WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Волинчук Ю.В.

Луцький національний технічний університет, Україна

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО МІСЦЕВОГО РОЗВИТКУ

Регіональна політика – сфера діяльності держави або регіональної (місцевої) влади щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті. Вона характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику; передбачає врахування широкого спектру національних, політичних, соціальних факторів, що й дозволяє впливати на тенденції регіонального розвитку [1].

Відповідно до Закону України „ Про стимулювання розвитку регіонів ” мета стимулювання розвитку регіонів полягає у забезпеченні їх сталого розвитку в інтересах усієї України , підвищення рівня життя населення, подолання бідності й безробіття, формування середнього класу; ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей; створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України [2].

Регіон – це територіально-спеціалізована, адміністративно окреслена частина економіки країни, що характеризується єдністю та цілісністю відтворювальних процесів і управління. Характерними ознаками регіону є:

– територіально-виробнича структура, що передбачає економічні зв’язки в сукупності усіх міст та населених пунктів адміністративної території (області);

– інтегроване економічне середовище з переважно замкнутим виробничим циклом;

– виробництво кінцевої продукції на основі регіонального розподілу праці;

– функціонально-просторове середовище, де узгоджуються усі наявні на певній території чинники економічного відтворення;

– єдина комунікаційна, транспортна й економічна системи;

– відносна самостійність господарювання в межах єдиного виробничого комп­­лексу, забезпеченого власними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами;

– регіональний ринок товарів і робочої сили та ринкова інфраструктура.

На виконання зазначеного Закону прийнято Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року [3], яка визначила ключові проблеми регіонального розвитку, пріоритети державної регіональної політики з погляду загальнонаціональних потреб та інтересів. Основною метою державної регіональної політики України на сучасному етапі розвитку визначено „створення умов, що дадуть змогу регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, зробити максимальний внесок у національну економіку, здобути конкурентні переваги на зовнішньому ринку”.

Крім цього, для ефективного розвитку регіонів держави доцільно розробляти стратегію сталого місцевого розвитку , яка являє собою комплекс узгоджених механізмів і процесів, які передбачають активну участь зацікавлених сторін у розробці загальної мети, цілей і завдань сталого місцевого розвитку та у координації їх досягнення і перегляду на рівні регіону.

Ефективна стратегія сталого місцевого розвитку об’єднує сподівання і спроможність влади, громадянського суспільства та приватного сектору сформулювати чітке бачення майбутнього, а також розробити і втілити тактику просування до цього майбутнього. Вона визначає, які напрямки роботи є ефективними, і підтримує їх, поліпшує інтеграцію різних підходів та забезпечує можливості оптимального вибору там, де інтеграція неможлива [4].

Тому однією з вимог Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року є прийняття на рівні області стратегій регіонального розвитку , узгоджених з положеннями Державної стратегії. На основі затверджених регіональних стратегій між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами можуть укладатися угоди щодо регіонального розвитку. Однак, станом на березень 2010 року таких угод було укладено лише чотири (з Донецькою, Львівською, Вінницькою та Волинською обл.). Процес стратегічного планування в деяких регіонах зіштовхнувся з низкою серйозних перешкод, внаслідок чого не всі регіони вчасно затвердили стратегії розвитку [5]. Пріоритети довгостроко­вого розвитку АРК та м. Севастополя визначено відповідними державними програмами, а не власними розробленими стратегічними документами, що не створює можливостей цим регіонам повноцінно враховувати власні потреби та наявний потенціал тощо [6].

Існуючі конфлікти між обласними державними адміністраціями, обласними радами та групами впливу на рівні регіону, а також різне бачення пріоритетів розвитку регіону суттєво перешкодило своєчасності підготовлення відповідних регіональних стратегій. Низка регіонів (Херсонська, Житомирська, Луганська, Запорізька, Тернопільська області тощо) затвердили стратегії лише у 2008 р., хоча Постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2006 р. № 1001 були зобов’язані надати проекти стратегій на затвердження обласних рад у тримісячний термін. Тому недоліками стратегічного планування розвитку регіонів можна вважати надмірну формалізацію процедур розробки й затвердження стратегій та декларативний характер більшості з них, адже попри визнання рішеннями обласних державних адміністрацій стратегій розвитку відповідного регіону до 2015 р. як обов’язкового до виконання документу, їх зміст часто невідповідний потребам та можливостям цих регіонів.

Роль держави поступово все більше зводиться до координування і взаємоузгодження інтересів усіх учасників процесу регіонального управління. З огляду на це, першочерговими завданнями регіональної політики є такі:

– стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку на основі ефективного використання потенціалу регіонів;

– запровадження механізмів подолання асиметрії розвитку регіонів та підтримання депресивних територій;

– пошук компромісу з питань економічної свободи регіонів;

– реалізація принципу розширення міжрегіональної економічної взаємодії;

– зміцнення матеріальної бази територіальних громад шляхом переходу до взаємовідносин державного бюджету безпосередньо з бюджетами органів місцевого самоврядування;

– активізація розвитку транскордонного співробітництва в економічній сфері.

Виконання прийнятих управлінських рішень у перспективі має забезпечуватися, насамперед, під впливом економічних, а не адміністративних методів управління шляхом формування та взаємопогоджуваної реалізації індивідуальних, територіальних і суспільних інтересів і базуватися на можливостях сучасних інформаційних технологій.

Серед недоліків у прийнятті управлінських рішень на регіональному рівні мож­на виокремити такі: значний обсяг прийнятих рішень («перенасичення») призводить до невиконання їх частини та дублювання; відбувається трансфор­мація мети рішення в процесі його руху ієрархічними рівнями; приймаються так звані «псевдорішення», що тільки імітують реальні керуючі впливи; недостатня технологізація процесів підготовки й прийняття рішень (насамперед типових); відсутність процедури узгодження рішень з їх виконавцями; трива­лий термін процесу підготовки та прийняття рішень, їх «запізнення»; нереальні «мобілізуючі» терміни, установлені для виконання рішень; низька питома вага стратегічних рішень; відсутність на початковому етапі розробки рішення детальної діагностики вихідного стану об’єкта управління і моделювання бажаного стану; недостатня ефективність механізму оцінки виконання рішень.

Таким чином, питання управління розвитком регіонів займає ключове місце у системі регіональної політики України в контексті їх сталого розвитку.

Список використаних джерел:

1.Регіональна політика: методологія, методи, практика / Інститут регіональних досліджень НАН України; в ідп. ред. М. Долішній. – Львів, 2001. – 700 с.

2.Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 8 вересня 2005 р. № 2850–IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www .zakon1.rada.gov.ua/cgibin/lavs/main.cgi?nreg=2850-15

3.Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 ро­ку: Постанова КМУ від 21 липня 2006 р. № 1001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www . zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/lavs/main.cgi?nreg=1001-2006-%EF

4.Муніципальна програма врядування та сталого розвитку. – К.: ПРООН, 2005.

5.Харківська обласна рада [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.kharkov.ua/ukr/decisions

6.Луганська обласна державна адміністрація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loga.gov.ua/netcat_files/677/433