WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Ткаліч Т.І.

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Україна

ТЕНДЕНЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ США

Грошово-кредитна політика Федеральної резервної системи США ( ФРС ) визначає тенденції розвитку не тільки економіки США, але й усієї світової економічної системи, оскільки долар відіграє роль міжнародної одиниці розрахунків у світовій торгівлі, по суті, перетворившись із національної валюти в міжнародну.

Починаючи з 1970-х років ФРС постійно нарощувала грошову базу, однак у другій половині 2008 року відбулося різке зростання грошової пропозиції з боку ФРС . Очевидно, що це співпало з періодом рецесії. Поряд з абсолютним зростанням грошової бази змінилася і її структура. Якщо до кризи більшу частину грошової бази становили долари (92,62%), половина яких перебувала за межами США, то за станом на 28 січня 2009 року менше половини грошової бази складали резерви депозитних інститутів у ФРС , а частка готівкових доларів у грошовій базі скоротилася до 49,45% [1].

Найбільші темпи приросту продемонстрував показник «надлишкові резерви депозитних інститутів» – 18660%. Банки намагалися не використовувати даний механізм підтримки ліквідності через його відносну дорожнечу і прагнули позичати не у Федерального резерву, а один в одного. Однак, зіткнувшись із проблемами ліквідності і втративши значні кошти на іпотечному ринку, вони визнали доцільним позичити кошти у ФРС під досить низькі процентні ставки – від 0 до 0,25%, тим більше що Федеральний резерв запропонував пільгові умови розміщення депозитів [1].

Усі кошти, що виділялися Федеральним резервом, направлялися по 3 умовних каналах.

Перший канал – кошти надавалися в рамках так званих програм ліквідності для фінансових компаній, де Федеральний резерв виступає як класичний кредитор, наповнюючи ліквідністю фінансові інститути. Так, на 9 липня 2009 року на балансі ФРС значилося 273 млрд. дол., виданих банкам через інноваційний кредитний механізм  Term Auctіon Facіlіty ( TAF ), у рамках якого банки отримують кошти на аукціонній основі. Ще близько 109 млрд. дол. були надані іноземним центральним банкам у рамках свопових угод для підтримки ними поточної ліквідності підзвітних їм фінансових інститутів, оскільки для багатьох з них можливості позичати на ринках значно погіршилися [2].

До інноваційних програм (тобто до тих, які Федеральний резерв не використав до кризи) підтримки ліквідності можна віднести надання кредитів так званим первинним дилерам. Частина коштів, що спрямовувалася на реалізацію даних програм, надходила у вигляді традиційного дисконтного вікна, а інша частина – у вигляді кредитів казначейськими цінними паперами під забезпечення цінними паперами, що мають інвестиційний рейтинг.

Другий канал розподілу коштів – прямі кредити позичальникам та інвесторам на головних кредитних ринках країни.

Мета програм – підтримати кредитні ринки та знизити процентні ставки за кредитами, які стали різко підвищуватися через фінансову кризу. У рамках цього напрямку ФРС розробила 2 нові програми, метою яких стало відновлення ринків комерційних цінних паперів ( Commersial Paper Fundіng Facіlіty ) і сек'юритизованих активів ( Term Asset- backed Securіtіes Loan Facіlіty ). Виходячи зі змісту цих програм, ФРС скуповує цінні папери, у тому числі і при їхньому первинному розміщенні.

Третій канал вливання грошей в економіку – купівля Федеральним резервом високоякісних активів: цінних паперів Казначейства США, зобов'язань агентств, пов'язаних з державою.

Таким чином, ФРС фокусувалася на скуповуванні активів з низьким ризиком і поступово відмовлялася від програм ліквідності шляхом надання кредитів.

У кожної з перерахованих програм є своє більш вузьке завдання, проте їх об'єднує спільна макромета : будь-якими способами вийти з депресійної спіралі зниження цін в економіці та, що важливо, послабити курс долара щодо інших валют – євро, ієни та фунту стерлінгів.

ФРС виявилася у виграшній позиції – в умовах дефляції можна послабити курс долара й накачати ліквідністю фінансові інститути, уникаючи інфляційного тиску на власну економіку. Однак, не все залежить тільки від ФРС . Важливо враховувати поведінку центральних банків інших країн, здатних здійснювати схожу інфляційну політику.

Друга вигода від порятунку власних фінансових інститутів за рахунок емісії полягає у тому, що витрати перекладаються на іноземних власників резервної валюти (Китай, Японію, Росію й ін.). Безумовно, головним економічним обмеженням будь-якої емісії валют є інфляція. Однак, інфляція не є ризиком у поточній ситуації. Економіка перебуває у стані рецесії. Інфляція падає, та її повернення до закінчення рецесії не очікується. Однак якщо інфляція почнеться, а економіка не відновиться, то політики матимуть справу зі складним вибором. 

Інакше кажучи, найближчим часом ніякої доларової інфляції не буде через тенденцію падіння цін в економіці. Однак, якщо план Федерального резерву не спрацює в середньо- і довгостроковій перспективі, то подальші кроки поки що не визначені.

Це побічно підтверджує тезу про те, що у випадку дефляційної спіралі центральні банки провідних держав мають можливість здійснювати емісію валют без перекладання її наслідків на власне населення і бізнес.
У випадку, якщо почнеться серйозна інфляція в самих США, а така ймовірність існує в середньо- і довгостроковій перспективі, то Федеральному резерву буде потрібно стиснути роздуту грошову базу, вимагаючи повернути видані раніше кредити або продавши частину наявного портфеля цінних паперів на відкритому ринку, тим самим підсиливши рецесію. Важливо заглянути вперед і уявити, як економіка США функціонуватиме у поточному десятилітті.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) у квітні поточного року підвищив прогноз по зростанню світової економіки на поточний рік до 3,5%, на 2013 рік – до 4,1%. Зростання світової економіки відбувається на тлі відновлення економіки США і деякого пом’якшення ситуації у Європі.

Незважаючи на бюджетно-податкове обмеження, МВФ прогнозує економіці США зростання на 2,1% (проти середньо ринкового прогнозу у 2,2%) та на 2,4% у 2013 році [3].

За думкою аналітиків «Ренесанс Капітал», прогнози МВФ по зростанню економіки у 2012 році можуть бути надто оптимістичними. У щорічному огляді МВФ з десяти економік, що найбільш динамічно розвивались у минулому році, надали дані лише по трьох. До того ж за 2011 рік відсутня інформація про майже 110 економікам з 183, які відслідковує МВФ [3].

Можна зробити оптимістичне, але правдоподібне припущення: повне зростання ВВП буде поєднувати циклічне підвищення та збільшення потенційного ВВП з урахуванням повної зайнятості. Збільшення потенційного ВВП буде відображати структурне зростання робочої сили, розширення основного капіталу та поліпшення багатофакторної продуктивності.

Хоча існує деяка невизначеність з приводу цих компонентів зростання, їх результативність, ймовірно, буде такою ж високою, якою вона була і досі.

Повільніше зростання населення і демографічно обґрунтоване падіння рівня економічної активності знизить підвищення зайнятості населення. Справді, міністерство праці США передбачило, що кількість робочої сили збільшиться у 2008–2018 роках лише на 8%, проти збільшення на 12% у попередні десять років. Це зростання підвищить потенційний ВВП тільки на 0,5% на рік [2].

Хоча на зростання капіталу позитивно вплине вищий рівень заощаджень сімей, це збільшення буде нейтралізоване активнішим "проїданням" коштів урядом, тому що бюджетний дефіцит залишається високим. Небажання іноземних інвесторів тримати доларові активи знизить приплив капіталу з іншого світу.

Нарешті, динаміка потенційного ВВП залежатиме від швидкості зміни багатофакторної продуктивності – тобто зміни обсягу виробництва. Поєднання цих консервативних припущень з ефектом циклічного підвищення – приблизно 1,2% щорічного зростання реального ВВП – сприяло б реальному підйому ВВП із середнім річним показником 2,6%, що було б значно вище, ніж рівень 1,9% протягом десятиліття, що закінчилося у 2009 році.

Але не вся додаткова продукція, вироблена у наступні десять років, залишиться у США. Якщо зовнішньоторговельний дефіцит впаде на 3% ВВП за наступні десять років, очікуване зростання експорту та зниження імпорту будуть скорочувати обсяг продукції, призначеної для споживання у США, і інвестиції на 0,3% на рік.

Ефект зниження курсу долара у наступному десятилітті міг би бути також дуже важливим. Якщо реальна вартість долара впаде на 25%, і це повною мірою позначиться на імпортних цінах, то більш дорогий імпорт, ймовірно, знизить зростання реальних доходів США приблизно на 0,4% на рік.

Ці два фактори зберегли б чистий річний приріст обсягу товарів і послуг, доступних для споживання та інвестицій у США – як вироблених вдома, так і імпортованих, – на рівні лише 1,9%, рівні, що не змінився порівняно з минулим десятиліттям.

Звичайно, існує серйозний побічний ризик такого передбачення, особливо якщо бюджетний дефіцит залишиться високим або несприятлива податкова політика буде сприяти зниженню зростання продуктивності.

Список використаних джерел:

1. Mishkin F.S. Will Monetary Policy Become More of a Science ? / F.S. Mishkin // Finance and Economics Discussion Series . – Federal Reserve Board , Washington , D.C., 2007. – № 2007. 44. – 44p.

2. Сайт Федеральної резервної системи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.federalreserve.gov

3. Обзор мировой экономики – апрель 2012 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ereport.ru / reviews.php