WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Табенська О.І.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

На сучасному етапі, завдяки тривалим трансформаційним процесам,   ринок   має деякі відмінності від ринку «вільної конкуренції». Ринкова економіка як система, що виникла в результаті самоорганізації та саморозвитку, виявилася досить ефективною, гнучкою, здатною формувати раціональну структуру господарства та забезпечувати широкі межі економічної свободи її суб’єктам.

Разом з тим, існує низка проблем, пов’язаних з природними чинниками, економічною суспільною діяльністю та іншими її видами, а також природним розвитком самого ринкового господарства, до яких ринок залишається байдужим, а суспільство прагне їх вирішення. Саме тому є необхідність державного   втручання в економіку, яку   пов’язують з відмовами ринку.

  О. Г. Шпикуляк зазначає, що ринок стимулює ефективний розвиток суспільства, особливо його економічних механізмів. «Ринок функціонально підлягає впливу   регуляторного механізму, створеного державою,   яка окреслює параметри й межі його конструкцій, обмежуючи дії «невидимої руки». Таким чином, інституціональне забезпечення розвитку й регулювання ринку є однією з фундаментальних основ його функціонування.

Найважливіше, що потрібно зробити, це сформувати інфраструктуру інституцій та інститутів ринкового й інформаційного забезпечення дрібних товаровиробників, а забезпечувальну роль мають відігравати професійні об’єднання і громадські організації, насамперед, у плані консолідації зусиль саморегулювання, що визначатиме конкурентоспроможність аграрних товаровиробників» [1, с. 150-157].

Основні завдання держави щодо підвищення конкурентоспроможності    агропромислового комплексу   відображені на   (рис.   1).

Рис. 1.   Основні завдання   держави щодо підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу

Заходи державного впливу передбачають в Україні: доступ сільськогосподарських товаровиробників до пільгового   кредитування, цільове використання фінансових ресурсів, розвиток елементів ринкової інфраструктури, забезпечення аграрних та переробних підприємств всією необхідною технікою на умовах лізингу, державна та регіональна підтримка інвесторів, врегулювання законодавчої бази та використання нових технологій.

Значну увагу, для покращення діяльності основних елементів ринкової інфраструктури, необхідно звернути взаємодії двох складових – фінансової та інформаційної. Саме банківські установи дають змогу в необхідний термін і гарантовано забезпечити розрахунки між кінцевими покупцями та аграріями, які безпосередньо займаються виготовленням сільськогосподарської продукції.

Однією з важливих   підстав утворення інновації є володіння інформацією, яка може надходити з різних джерел, залежно від виду інновації, що впроваджується.   Інформація, яка впливає на виникнення інновації, постійно проходить поміж подібними структурами (підприємства, середовище підприємств), а також усередині цієї структури. Такий обіг дає змогу аналізувати й використовувати досвід багатьох середовищ.

Основні джерела інформації та види мотивації творців ідей для потреб інноваційних процесів наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Основні джерела інформації та мотивації творців ідей для потреб інноваційних процесів

Оскільки кожне нововведення – це справа, зроблена людиною, людський фактор є ключовим елементом у процесі виникнення інновацій на підприємстві. Особа, яка створює нововведення, може належати до середовища, безпосередньо   пов’язаного   з   підприємством,   або до оточення підприємства [2, с. 206–210].

Необхідно звернути увагу на створення дорадчих служб, агроконсалтингових послуг, які допоможуть сільськогосподарським товаровиробникам орієнтуватися в ринковій ситуації. Послуги маркетингу їм будуть потрібні після вивчення й впровадження основ інтеграції та кооперації, залучення кооперативних кредитних спілок та зацікавленості держави в боротьбі з іноземними конкурентами. В зв’язку з цим, зростає роль агромаркетингу як системи, що проводить дослідження складових елементів цілісного ринкового середовища, суб’єктів аграрної сфери, вивчення та впровадження перспективних планів у   виробництво [3, с. 103–109].

Важливим помічником сільськогосподарського товаровиробника має стати   інформаційно-консультаційний центр. Фахівці центру або його сайт надаватимуть інформацію про середні закупівельні ціни переробних підприємств, великих оптових покупців, котирувальні ціни на біржі, а також список брокерських контор, які спеціалізуються    на біржовій торгівлі сільськогосподарською продукцією [4, с. 21–25 ].

   Окреме місце   займають інформаційно-маркетингові центри. До завдань центру належить допомога підприємствам у встановленні між ними прямих ділових контактів, виявленні найбільш важливих потреб регіонального підприємництва, сприяння швидкому товарному наповненню місцевих ринків, введення територіально розподіленої бази даних суб’єктів підприємницької діяльності.

  Регіональний інформаційно-маркетинговий центр повинен брати активну участь в обміні інформацією між усіма учасниками підприємницької діяльності, підтримувати бази даних   та інші інформаційні ресурси, сприяти розвитку маркетингових засад у регіональній економіці та серед суб’єктів   підприємництва, зокрема допомагати у використанні маркетингових інструментів та наданні різноманітних маркетингових консультаційних послуг   [5, с. 422–428 ].

Особлива роль у сфері підтримки розвитку підприємництва на загальнодержавному рівні належить сільськогосподарському дорадництву. Досвід Польщі засвідчує, що саме система дорадництва є ефективним засобом стимулювання різнобічного розвитку сільських регіонів через сприяння розвитку різних видів діяльності на селі, перекваліфікація сільськогосподарських товаровиробників і стимулювання їх на виконання інших видів несільськогосподарської діяльності, передачі селянам ринкової інформації стосовно актуальних цілей формування попиту та пропозиції, кредитів, страхування і банківського обслуговування тощо [6, с. 84–90 ].

Отже,   ефективне державне регулювання агропромислового комплексу передбачає: якісне інформаційне та інвестиційне забезпечення; впровадження пріоритетних інноваційних програм; розвиток основних елементів ринкової інфраструктури; надання дотацій,    пільгових кредитів сільськогосподарським товаровиробникам, використання переваг кооперації та інтеграції.  

Список використаних джерел:

1.   Шпикуляк О. Г. Інституціональне забезпечення розвитку та регулювання аграрного ринку: аналітична оцінка / О. Г. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2010. – № 4. – С. 150–157.

2.    Шлюсарчик Б. Умови інноваційності підприємств у сучасній ринковій економіці / Б. Шлюсарчик // Держава та регіони. – 2009. – № 3. – С. 206–210. – (Серія «Економіка та підприємництво»).

3.   Табенська О. І. Напрями удосконалення державного регулювання інтегрованих процесів на регіональному рівні в контексті європейської інтеграції / О. І. Табенська : матеріали II Міжн. наук.- практ. конф. [«Проблема регіонального розвитку в контексті європейсько-азіатської інтеграції»], (Вінниця, 27–28 листоп. 2009 р.) / М-во освіти і науки України, Вінн. кооперат. і-т ; наук. ред. К. Д. Якимчук. – Вінниця : Вінн. кооперат. ін-т, 2009. – С. 420–424.

4.    Калетнік Г.М. Роль інфраструктури аграрного ринку в ціноутворенні на сільськогос­по­дар­ську продукцію / Г. М. Калетнік, Г. О. Пчелянська // Економіка АПК. – 2010. – № 3. – С. 21–25.

5.    Жуков С.А. Аутсорсинг як система співпраці між регіональним інформаційно-марке­тин­говим центром і підприємствами регіону / С.А. Жуков // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 10 (88). – С. 238– 245.

6.    Василенька Н.І. Диверсифікація виробничої діяльності сільського населення Львівської області / Н.І. Василенька // Економіка АПК. – 2010. – № 3. – С. 84–90.