WEB-ресурс научно-практических конференций

АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

Л.Л. Палєхова

Україна сьогодні знаходиться на шляху всебічних перетворень. Закріплення позитивної динаміки на українському промисловому ринку, що намітилась останнім часом, досягнення сталого функціонування вітчизняних підприємств є однією з найважливіших задач національної економіки.

Однак низький технічний і організаційний рівень виробництва, недостатнє фінансування наукових досліджень не дають можливості підприємствам розвиватися на інноваційній основі.

Без активізації капіталовкладень, спрямованих на реструктуризацію та відновлення основних фондів, удосконалювання технології, організації і управління виробництвом, проблема формування власного розвиненого промислового ринку ніколи не буде розв’язана. Зростання виробничих капіталовкладень повинне привести до підвищення продуктивності праці та більш повному завантаженню виробничих потужностей.

У той же час, огляд економічної літератури теоретичного і прикладного характеру показує, що багато питань з цієї проблеми не знаходять відповідного відображення, існує недостатність наукового обґрунтування та методичних розробок щодо використання сучасних інвестиційних і фінансових інструментів.

Відповідно до ст. 140 ГК України джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути: власні фінансові ресурси, бюджетні асигнування, кредити, безоплатні або благодійні внески, інші джерела, не заборонені законодавством України [ 1 ] .

В індустріально розвинених країнах основним джерелом фінансування капітальних вкладень є власні кошти корпорацій. Прибуток підприємств спрямовується, головним чином, на капіталовкладення, на нього приходиться приблизно 70% всіх інвестицій. Потоки капіталовкладень і власних коштів, у загальному випадку, рівні по обсягах. Для фінансового забезпечення перспективних проектів активно використовуються можливості світового фондового ринку, кредити національних комерційних банків і міжнародних фінансово-кредитних організацій [ 2 ] .

Щодо фінансування капіталовкладень українських підприємств, основним джерелом усіх інвестицій є також власні кошти. За даними аналізу структури джерел капіталовкладень промислових підприємств Дніпропетровської області у 2004 р. частка власних коштів у інвестиціях складає десь 56 % (см. рис. 1). Чистий прибуток складає з них усього 10 %.

Рис.1. Структура джерел капіталовкладень промислових підприємств Дніпропетровської області у 2004 р.

Внутрішні накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності мізерні, продовжують з року в рік зменшуватися. Неурегульована податкова політика не стимулює використання прибутку на цілі інвестування.

Важливу роль в демонополізації економіки грає залучення прямих іноземних інвестицій. У числі найбільш активних стратегічних партнерів Дніпропетровської області - інвестори з Німеччини, інвестиції яких склали 15% загального обсягу, Великобританії - 14%, Сполучених Штатів - 12 %, Кіпру – 10 %, Росії – 9,6 %.

Інвестиційні потреби України оцінюються приблизно в 50 мільярдів доларів. Хоча інформація про плани європейських інвесторів на 2005 рік - вкласти в українську економіку близько 30 мільярдів доларів - більш ніж позитивна, за тринадцять років незалежності Україна змогла залучити лише дещо більше 8 мільярдів доларів іноземних інвестицій [ 3 ] .

Загроза реприватизації й недоторканності приватної власності, можливості адміністративного силового втручання влади в бізнес, нестабільне законодавство – головні проблеми розвитку ефективних вкладень нерезидентів у реальний сектор української економіки.

Розуміючи об'єктивну необхідність масштабного відновлення виробничого потенціалу підприємств, його модернізації й технологічного прориву, очевидно, варто розвивати джерела фінансування реальних інвестицій у системі фінансово-кредитних відносин. Але довгострокове кредитування виробництва комерційними банками майже припинилося. Середній строк кредитування українськими банками, наприклад, банків “Аваль”, “Приватбанк”, ін., - 18 місяців. На строк більш трьох років вітчизняні банки кредитують украй рідко - у світовій практиці кредит на три роки вважається середньостроковим.

У більшості країн світу основу інвестування становить іпотечне кредитування. У країнах ЄС воно складає 35 % ВВП або понад чверть банківських активів. Суть його полягає в наданні довгострокової позики терміном на 10-25 років з мінімальними відсотками (5-6 %) під заставу нерухомості, під якою мається на увазі передусім земля.

Питома вага іпотечних кредитів у портфелях українських комерційних банків становить усього 3,1%. Крім того, кредити українських банків досить дорогі, сьогодні процентна ставка встановлюється урамках 20-23% річних. У результаті п'ятирічні кредити супроводжуються переплатою за придбану в такий спосіб нерухомість удвічі. Стримує інвестиційну функцію кредиту також високі нормативи розмірів заставного покриття, звичайно 2– 2,5 рази. Тому, як правило, банківський кредит покриває тільки частину необхідної вартості основних фондів [ 4 ] .

Серед системних ризиків іпотечного кредитування фахівці традиційно називають дефіцит на ринку фондових інструментів. Це не дозволяє банкам залучати довгі гроші від пенсійних фондів і страхових компаній, що є у світі основними вкладниками у довгострокову іпотеку. Необхідно також відпрацьовувати методики й технології іпотечного кредитування.

Як альтернативу іноземним інвестиціям і банківському кредитуванню найперспективнішим способом фінансування капіталовкладень й активізації вітчизняного промислового ринку треба розглядати також фінансовий лізинг.

На сьогоднішній день в Україні лізингова індустрія тільки формується. Щоб отримати ефект від лізингу як каталізатору капіталовкладень необхідно, насамперед, законодавчо поширити можливості його використання: зняти обмеження на лізингові операції з цілісними майновими комплексами, ввести пільгові кредитні ставки для фінансування лізингових проектів, стимулювати банківські установи до розвитку лізингових послуг, особливо багатосторонніх, тощо.

Список літератури:

1. Кодекс господарський, ВР України від 2003.01.16, № 436-ІV.

2. Бочаров В. В. Инвестиции. – СПб.: Питер, 2003. – 288 с.

3. Україні буде непросто приручити інвесторів. Діловий тиждень. № 10-53 // 02.03.2005.

4. Кукса В. Ипотека для избранных. Зеркало недели. №43(518)//29.10.2004.