WEB-ресурс научно-практических конференций

Кухно Л.В., Прокопів П.Г.

Донбаський державний технічний університет, м. Алчевськ, Україна

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНИЙ РОЗВИТОК ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Аналіз стану вугільної галузі й динаміки економічних процесів у ній дозволив виявити негативні процеси, зумовлені змінами факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Наслідком цих негативних тенденцій стало скорочення шахтного фонду, зниження обсягів видобутку вугілля, зростання витрат на його видобуток. Погіршення економічного стану більшості вугледобувних підприємств зумовлює необхідність фінансової підтримки їх функціонування з боку держави у вигляді дотацій.

Сьогодні однією з проблем приватного розвитку вугільної промисловості є пошук інвесторів з управління господарськими процесами на підприємстві. Більшість проблем, які досліджувалися вченими-економістами, стосувалися проблем вугільної галузі та напрямків і шляхів їх подолання, визначені і досліджуються як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями протягом тривалого часу. Ці питання є також об'єктами досліджень багатьох науково-дослідних інститутів, якими визначено коло завдань, що поділяються на технічні, технологічні, економічні, організаційні та управлінські.

Основними проблемами галузі є:

• велике навантаження на державний бюджет через субсидії на підтримку збиткового виробництва й затягування процесу закриття непрацюючих шахт;

• велика залежність зайнятості населення в окремих регіонах від роботи шахт;

• висока собівартість вугілля, що найчастіше перевищує ціну імпортного;

• викид парникових газів у наслідок видобутку та споживання вугілля.

Подальше успішне реформування та оздоровлення вугільної галузі України потребують вирішення цих основних проблем таким чином:

– удосконаленням системи управління галуззю;

– визначенням нормальної (оптимальної) ціни вугілля;

– оптимізацією державної підтримки галузі;

– пом’якшенням соціальних та екологічних наслідків реформування галузі;

В останній час все більше уваги науковці і практики приділяють питанням, пов'язаним з фінансовою підтримкою функціонування підприємств з боку держави у вигляді дотацій. Але, на жаль, бюджетне фінансування не безмежне. Але в Україні, нарешті, вдалося створити умови для приходу на державні підприємства приватного інвестора. Не секрет, що найшвидший і ефективний шлях залучення приватного капіталу на державні шахти – концесія (довгострокова оренда). Концесіонер закуповує нову техніку, гасить борги, вирішує питання з зарплатою і соцзабезпечення. Натомість він отримує готову продукцію. В цьому році в концесію передали два перших державних вугледобувних підприємства. На їхньому прикладі буде налагоджений механізм взаємодії між державою та приватними інвесторами, який в перспективі буде впроваджуватися і на інших шахтах.

Для вирішення проблем вуглевидобувної галузі багато країн обирали метод її структурної перебудови з наступною приватизацією. У вугільній промисловості країни процес приватизації не набув належного розвитку, тому що інвестори віддають перевагу вкладенню коштів у більш привабливі галузі, ніж у збиткові вугільні шахти, які видобувають енергетичне вугілля.

Зараз тільки дві зі 180 шахт України офіційно перебували у приватній власності: „Комсомолець Донбасу” ( ФПГ „ АРС” ) і „Червоноармійська-Західна №1” ( ФПГ „ Енерго” ). Але відомо, що низка фінансово-промислових структур Донбасу контролюють значну частину інших найприбутковіших підприємств галузі (зокрема, шахта „ Краснолиманська” , шахта „ Комуніст” , ДХК „ Краснодонвугілля” , ДХК „ Добропіллявугілля” й ін.). Урядом планується виставити на продаж частину акцій дочірніх підприємств майбутньої НАК ВКУ (зокрема, неконтрольні пакети акцій ВАТ „Донецька вугільна коксівна компанія” й пакети інших компаній). До продажу цих пакетів можуть виявити зацікавленість приватні структури з метою легітимної діяльності на підприємствах, де вони уже присутні. Але можуть стати проблемою питання щодо розміру і ціни пакетів, тому що ФПГ не стануть вкладати значні кошти без можливості реального впливу на фінансову ситуацію на підприємстві. Окремим шляхом йде реформування „ Павлоградвугілля” . У червні цього року Фонд державного майна України підписав договір із ВАТ „Авдієвський коксохімічний завод” про продаж йому пакету акцій (92,11%) ДХК „ Павлоградвугілля” . Основним акціонером Авдієвського КХЗ є донецька ФПГ „Систем кепітал менеджмент” ( СКМ ). На конкурсній основі за пакет була сплачена безпрецедентна для СНД сума у 1,401 млрд. грн. Вугільна галузь отримала стратегічного інвестора, який взяв на себе зобов’язання вкласти в модернізацію виробництва 600 млн. грн. та наростити частку „ Павлоградвугілля” у вугільному балансі країни. Слід зауважити, що успішній приватизації сприяло попереднє вирішення таких питань, як інвентаризація боргів і активів, оптимізація виробничої структури та фінансових потоків, зростання продуктивності праці та видобутку вугілля. Перші кроки нового власника подають надію: збережено основний колектив холдингу, ліквідовано борги по зарплаті, не порушена стабільність праці при зміні власника, зростає продуктивність праці. Не виникає проблеми зі збутом продукції. Коксівне вугілля піде на Авдієвський КХЗ , потім на „ Азовсталь” і „ Криворіжсталь” , підконтрольні тій же СКМ . Енергетичне вугілля піде до енергетичної компанії „ Східенерго” , теж підвладній СКМ . Тобто, приватизація „ Павлоградвугілля” явилась логічним завершенням створення концерну за принципом замкнутого виробництва. Таким чином, слід зазначити, хоча сама приватизація не призведе до вирішення усіх проблем вугільної галузі, але функціонування підприємства в умовах ринку буде більш успішним при наявності зацікавленого і досвідченого власника, що може бути досягнуто при залученні висококваліфікованих промислових інвесторів.

Управління у вугільній галузі .

Основними проблемами управління в галузі залишаються непрозора структура власності, непрозорі механізми ціноутворення і збуту та непрозоре субсидування. Існуюча система, яка уявляє собою суміш комерційних та державних інтересів призводить до основного конфлікту інтересів у сфері управління галуззю. Часткове вирішення цих проблем реалізується шляхом реформ, які були освітлені вище (створення НАК ВКУ , приватизація „ Павлоградвугілля” ). До основних проблем управління слід також віднести відсутність чітко визначеної відповідальності за створення безпечних умов праці на виробництві та допустимого впливу підприємств вуглевидобутку на екологічний стан. За висновками експертів Світового банку, практика швидкої наживи (надмірне збільшення обсягів виробництва та одержання прибутків), яка існує на деяких шахтах з видобутку коксівного вугілля, негативно позначається на довгостроковій життєздатності галузі та призводить до зростання кількості аварій на шахтах. Тобто, бажане з економічної точки зору зростання вуглевидобутку може мати жахливі наслідки в умовах відсутності культури безпеки на шахтах та недостатнього з боку держави забезпечення виконання норм безпеки. З метою поліпшення управління у вугільній галузі потрібно чітко розподілити повноваження уряду і дії керівництва (операторів) вугільних компаній (підприємств). Держава (уряд) має захищати громадські інтереси безпечного і екологічно нешкідливого видобутку вугілля, управлінці повинні нести цілковиту відповідальність за безпечну й ефективну діяльність своїх підприємств, яка проводиться за чіткими правилами, під контролюванням держави. Керівники шахт повинні нести повну відповідальність за дотриманням правил з техніки безпеки, керівники та робітники мусять нести однакову відповідальність за порушення режиму безпеки. Щодо повної приватизації шахт, то, за рекомендаціями світових експертів, це було б оптимальним довгостроковим рішенням, яке мало б найкращі перспективи для сталого підвищення економічної ефективності галузі. Однак цей варіант доступний лише для життєздатних або потенційно життєздатних шахт і вимагає реалізації прозорих процедур приватизації. Приватизацію мало привабливих для інвестування шахт (розрізів) необхідно проводити на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку. Альтернативою приватизації може бути укладання контрактних угод у формі договорів на управління чи оренду або у формі концесій, що мусить здійснюватися на конкурсних засадах за прозорими процедурами. Проблемою управління є також несприятливий інвестиційний клімат в галузі. Для поліпшення інвестиційного клімату державним інституціям потрібно розробити надійні закони щодо гарантування прав інвестора та механізми стимулювання інвестицій. Необхідно також розробити дієві механізми контролю над використанням державних інвестицій в галузі.

Вирішення цих завдань зумовлює збільшення терміну служби шахти, підвищення ефективності роботи усіх її ланок, більш повне використання запасів.

Державна підтримка вугільної галузі.

Державна підтримка вугільної галузі в Україні надається для покриття виробничих витрат та витрат на реструктуризацію галузі й пом’якшення соціально-екологічних наслідків виробництва. Це негативно впливає на економічні стосунки учасників ринку. Оскільки виробники вугілля та основні його споживачі впевнені у готовності держави компенсувати будь-які виробничі втрати, ані виробники, ані споживачі не зацікавлені у створенні ринкових відносин. Виробники до того ж позбавлені вкрай важливого стимулу щодо підвищення ефективності та зменшення виробничих витрат. Подальший рівень субсидій у вугільну галузь України значною мірою буде залежать від політики ціноутворення і стану реструктуризації галузі. Державні субсидії можна буде залишити на покриття операційних витрат та окремих інвестицій для збиткових шахт, доки не буде забезпечена їх конкурентоспроможність, і сума поточних цін і сукупних субсидій не перевищуватиме паритетну ціну альтернативних джерел енергії для конкретної шахти. З метою більш точного визначення економічно обґрунтованого рівня загальних субсидій для вугільної промисловості та з метою класифікації шахт на ті, де субсидування є економічно обґрунтованим, і ті, що підлягають закриттю, необхідно проводити регулярну аналітичну роботу. Щодо управління субсидіями, то слід зазначити, що в Україні відсутній системний підхід до розподілу субсидій серед різних одержувачів і спостерігається тенденція до політичного лобіювання на різних рівнях з метою збільшення обсягів субсидій. Довготривала криза, яка продовжується у вітчизняній вугільній галузі, демонструє неефективність використання великих обсягів субсидій для вирішення основних галузевих проблем. Україні необхідно враховувати світовий досвід субсидування вугільної галузі, який свідчить про те, що найбільший ефект субсидування досягається, коли субсидії надаються:

– за прозорими правилами на чітко визначені цілі;

– на обмежений період часу.

Висновки. Вуглевидобуток є найбільш старою й у той же час однією з найбільш важливих галузей паливно-енергетичного комплексу багатьох країн світу. Як і раніше, вугілля використовується для вироблення тепла на побутовому й промисловому рівні, є основою для виробництва електроенергії й коксу для металургійної промисловості, усе ширше використаються в хімічному виробництві, а також служить паливом для транспортних засобів.

Державне регулювання цієї галузі повинно також брати до уваги ці проблеми у вирішенні питання розвитку вугільної промисловості.

У вугільній промисловості України функціонує 167 шахт і 3 розрізи різних форм власності. З них 10 шахт перебувають частково у державній та приватній власності, 10 – повністю у приватній власності, 4 – підприємства є в оренді, 20 – державні акціонерні компанії і 123 – державні підприємства. Запаси вугілля в Україні здатні забезпечити потреби країни більш, ніж на 450 років. Його ціна у 2,5 рази нижча від еквівалентної ціни нафти та в 1,3 – природного газу. Тому в майбутньому передбачено збільшення обсягів використання вугілля в теплоенергетиці. За висновками фахівців, ціни на вугілля в Україні штучно утримуються на низькому рівні (за допомогою неринкових механізмів), що не відповідає витратам на його виробництво, а також вартості інших джерел енергії. Так, поточна середньозважена собівартість вугілля, яке відвантажується державними вуглевидобувними підприємствами, у 2012 році зросла на 11,2%, або на 86 грн /тонна – до 858 грн /тонна (без ПДВ). У той же час поточні витрати на виробництво вугілля значно нижчі, ніж вартість альтернативних джерел енергії.

Можна зробити висновки, що при належному функціонуванні вугільного ринку та із запровадженням економічно обґрунтованих цін на вугілля значна кількість вугільних шахт України змогла б працювати прибутково, а уряд мав би змогу зменшити і, зрештою, ліквідувати значні обсяги державної підтримки.

Тому, для забезпечення енергетичної безпеки держави украй необхідною є розробка реальної, забезпеченої стабільним фінансуванням, програми реструктуризації та розвитку вугільної промисловості на середньострокову та довгострокову перспективу, ґрунтуючись на світовому досвіді. Реалізація цієї програми дозволить підвищити ефективність роботи підприємств вугільної промисловості та досягнення обсягів видобутку вугілля, необхідних для задоволення потреб національної економіки.

Щоб підтримати вугільну галузь, надати їй перспективного, упевненого розвитку не слід її повністю передавати у приватну власність, оскільки контроль за функціонуванням галузі, фінансовий, наукових розробок, гірничошахтного будівництва, розвитку шахт, перевірки стану та виконання затверджених планів і програм однозначно слід залишити за державою.

Список використаних джерел:

1. Акмаєв А.І. «Формування стратегії розвитку вугледобувних підприємств»: монографія / А.І. Акмаєв , В.М. Бєлозерцев , Р.В. Белозерцев . – Алчевськ: ДонДТУ , 2009. – 226 с.

2. Енергетичні ресурси та потоки / за ред. А. Шидловського . – К.: УЕЗ , 2003.

3. Европейская стратегия безопасности энергоснабжения . ( Зеленая книга). Европейская комиссия . « Интерсоларцентр ». – М. – 2002.

4. Прогноз развития мировой энергетики до 2025 года . Потребление первичных энергоносителей // Зарубежные новости . – Вып . № 18. – 2003.

5. Общество потребления расширяет границы [ Электронный ресурс] // Мировая энергетическая политика , июнь 2003 г. – Режим доступа : http://www.stra.teg.ru/lenta/energy/1130

6. International Coal Consumption Data . World Coal Consumption , 1980–2002 [ Web resource ]. – Access mode : http://www.eia.doe.gov/pub/international/iealf/table14.xls

7. Програма „Українське вугілля” . Затверджена Постановою КМУ №1205 від 19.09.2001 р. Київ – 2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.partyofregions.org.ua/ru/news/smi/show/7753

8. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/detail/121599

9. Реструктуризація вугільної промисловості України: наміри, результати, перспективи. Вугільна промисловість України. Аналітична доповідь. Національна безпека і оборона, № 8. – 2003.

10. Петкова Л.О. Теоретико-методологічні засади економічного зростання в Україні: регіональні аспекти: дис. ... докт . екон . наук: спец. 08.10.11 „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” / Л.О. Петкова . – К., 2006. – 399 с.

11. Юрчишин Ю.В. Стабілізаційна економічна політика в Україні в епоху глобалізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт . наук з держ . упр . / Ю.В. Юрчишин . – К.: НАДУ , 2003. – 36 с.