WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Химинець В.В.

Ужгородський національний університет, Україна

СТАЛИЙ РОЗВИТОК КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕГІОНУ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Карпатський Єврорегіон , створений у 1993 р., включає сусідні прикордонні регіони Польщі, Словаччини, Угорщини, України та Румунії і є першою "зрозумілою" єврорегіональною ініціативою у Східній Центральній Європі, оскільки заснований тільки прикордонними регіонами постсоціалістичних країн.

Загальновідомо, що територія Карпатського єврорегіону у середні віки належала двом країнам: північні території відносились до Польського Королівства, а південні території – до Угорського Королівства. Проте, з кінця вісімнадцятого століття, – після перерозподілу Польщі – уся територія стала частиною Габсбурзької Імперії аж до кінця Другої Світової війни. Територія (Північна Угорщина та Галіція) була найбільш слаборозвинутим регіоном в межах імперії протягом Габсбурзького періоду. Проте, протягом десятиліття Австро-Угорської Монархії (1867–1918 рр.) тут також розпочалися громадські трансформаційні процеси, й економічне життя та інфраструктура досягли значного розвитку. Будівництво залізничної мережі було особливо важливим кроком, що створило об'єднану мережу на території сьогоднішнього Карпатського Єврорегіону , яка відповідала потребам імперії. Після Першої Світової війни, територія була розподілена між Польщею, Чехословаччиною та Угорщиною. Після Другої Світової війни, Радянський Союз також отримав значні (Українські) території. Між 1945 та 1990-ми роками регіон став одним з найбільш інтенсивно захищених територій в Європі. У той же час, він також був одним з найбільш поділених державними кордонами. Прикордонні регіони цих п'яти країн навряд чи могли отримати доступ до фондів розвитку в зв’язку з своїм периферійним становищем.

У країнах, що належать до Карпатського Єврорегіону нерівномірний регіональний розвиток та його соціальна складова, регіональна криза – це не тільки проблема для географів, економістів та соціологів, але й для урядів країн-учасниць та голів обласного і місцевого рівнів. Нерівномірне регіональне зростання тлумачиться подібно, як науковцями так й політичними діячами: позитивні результати ринкової економіки концентруються в декількох "привілейованих місцях", біля центрів, в той час, як негативні залишаються позаду в регіонах без порівняльних переваг виробництва, тобто тих, що знаходяться на периферіях .

Периферії характеризуються соціально регресивними процесами, які ще більше поглиблюють регіональну кризу. Вся територія Карпатського єврорегіону – стосовно усіх країн-членів – являє собою периферію з соціально-економічної точки зору.

В загальному, можна стверджувати, що ці прикордонні регіони не вважалися такими, що розвивалися протягом десятиліть до 1990 р. Після зміни державного режиму, конкурентоздатне становище основних регіонів країн-учасниць посилилось, а їх перехід до ринкової економіки може вважатися успішним з того часу, як їх адаптаційна здатність була значно інтенсивніша ніж аналогічна на периферіях . Таким чином, недорозвиненість та периферійність регіонів, що належать до Карпатського Єврорегіону збільшились. Їх соціально-економічна відсталість – на відміну від розвитку основних регіонів – останніми роками посилилась.

Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього природного середовища і розвитку ухвалила декларацію та визнала концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією цивілізації у XXI столітті.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби населення, забезпечується раціональне та екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання природних ресурсів, створюються сприятливі умови для здоров'я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва.

Антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу. Аналогічна ситуація і в Українській частині Карпатського Єврорегіону щодо інших областей країн-учасниць.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції – 80, у Польщі – 74). Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Нажаль, за 20 років незалежності України, природоохоронні аспекти не набули широкого відображення в галузевих економічних політиках. Запровадження новітніх екологічно чистих технологій та поширення найкращого сировинно- та енергозберігаючого досвіду є дуже повільними. Низькі ціни на енергоресурси, що втримуються упродовж тривалого часу, а також високий рівень зношеності обладнання призвели до того, що Україна посідає шосте місце у світі за обсягом споживання газу, перевищуючи в 3-4 рази показники країн Європи. Тільки упродовж останніх років, в умовах підвищення ціни на енергоносії, вживаються заходи, спрямовані на розвиток джерел відновлюваної та альтернативної енергетики.

Першопричинами екологічних проблем України є:

– успадкована структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов;

– зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури;

– існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій;

– недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;

– недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку;

– недотримання природоохоронного законодавства.

Врахування майбутнього впливу економік на довкілля на етапі планування політик, планів і програм розвитку не є законодавчо обов'язковим в Україні на відміну від законодавства ЄС.

Інтеграція до Європейського Союзу є одним із пріоритетних напрямків зовнішньої політки України, що підтверджується низкою політичних та нормативно-правових документів, зокрема Законом України «Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу.

Після розширення Європейського Союзу у 2004 році, відносини між Україною та ЄС, зокрема у сфері охорони довкілля, розвиваються в рамках Європейської політики сусідства ( ЄПС ). Остання була розроблена Європейським Союзом стосовно нових держав-сусідів, зокрема і України. Європейська політика сусідства відрізняється від потенційного членства в Європейському Союзі і пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини з ЄС, що повинні будуватися на визнанні спільних цінностей, включаючи демократію, верховенство права, якісне управління і повагу до прав людини, а також принципів ринкової економіки, відкритої, заснованої на правилах справедливої торгівлі, сталого розвитку і зниження рівня бідності.

Україна робить перші кроки у напрямку участі в роботі Європейського агентства з навколишнього середовища. Тим не менше, ця робота вимагає більшої підтримки з боку ЄС. Україна досить активно впроваджує у свою національну політику, стратегічні та законодавчі документи зобов’язання, що стосуються співпраці України з ЄС, а також реалізації ЄПС та Плану дій. Останнім часом були посилені інституційні можливості органів державної влади працювати у напрямку євроінтеграції (створення спеціальних відділів у міністерствах, проведення спеціальних навчань та ін.). Тим не менше, рівень практичної реалізації таких зобов’язань, зокрема у сфері охорони довкілля, залишається досить низьким.

Належним чином не здійснюється інформування громадськості з питань співпраці з ЄС та не відбувається залучення громадськості до процесів, пов’язаних із ЄПС . В цьому контексті варто вжити практичних кроків для імплементації зобов’язань, пов’язаних із виконанням ЄПС , забезпечити включення охорони довкілля та сталого розвитку як пріоритетних питань до нового Практичного інструменту та Асоційованої угоди, забезпечити участь громадськості в євроінтеграційних процесах та покращити інформування громадськості про євроінтеграційні процеси та її доступ до відповідних документів.

Україна підтримує двосторонню співпрацю у сфері охорони довкілля із низкою держав-членів Європейського Союзу, що відбувається через реалізацію двосторонніх угод про співробітництво, які були, головним чином, підписані ще до 2005 року, а також через отримання фінансової підтримки для реалізації проектів від Швеції, Великобританії, Данії, Нідерландів, Словаччини і Польщі.

Європейське Співтовариство/Представництво Європейської Комісії в Україні робить кроки в напрямку співпраці з громадянським суспільством. Позитивними є приклади залучення громадськості до підготовки звітів з імплементації Плану дій Україна – ЄС за 2007 та 2008 роки, а також плани щодо залучення громадськості до середньострокового перегляду документів Інструменту європейського сусідства і партнерства ( ІЄСП ). Саме з цією метою розроблено веб-сторінку Представництва Європейської Комісії в Україні. Щорічно розробляються програми фінансування (так звані Annual Action Programme ) екологічних пріоритетів країни, із залученням громадськості. Для розвитку громадянського суспільства створюються програми малих грантів у рамках ІЄСП .

Сталий розвиток – це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основі сталого розвитку лежать невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток, який задовольняє потреби суспільства, не ставлячи під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами.

Одним з основних чинників сталого розвитку України є її природні умови і ресурси. Для істотного зменшення техногенного навантаження на довкілля, припинення процесів його деградації необхідно докорінно змінити існуючу практику господарювання шляхом відмови від "нульової" вартості природних ресурсів, що створить фінансові передумови для збалансованості соціально-економічного розвитку. Критерієм сталого розвитку повинен бути не приріст обсягів виробництва, а потенціал його зростання в умовах збереження та переходу до покращення якісних показників навколишнього природного середовища.

Реалізація концепції сталого розвитку сприятиме практичному впровадженню основних принципів державної екологічної політики в контексті програм економічного і соціального розвитку України та її інтеграції до Європейського Союзу. Для Карпатського Єврорегіону найбільш важливою є співпраця з Європейським Союзом та використання можливостей пов’язаних з цією співпрацею. Інтенсивний інтерес до ЄС пояснюється тим фактом, що на початку 1994 р. з єврорегіону Маас-Рейн на територію Карпатського єврорегіону прибула делегація. Це було вперше, коли західноєвропейський єврорегіон вступив у співробітництво зі східноєвропейським єврорегіоном . І на сьогодні це найбільш важливий західноєвропейський партнер Карпатського Єврорегіону .

Незважаючи на існуючі проблеми, ми вважаємо, що діяльність Карпатського Єврорегіону може відіграти вирішальну роль для сталого розвитку регіонів-членів, і являє собою невід’ємну складову євроінтеграційної політики України. Звичайно, "виживання" Карпатського Єврорегіону значною мірою залежить від того, як дана міжрегіональна асоціація використовує та зберігає доступні ресурси (природні, економічні та – перш за все – людські ресурси) та як це може поєднувати різноманітні інтереси у співробітництві.

Список використаних джерел:

1. Стратегічна програма розвитку міжрегіональної асоціації „Карпатський Єврорегіон” / під ред. проф. др. Іштван Шулі-Закар . – Ніредьхаза . 2004. – 31 с.

2. Оцінка виконання Планів дій Європейської політики сусідства. Виконання плану дій Україна-ЄС : довкілля та сталий розвиток / під ред. Н. Андрусевич . – Львів , 2009. – 104   с.

3. Закон України „Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” – від 21 грудня 2010 року.

4. Законопроект «Стратегія сталого розвитку України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

5. Химинець В.В. Еколого-економічні засади сталого розвитку Закарпаття / В.В. Хими ­ нець . – Ужгород, 2004. – 212 с.

6. Химинець В.В. Еколого-економічні проблеми в контексті сталого розвитку Закарпаття / В.В. Химинець // Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України: матеріали Міжнар . наук.-практ . конф . (Київ, 19–20 квітня 2011 р.): у 2 т. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. – Т. 1. – С. 285–290.