WEB-ресурс научно-практических конференций

Крищук Ю.В.

Луцький національний технічний університет, Україна

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ СИСТЕМНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Соціально-економічне зміцнення регіонів є завданням з підвищення життєвого рівня населення країни згідно наступних проблем: збалансування рівнів регіонального розвитку, підтримка соціально-економічного розвитку депресивних територій, забезпечення регіональної конкурентоспроможності регіонів та подолання територіальної дезінтеграції шляхом посилення їх економічної самостійності територій у поєднанні з активізацією міжрегіонального співробітництва. Стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів є істотним предметом досліджень Інституту регіональних досліджень НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, однак вимагає продовження творення його теоретичного підґрунтя, яке закладають провідні вітчизняні вчені: С.О. Біла, З.С. Варналій , З.В. Герасимчук, М.І. Долішній, Я.А. Жаліло, М.А. Козоріз, В.І. Павлов, С.М. Писаренко, Д.М. Стеченко , Л.Т. Шевчук і т.д.

На початку 90-х років XX століття з’явились ознаки формування концепції регіонального саморозвитку, орієнтованої на більш повне врахування інтересів територіальних співтовариств, покладення відповідальності за розвиток регіонів на місцеві влади, використання людського капіталу, взаємну координацію діяльності центральних і місцевих влад і т.д. Поняття локального протекціонізм у є вхідною інформацію про можливі наслідки активізації очікуваної діяльності суб’єктів регіональної економіки, і повинен передбачати: 1) заохочення регіонів, які здійснюють значний вклад в соціально-економічний розвиток; 2) підтримку та сприяння економічному зростанню регіонів, які перебувають в стані стагнації; 3) розширення інтеграції регіонів з метою збалансування; 4) забезпечення автономності у виборі фіскального інструментарію [1, с. 12].

За публічного самоврядування стійкість регіональної системи до викликів глобалізації зумовлена тим, що виживають сильніші проекти (програми), слабші вимагають підтримки. Тому стратегію соціально-економічного розвитку держави доцільно будувати на основі сильних регіонів, на основі чого визначаються пріоритети держави, які адаптує кожен регіон, зважаючи на потреби та визначені політичною децентралізацією умови його саморозвитку. Будь-яка економічна ініціатива проявляється в межах задоволення потреб . Потреба – це почуття нестачі чогось, об’єктивно необхідного для підтримки життєдіяльності та розвитку суб’єкта, соціальної групи чи території, що, як вважає П. М. Кобзев [2], об’єктивно пов’язує систему із зовнішнім середовищем. Потреби є матеріальною основою економічних інтересів, а отже, зумовлюють їх об’єктивне начало. Якщо потреби демонструють, що необхідне людині для її нормального функціонування, то інтереси відповідають на питання, як діяти, щоб задовольнити ту чи іншу потребу, які предмети чи об’єкти можуть її задовольнити. І нтереси є наміром краще ознайомитись зі важливими об’єктами, що сприяє ефективнішому вирішенню складних, але базисних для виконавців завдань. Носієм потреб та інтересів є суспільство в цілому, однак залежно від ієрархії функціонування і природи суб’єкта, вирізняють потреби та інтереси фізичної особи, підприємства (установи, організації), галузі, громади, регіону, держави. Поняття регіональних інтересів у посткомуністичних країнах передбачають вирішення трьох завдань: 1) інтенсифікації територіального розподілу праці, розвиток регіональних ринків; 2) зростання прибуткової бази громад та населення регіону; 3) забезпечення раціональної зайнятості населення [3].

Соціально-економічні інтереси регіону звернені насамперед на цінності благ. Позитивні цінності , як норми із забезпечення потенційної здатності регіону до ефективного його функціонування в умовах нестабільного зовнішнього середовища, визначають необхідний оптимум децентралізації видатків територій та поступове наближення до цього рівня децентралізації місцевих надходжень. Соціально-економічний розвиток кожного регіону є специфічним, він ідентифікується згідно тих цінностей, що відроджують і підтримують його учасники з метою саморозвитку. Ціннісні установки є своєрідною передуючою програмою діяльності, тобто беруть участь у формуванні мотивів у суб’єкта (внутрішніх спонук). Тому о б’єктивні цінності визначають регіональну власність, а суб’єктивні цінності – принципи й методи формування і реалізації стратегії розвитку (настанови управління) територіальної системи, що базуються на політичній свідомості альянсу бізнесу і влади. У зв’язку з цим головними функціями регіонального менеджменту стають постійне балансування власних інтересів держави з інтересами органів місцевого самоврядування, досягнення високої якості і ефективності шляхом зміцнення співпраці і ознайомлення членів територіальної громади з діяльністю керуючої підсистеми регіону. Таким чином, потреби та інтереси зумовлюють цінності, однак зворотна дія зумовлює виконання старих і формування нових потреб, чому відповідають позитивні зміни стану регіональної системи під дією стимулів, що означають у вигляді відповідних емоційно-вольових і пізнавальних процесів.

На думку О.В. Притули, стимул – можливість отримання засобів задоволення своїх потреб за виконання визначених дій [4, c. 18]. Розглядаючи зміст поняття “ стимулу” у Великому тлумачному словнику, виокремимо два його різні трактування: 1. Те, що викликає зацікавленість у здійсненні чого-небудь; спонукальна причина до здійснення чогось. 2. Подразник, який викликає реакцію [5, с. 1195]. Імпульсивна природа зміцнення регіонального розвитку відображається у якості визначених умов, засобів та гарантій, що формують позитивну динаміку результатів праці, залучають нову діяльність, слідує, є проявом прийняття суспільнозначимих ефективних рішень.

Механізм стимулювання включає основні форми та принципи зв’язків між учасниками розширеного відтворення валового регіонального продукту на користь реалізації як макроекономічних цілей і загальнонаціональних пріоритетів, так і внутрішньорегіональних цільових установок системного характеру. Форма стимулювання регіону – це певним чином організована система різноманітних стимулів, яким відповідає баланс досягнення середньострокових та довгострокових цілей в рамках програм соціально-економічного розвитку регіону. Форма сприяння залежать від методів управління, функціональної спроможності суб’єкта, і визначається інституціональним регулюванням, що опосередковує поле діяльності індивіда або сукупності суб’єктів як відкритої системи до різного рівня впливу.

Можливість впливу суб’єкта стимулювання на його об’єкт за допомогою методів визначає здатність реалізації останнім власної системи інтересів досягненням цілей, поставленнях суб’єктом стимулювання. Вдала збалансованіcть економічних (ринкових) та адміністративних методів в організаційній структурі управління є забезпеченням реалізації оптимальності програмно-цільових підходів у стимулюванні соціально-економічного розвитку регіонів. Отже, соціально-економічні стимули розвитку регіону є матеріальною основою заохочення індивіда органами регіонального управління з метою максимізації соціального та економічного ефекту його діяльності. Функціональна спроможність регіональної економіки враховує нематеріальні стимули, які Ю.В. Богоявленська , Є.І. Ходаківський зазначають як організаційні [6], що висувають вимогу відповідальності. Організаційний аспект стимулювання самодостатності регіонів, є винагородою в міру досягнення певного рівня виконання показників соціально-економічного розвитку території., як позитивний (соціальний) стимулом; є покаранням – періодичними санкціями, як негативним стимулом, антистимулом до підпорядкованих суб’єктів регіональних систем, що змушує їх діяльність трансформувати від неефективної до більш досконалої Стимули як фактори, визначені спільно сферою суспільних відносин та функціональною спроможностю суб’єкта: економічні стимули прямої дії визначають фiзичну здатнiсть до соцiального розвитку територій; опосередкованi економічні фактори-стимули обґрунтовують функціонування різних сфер діяльності, якими сформовані економічні прямі стимули. Нехтування екологічними стимулами означає неврахування географічного чинника у зміцненні економічного потенціалу територій, зазначимо, що рівень складності зв’язку трьох стратегічних складових сталого розвитку виміряти стає все менш можливо.   За джерелом утворення формуючого впливу стимули можуть бути подiленi на зовнiшнi та внутрiшнi (по вiдношенню до системи, на яку вони спричинюють вплив). Внутрішні стимули соціально-економічного розвитку генеруються і застосовуються виключно в межах певного регіону. З овнішні стимули покликані формувати і відтворювати суспільно-політичне, законодавче, макроекономічне і зовнішньоекономічне середовище, здатне забезпечувати якнайповніше і результативніше використання територіальних можливостей і ресурсів для реалізації регіональних і муніципальних цільових завдань, і забезпечують рівні конкурентні умови у залученні   державної підтримки економічної діяльності. Сферою суспільних відносин також конкретизовані нормативні і фінансово-бюджетні стимули. Правові стимули є п ершоосновою розмежування внутрішніх і зовнішніх стимулів: Конституція, закони (бюджетний кодекс, Закон України “Про місцеве самоврядування” , Закон України “Про місцеві державні адміністрації” ), а також ратифікація Європейської хартії про місцеве самоврядування. Інституціональне регулювання соціально-економічного розвитку окреслюють стимули фінансово-бюджетної системи регіону: як реалізація та захист прав регіональної власності, захист виконання контрактів, правил і механізмів, – забезпечують звітність виконавчої влади суспільству, а отже, детерміновані політичними стимулами, що є виникненням прав на регіональне самоврядування   внаслідок передачі місцевій владі частини державних повноважень, зменшення кількості делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, коли така доцільність зумовлена вищим рівнем ефективності виконання завдань відповідним рівнем влади.

Отже, стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів – це сукупність засобів доцільної взаємодії суб’єктів регіонального управління та учасників виробництва суспільних благ щодо зміцнення ендогенного розвитку регіонів з метою підвищення життєвого рівня місцевого населення в узгодженні просторових інтересів, та утвердженні і відтворенні цінностей територій на базі ефективного використання потенціалу регіонів. Найбільш раціональними у процесі формування економічної незалежності регіонів визначено фінансові стимули.

Список використаних джерел:

1.   Савчук О.Я. Бюджетно-податкове регулювання розвитку регіонів / О.Я. Савчук, Н.В. Савчук, М.В. Ливдар // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Випуск XIV: Збірник наукових праць, №3. – Рівне: НУВГП , 2008. – С. 5-15.

2.   Кобзев П.М. Системный анализ в экономике . Конспект лекций для студентов специальности 6.050100 “ Экономика предпринимательства” дневной формы обучения / П.М. Кобзев . – Х.: Изд-во ХНЕУ , 2006. – 184 с.

3.   Лендьел Мирослава Нові інституційні механізми регіонального розвитку в Європі [Електронний ресурс]/ Мирослава Лендьел // Регіональні студії. Випуск 1. Державне управління. – С. 18–28. – Режим доступу: http://194.44.230.3/science/idurr/Lendel.do.

4.   Притула О.В. Мотиваційні механізми та їх використання у сфері підприємництва / О.В. Притула. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 216 с.

5.   Великий тлумачний словник сучасної української мови   [уклад. і голов . ред. В.Т. Бу­сел]. – К.; Ірпінь: ВТФ “ Перун” , 2003. – 1440 с.

6.   Богоявленська Ю.В.   Економіка та менеджмент праці: навч . посібник / Ю.В. Богоявлен­ська , Є.І. Ходаківський . – К.: Кондор, 2005. – 332 с.