WEB-ресурс научно-практических конференций

Чернява Г.Л.

Кримський економічний інститут Головного Вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана», Україна

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В РЕГІОНАХ

Якісний стан природно-антропогенного навколишнього середовища істотно впливає на цінність об'єктів сільського зеленого туризму. Від того, наскільки сприятлива екологічна обстановка в межах зон, на яких розміщені об'єкти рекреаційного призначення й поселення, залежать їхня цінність, привабливість й імідж усередині країни й за рубежем.

Екологічна чистота місцевості й продуктів харчування є найбільш важливим фактором для туристів, які приїжджають на відпочинок у сільську місцевість.

Загальна концепція сільського зеленого туризму в європейських країнах включає такі поняття як біоферми й біоагросадиби, які здійснюють свою діяльність у відповідності з усіма вимогами по охороні навколишнього середовища. Такі садиби залучають багато туристів, особливо тих, які зацікавлені у відпочинку в екологічно чистих місцях, тому що там створений атракціонний екологічний продукт.

У Європі в діяльності й об'єднанні біоферм грає Європейський центр Екоагротуризму (European Centre of Eko Agro Tourism (ECEAT)), що є некомерційною організацією. У функції цієї організації входить допомога в розвитку сільського зеленого туризму й підтримка екологічного використання земель і захист навколишнього середовища в місцях розвитку сільського зеленого туризму. Ця організація функціонує в 21 країнах Європи.

ECEAT жадає від всіх агросел вступивши в організацію відповідати встановленим екологічним критеріям, головні з яких наступні:

1) екологічне сільське господарство – діяльність сільського двору або ферми повинна відповідати екологічним критеріям і туристам повинна бути представлена можливість брати участь у цій діяльності;

2) продукти – вся їжа яку споживають туристи повинна бути приготовлена з екологічно чистих продуктів;

3) система заощадження й очищення води – повинні використатися екологічні технології заощадження й очищення води;

4) сміття – повинна існувати система заборони на зберігання й нагромадження великої кількості сміття на території сільської садиби, екологічні технології утилізації сміття;

5) енергія – повинне бути застосування систем енергозбереження й альтернативних джерел енергії;

6) приміщення – будинок і прилягаючі будівлі повинні бути побудовані з екологічно чистих матеріалів;

7) захист ландшафту й екологічне утворення – агросадиба повинна виглядати привабливо й уписуватися в природний ландшафт. Туристи повинні мати можливість контакту із природою й одержання знань по охороні навколишнього середовища. Повинні проводитися екскурсії [1, с. 43].

Всім цим критеріям важко відповідати, однак вступ в організацію ECEAT, і одержання знака «біо» дає садибі перевага як відпочинок і залучає більше туристів.

У цей час в Україні затверджена система екологічного маркірування агросадиб знаком «Зелена садиба». Знак і сертифікат «Зелене садиба» – це підтвердження того, що садиба відповідає ряду вимог до заощадження навколишнього середовища й підтримці розвитку регіону. Цей знак може збільшити популярність садиб серед екологічно обізнаних туристів. Знак затверджувався Союзом розвитку сільського зеленого туризму в Україні в 2004 р. і може використатися як маркетинговий інструмент.

Проблеми навколишнього середовища в Україні й АР Крим стають усе більше соціалізованими й політизованими. Тому пошук шляхів їхнього рішення невіддільний від рішення загальних соціальних і політичних проблем розвитку суспільства.

Екологічної безпеки в Україні загрожують управлінські безладдя: законодавча нерегульованість нових економічних відносин, безконтрольність; з боку держави – невиконання законів, неекологірованність усього законодавства. Найбільш частими порушеннями є:

– вилучення особливо охоронюваних природних територій і лісів під забудову;

– видача незаконних дозволів на експлуатацію природних ресурсів;

– необґрунтоване звільнення від плати за забруднення природного середовища.

Втрата біорізноманіття грозить особливо АР Крим. У цілому забруднення півострова й прилягаючих вод досить висока. Рівнинна частина АР Крим за рівнем забруднення (особливо ґрунтів) уступає лише Кріворіжсько-Приднепрівському регіону, південним частинам Херсонської й Запорізької областей і перебуває приблизно на одному рівні з Донбасом.

Таке значне забруднення пов'язане із застосуванням великої кількості добрив й ядохімікатів у сільському господарстві. Середнє забруднення повітря ґрунтів, а також порушеність земель у Криму нижче чим по Україні. Загальна антропогенна преосвіченість у Криму уступає промисловому Придніпров'ю й Донбасу, але перевершує інші райони.

Спад виробництва в сполученні зі зміною власності й нестабільності політичної ситуації привели до зниження виконавчої дисципліни підприємств, невиконанню приписань природоохоронних органів, зменшенню фінансування природоохоронних заходів за рахунок власних коштів підприємств, до росту об'єктів незавершеного будівництва в тому числі природоохоронних, зменшенню надходжень коштів у місцеві позабюджетні фонди охорони навколишньої природи.

Також негативно на екологію впливає туризм. У процесі туристичної діяльності неминуче відбувається зміна природного середовища. При цьому негативні зміни переважають, наносячи їй значний збиток. Туристи, що короткочасно задовольняють свої індивідуальні потреби, ставлять їх вище довгострокового використання природних багатств. Серйозний ризик представляють ті місця, де відсутній необхідна й створена невідповідна інфраструктура. Так наприклад пляжним курортам Таїланду була нанесена дуже серйозна втрата від забруднення й недотримання санітарних норм. Інтенсивне неконтрольоване відвідування туристами термальних джерел на Камчатці привело до зміни їх температурного, а в ряді випадків і до припинення фонтанування деяких з них. Альтернативним видом туризму в даній ситуації виступає сільський зелений туризм. Основна мета цього виду туризму – це турбота про навколишнє природне середовище, що використають у туристичних цілях.

Таким чином, туризм (і сільський зелений туризм) прямо залежать від екології, і вони друг без друга існувати не можуть, тому що природні ресурси входять до складу туристичних ресурсів нарівні з іншими складовими туристичного бізнесу, такі як капітал, технології, кадри. Однак варто вживати заходів спрямовані на запобігання збитку природі в процесі туристичної діяльності, тому що відмова від туризму приведе до економічних втрат, а ігнорування пов'язаного з ним екологічного аспекту спричиняє руйнування природного середовища, що для суспільства має більше наслідків, чим одержання держбюджетом податків від туризму.

Список використаних джерел:

1. Коберніченко Т.О. Сільський зелений туризм / Т.О. Коберніченко, В.П. Васильєв. – К.: Аграрна освіта, 2005. – 76 с.