоволені? [ 3 ]

«Такий правитель приносить користь десяти тисячам людей і все ж задоволений, знаходячись в стані, що зневажається людьми», – додає Лао-Цзи [ 3 ].

Серед найбільш відомих західних шкіл, котрі здійснили суттєвий внесок у розробку проблеми лідерства можна виділити: психоаналітичну (З. Фройд, А. Адлер, К.Г. Юнг), яка вивчала несвідомі фактори процесу лідерства; йельську (Г. Лассуел, Б. Скіннер, У. Уайт), що досліджувала особливості свідомості політичних лідерів; франкфуртську (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм) – розробляла концепцію «авторитарно ї особистості » та аналізувала проблему взаємостосунків харизматичних лідерів та їхніх послідовників [ 6 ] .

Філософські аспекти лідерства успішно розробляли Ф. Н і цше, З. Фр о йд та їхні посл ідовники. У своїй волюнтаристській концепції Ф. Ніцше намагався обґрунтувати необхідність створення вищого біологічного типу – людини-лідера, надлюдини, яка б спиралася не на мораль, а на силу. З. Фройд підкреслював, що прагнення до лідерства виявляє себе з пригнічення лібідо (статева слабкість): маса потребує лідера, аналогічного отцю сімейства [9].

З іншого боку, концепція «особистіно-психологічних якостей» трактує лідерство, перш за все як індивідуально-психологічне явище, котре можна пояснити, виходячи з нього самого. Так, З. Фройд вважав, що пригнічення лібідо (сексуального потягу) може трансформуватися в прагнення до лідерства, домінування та навіть садизму. Неврастенія, що при цьому виникає, може слугувати передумовою того, що індивід починає шукати способи самоствердження та прагнути до лідерства в різноманітних сферах, окрім, звичайно, сексуальної, причому характеризується вкрай нервовою поведінкою, психологічними зривами, бажанням принизити інших на честь викривленого розуміння власного «возвеличення» [ 9 ]. Серед послідовників З. Фройда розповсюджена точка зору, що деякі люди у своїй орієнтації на лідерство та наполегливій боротьбі за самоствердження і владу компенсують комплекс неповноцінності, який виник в дитинстві чи юнацькому вікові. При цьому лідерство може виступати і як певний вид нетиповості поведінки, що є наслідком неврозу, манікальної параної та інших відхилень психіки.

Філософське обґрунтування лідерству прагнув дати і Ф. Ніцше, котрий подавав різноманітні процеси власного життя у вигляді модифікацій дії волі до влади та могутності. Проте він вважав, що ролі лідера в найбільшому ступені відповідає вольова та сильна особистість, «надлюдина», котру не бентежать духовні та моральні цінності та яка звеличується над «звичайною» людиною так само, як та домінує над мавпою. «Мета людства, – стверджував Ніцше, – полягає в його вищих представниках… Людство має невтомно працювати, щоб народжувати великих людей – у цьому, і в нічому іншому, полягає його мета» [ 7 ].

Варто підкреслити, що філософський аспект лідерства менш розроблений у порівнянні з психологічним та соціальнополітичним. Так, пошук у системі « І нтернет» (Internet) за ключовими лексемами дозволив знайти лише 286 найменувань. Сучасні філософи досліджують лідерство з точки зору аксіологічного аспекту даної проблеми. На сьогодні, ці дослідження розглядаються як найбільш перспективні [4].

Американські джерела з філософських проблем лідерства можна розділити за формою на дисертаційні дослідження, монографії, статті, аудіо- та відеоматеріали (інтерв’ю та лекції відомих громадських, політичних та релігійних лідерів), а за змістом виділити наступні групи:

· Лідерство в системі релігійних установ (дисертаційне дослідження Д. Грієва, у якому порушуються проблеми діяльності релігійних лідерів; серед відеоматеріалів, наприклад, Ideas , Values and the Presidency // Purdue University Public Affairs Video Archives ., 1991., 1 відеокасета (103 хв.), де обговорються питання ідеалів та цінностей в системі президентської влади; Quality Leadership and Organizational Change : Thinking About Quality - The Deming Philosophy // US Chamber of Commerce and Joiner Associates ., 1994., 1 відеокасета (113 хв.) – це презентація книги Crawford - Mason CI ., Dobyns L . L . « Thinking About Quality : Progress , Wisdom and the Deming Philosophy », у якій обговорюються питання необхідності розробки нових програм навчання досягнення успіху в менеджменті, а також індивідуальних змін кожного члена з метою встановлення якісно нової культури взаємовідносин в організації. У якості прикладу можна навести наступні: Maldonado R . Oral History Interview // Archive / Manuscript Control ., 1988., 3 аудіокасети (3 години); Flowers Т. M . Oral History Interview // Archive / Manuscript Control ., 1990-1995., 6 аудіокасет (5 годин); Rorheim A . Oral History Interviews // Archive / Manuscript Control ., 1989., 4 аудіокасети (3 години). Усі ці автори (Р. Мальдонадо, Т. Флоуерз і А. Рорхейм) є релігійними діячами та у своїх бесідах обговорюють лідерство в системі церковних організацій, проблеми соціального буття й християнської філософії, необхідності виховання молоді в духові християнських цінностей тощо, наприклад, Griewe D . P . Training Camp Philosophy and Initial Equipping for Lay Pastor Ministry / / Moody Bible Instityte . Dissertation. , 1995. ; а також рел ігійних лідерів у системі малих груп прочан, посилення за рахунок системи лідерства й книга Дж. Кл і нтона (1992), де розглядаються питання християнського лідерства, філософії та теології. Перш за все, на паритетних началах існують чисельні конфесії. Окрім того і перш за все, церква виступає як форма соціалізації, тобто поєднує людей, є місцем їхнього спілкування, взаємодопомоги, спонукає до індивідуальних пошуків себе та смислу свого існування. Автори, які розробляють системи лідерства в релігійних установах порушують проблеми моралі, расових та національних. Усі ці дослідження мають в основному релігійне спрямування й можуть бути лише частково застосовані у сфері громадського лідерства. Прикладом є концепція «обслуговуючого лідерства» Р. Гринліфа [4].

· лідерство у сфері освіти або освітянське лідерство. Проблемі лідерства у сфері освіти приділяється велика увага, що пов’язано з уведенням прагматичної педагогічної системи Дж. Дьюї, спрямованої на розвиток у дітей, підлітків та молоді самостійності, соціальної активності, громадянських почуттів [4].

· Ціннісний аспект політичного та організаційного лідерства. Ця група досліджень з’явилася відносно недавно (приблизно в кінці 70-х років ХХ ст.) і пов’язано з іменами К. Ходжкінсона, Г. Фейрхольма, Кучмарских та низки інших дослідників, котрі розглядають моральний аспект лідерства, інтерпретують цінності як найбільш стабільний елемент в системі лідерства й у взаємовідношеннях «лідер-послідовники», стверджують необхідність розрізнення понять «лідерство» та «менеджмент», найбільш активно, у порівнянні з іншими дослідниками, розробляють ідеальні моделі майбутнього лідерства ХХІ століття [4].

У цілому можна сказати, що американські філософи на відміну від своїх європейських та вітчизняних колег, приналежних до різних теоретичних напрямків з використанням різних методик, знаходяться під сильним тиском протестантської етики, з одного боку, і філософських систем Г. Пірса, У. Джемса, Дж. Дью ї та їхніх посл ідовників, з іншого . У своїх дослідженнях вони використовують в основному методологію прагматизму. Власне процеси та адміністрування розглядаються ними як «філософія в дії», покликана служити життєвій практиці. Лідерські моделі, що розробляються в межах ціннісних теорій, претендують на те, щоб найліпшим чином керувати людьми та допомогти їм найбільш ефективно «злитися з усією сукупністю досвіду». Це останнє може створювати можливість того, щоб проблеми лідерства розпочинати вивчати з філософськи особливого, а не з економічно загального.

Таким чином, у ході дослідження стало можливим резюмувати, що проблемі лідерства притаманні суб ’ єктно-об ' єктні відношення. По-перше, до суб’єктивних факторів лідерства можна віднести особистості самого лідера та його послідовників, взаємовідносини між ними та ступінь прихильності тому соціальному колективу, членами якого вони є. По-друге, до об'єктивних умов існування лідерського процесу належить соціальний контекст, котрий визначається сукупністю соціальних, економічних, політичних та культурних умов, які характеризують соціум у даний конкретний історичний відрізок часу.

Відповідно до цього в історико-філософському вимірі проблему лідерства можна розглядати як концептосферу, що рухлива та розвивається, як ту, що поєднана з культурним досвідом її носіїв у часі. Тому концептосфера лідерства, розпочинаючи з часів античності і до сьогодення, постійно розвивається, видозмінюється та модернізується. Якщо первинно вона базувалася суто на підході з позиції особистісних якостей (Сократ «лідерство через знання», Ксенофонт «лірество як наслідування», Платон «лідерство через переконання», Аристотель «лідерство через розподіл влади», Лао-Цзи «лідерство через прстосовництво»), а пізніше зі зростанням ролі вивчення психологічних процесів поглибилася до концепції «особистісно-психологічних якостей» (З. Фройд, А. Адлер, К.Г. Юнг), концепції «авторитарної особи» (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм) та набула вигляду лідерських моделей, що розробляються в межах ціннісних теорій.

Та, як би там не було, у сучасних умовах і історико-філософські, і соціально-філософські проблеми лідерства багато в чому співдіють з соціально-економічними та соціально-політичними проблеми. Обмеження проблем лідерства «суто» філософською чи соціально-психологічної (остання домінує в дослідженнях лідерства) проблематиками – малопродуктивно. В іншому разі рівень розуміння сущого підмінюється дослідженнями конкретно-змістовного, а часто й формально загального.

Список використаних джерел:

1. Адаир Д. Психология лідерства / Д. Адаир; [пер. с англ. М. Котельников]. – М.: Эксмо, 2006. – 352 с.

2. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу [Текст] / Ж. Блондель // Политология вчера и сегодня. – М., 1992. – Вып. 4. – С. 4 – 7.

3. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. – М.: М ысль, 1972, – 363 с.

4. Ильин А.Н. Природа лидерской одаренности: дис. … кандидата філос. наук: 09.00.01 / Ильин А.Н. – Уфа, 2012. – 156 с.

5. Карпенко М.В. Понятие л идерства в контексте социогуманитарного знания / М.В. Карпенко // Український науково-теоретичний журнал. – 2008. – № 2. – Т. 11. – С. 17–21.

6. Кудряшова Е . В . Ценности лидерства и лидерство ценностей. Лидерство как предмет социально-философского анализа : моногр афия / Е. В. Кудряшова, М. Ананченко ; М-во образования и науки Р ос. Федерации, Гос. образоват. учрежде-25 ние высш. проф. образования мор . г ос. ун-т им. М. В. ва". – Архангельск: Помор . у н-т, 2004 (Правда Севера). – 293 с. [1] .

7. Ложкин Г. Лидерство: история и современность [Текст] / Г. Ложкин, Н. Зубанова // Персонал. – 2001. – №2. – С. 45 – 49.

8. Ницше Ф. Так говорил Заратустра [Текст] / Ф. Ницше. – Х.: Фолио, 2006. – 286 с .

9. Ольшанский Д.В. Основные теории лидерства [Текст] / Д.В. Ольшанский // Политическая психология . – 2002. – №4. – С. 56 – 62.