WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Ріктор Т.Л.

ДВНЗ Університет менеджменту освіти НАПН України, м. Київ

НОВА УПРАВЛІНСЬКА ЕЛІТА УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ ФОРМУВАННЯ

Враховуючи сучасні реалії нашої держави, першочерговим на сьогодні стає питання вирішення проблеми удосконалення системи державного управління в інтересах людей через орієнтацію всіх державних структур на підвищення ступеня задоволення потреб громадян, тобто рівня їхньої самореалізації у різних сферах життєдіяльності.

Саме управлінській еліті держави належить ключова роль у здійсненні модернізації України в напряму загальнодержавних програм «Україна для людей» і «Будуємо Україну разом», зокрема Указ Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2010-2020 роки»   [1].

Автор ставить за мету запропонувати стратегічні напрями формування нової еліти нації, зокрема, управлінської.

Поняття «еліта» має два значення. Перше – це кращі з кращих (від франц . е l і t е – краще, відбірне). Щодо управлінської еліти, то мова йде про високу професійність (знання, вміння та адекватність займаній посаді за своїми професійно-особистісними якостями), а також високу моральність. Така еліта згідно теорії еліт Ла Валетта (Франція) ще має сутнісну інтерпретацію як ціннісна [2, с. 14].

Друге значення еліти пов'язано з прошарком людей, які здійснюють владу у суспільстві, окремої галузі, організації. За своєю сутністю така еліта є посадовою, що виконує управлінські функції на різних щаблях влади та в різних організаціях.

Враховуючи ситуацію, що сьогодні склалася в суспільстві та, передусім, в системі державного управління, глобальним завданням формування нової управлінської еліти нації стає органічне поєднання формально-посадової та сутнісно-ціннісної еліт. Тобто, кожний представник посадової еліти одночасно повинен бути професійно підготовленим та адекватним займаній посаді за своїми професійно-особистісними якостями і, нарешті, моральним.

На погляд автора,   сьогодні має сенс розглядати два органічно пов'язаних варіанти формування нової управлінської еліти нації, які забезпечують виконання вище зазначеного глобального завдання. Кожен варіант має різні строки проявлення результатів.   

Варіант перший пов'язаний з відбором із діючої посадової еліти тих, хто найбільш відповідає параметрам ціннісної еліти. Але механізм такого відбору працюватиме в рамках переходу всіх державних структур на культуру цільового управління за кінцевими результатами. Саме вміння організувати успішне досягнення кінцевих результатів діяльності державних структур на основі використання переваг синергізму (а не адміністративних важелів тиску) характеризує керівника як елітного управлінця. При цьому проблема визначення кінцевих результатів діяльності державних структур є одночасно питанням викоренення безвідповідальності влади та безмежної корупції. Вирішується ця проблема через визначення показника якості життя громадян [4, с. 56].

Варіант другий пов'язаний зі стратегічною політикою формування майбутньої управлінської еліти з дитинства на основі діагностування параметрів гармонічної особистості, а також специфічних здібностей та задатків.

Починати таке діагностування треба ще в родині, потім у дошкільному навчальному закладі, у початковій, середній, старшій школі (з отриманням випускниками шкіл, гімназій, ліцеїв, ПТНЗ, коледжів карток чи паспортів особистості). Таке діагностування обов'язково супроводжується участю в ньому самих учнів, що сприяє самопізнанню кожним з них свого «Я». Це самопізнання може стати дійсним важелем формування майбутньої управлінської еліти нації.

Таким чином, починати реалізовувати обидва варіанти можна одночасно, але результати формування представників управлінської еліти будуть одержані в різні терміни.

Треба звернути увагу на те, що реалізація цих стратегічних програм не може бути успішною в сучасних умовах, маючи на увазі специфіку діючого механізму державного управління, який не орієнтований на зміни. Ніякі окремі програми не мають шансів на успіх, якщо вони не виконуються системно в рамках певної об'єднуючої цілісності. Мова йде про те загальне, що обумовлює дії окремого. Головною причиною неуспіху всіх попередніх реформ в Україні, якраз і є відсутність того об'єднуючого стрижня біля якого компонується вся сукупність запрограмованих дій. Тоді ці дії не будуть суперечити одна одній (як це завжди відбувається на практиці), а результати таких дій стають корисними складовими кінцевих результатів.

Особливо загострюються потреба в об'єднуючій національній ідеї (її стрижня) та відповідних шляхів її здійснення якраз сьогодні. Мається на увазі дуже низький соціальний   капітал   країни,   обумовлений   великою   недовірою   до   влади,   інших інституцій (систем освіти, охорони здоров'я,   правопорядку тощо) та людей один до одного. Будь-яка модернізація разом з народом не можлива (в суспільстві, яке не згуртоване) якщо не знайти той    необхідний об'єднуючий   стрижень, тобто потрібна ідеологія, яка відповідала би інтересам всіх без винятку громадян України.

На думку В. Г. Кременя [3] та одного з розробників нового управлінського курсу для України Г.А. Дмитренко [4] сутністю ідеології є національна ідея – людиноцентризм , а його стрижнем є самореалізація особистості в рамках загальнолюдської моралі і національної свідомості. Саме в такому сенсі треба будувати громадянське суспільство, яке стає метою модернізації України.

Оскільки таку модернізацію повинна розпочинати діюча управлінська еліта, тому є сенс організувати масове вивчення нового управлінського курсу для України в державних структурах. Воно повинно охоплювати три головних напрями.

Перший напрям – це ознайомлення з ідеологією людиноцентризму, її сутністю та стрижнем (самореалізацією особистості).

Другий напрям – це вивчення основних етапів формування культури цільового управління (управління за кінцевими результатами) у кожній організації, включаючи державні структури на макро- , мезо- і мікрорівнях . Кінцевими результатами діяльності цих структур є сукупний рівень самореалізації громадян у всіх сферах життєдіяльності, який виражається у показнику ЯЖГ. Визначається ЯЖГ у процесі опитування мешканців сіл, селищ, міст за допомогою депутатів місцевих рад.

Третій напрям – це усвідомлення необхідності модернізації системи освіти шляхом переорієнтації її на сприяння самореалізації особистості упродовж усього життя. Основним підґрунтям такої модернізації стає сприяння кожній дитині в самопізнанні свого «Я». Це стане двигуном і майбутньої управлінської кар'єри тих, хто має відповідні якості: лідерські, організаторські,    моральні, комунікативні, креативні, стратегічне мислення тощо.

Ідеологія людиноцентризму втілюється у стратегії кадрової політики через адекватність кожного управлінця займаній посаді за своїми професійно-особистісними та моральними якостями . Це надає можливість самореалізуватися управлінцю, з одного боку, в сфері трудової діяльності, з другого – в інтересах суспільства.

Узагальнюючи вищезазначене можна зробити висновок: реалізація кадрової стратегії формування нової управлінської еліти нації (за двома варіантами) безпосередньо пов'язана зі здійсненням нового управлінського курсу модернізації України для людей.

Список використаних джерел:

1. Указ Президента України від 1 лютого 2012 р. № 45/2012 «Про Стратегію державної кадрової політики на 2010-2020 роки» / Президент України Віктор Янукович. – Режим доступу: http :// www . president . gov . ua / documents /14429. html

2. Ріктор Т.Л. Владна еліта в умовах нестабільності українського суспільства / Т.Л. Ріктор . – К.: Софія-А, 2007. – 273 с.

3. Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в стратегія освітнього простору/   В.Г. Кремень . – К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.

4. Гошко А.О. Контури нового управлінського курсу трансформації України / А.О. Гошко , Г.А. Дмитренко, В.М. Князев . – К.: УАДУ при президентові України, 2004. – 176 с.