WEB-ресурс научно-практических конференций

КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

С.В. Степаненко

У сучасному світі головним завданням для будь-якої держави є формування самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально-орієнтованої економіки, здатної невпинно самостійно розвиватися. У цьому контексті для України надзвичайно актуальним є застосування інноваційного способу розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях на основі використання інтелектуальної власності.

В умовах формування у провідних країнах світу нової економіки, що базується на новітніх досягненнях науки і сучасних комунікаційних технологіях, головним джерелом економічного зростання стають не природні і матеріальні ресурси, а ідеї та інновації. Здатність генерувати і впроваджувати досягнення НТП стає одним із найголовніших факторів забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки у глобальному конкурентному середовищі і окремих регіонів на національному рівні, так і окремих товаровиробників на конкретних ринках. Наука перетворилася на специфічну сферу товарного виробництва, що виробляє специфічний і дуже дорогий товар — об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ).

Інтелектуальна власність у ХХІ столітті — це механізм для отримання додаткових прибутків внаслідок монопольного використання нових технологій, продажу ноу-хау, ліцензій, патентів та інших продуктів творчої праці. Для товаровиробника як суб’єкта конкурентних відносин розробка і впровадження інновацій являють собою один із найважливіших факторів і способів забезпечення його конкурентоспроможності. Адже той виробник, який швидше й ефективніше впровадить інновацію, за інших рівних умов, здобуває істотні конкурентні переваги.

Однак у країнах із трансформаційною економікою впровадження інновацій великою мірою втрачає своє значення як спосіб конкуренції. Як наслідок, істотно знижується ринковий попит на інновації та на ОІВ. В Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, поки що надзвичайно слабо розвинуто інфраструктуру їх ринку, на недостатньому рівні перебуває патентно-ліцензійна справа, майже відсутня система інноваційного аудиту, який би дозволив оцінити комерційну перспективність інновацій та ОІВ. За великим рахунком, зазначає український дослідник І.Галиця, дана сфера недостатньо розроблена навіть у теоретичному плані, не говорячи вже про практику [1, с. 63].

Комерціалізація науки у більшості пострадянських країн перебуває на початковій стадії. Окрім вище названих, існує низка об’єктивних причин, які стоять на заваді цьому процесу [1, c. 63-64]:

1. Недосконала законодавча база щодо охорони промислової та непромислової форм інтелектуальної власності.

2. Відсутність достатнього попиту на ОІВ, що спостерігаються в посткризових умовах та відсутність цивілізованих форм конкуренції у цій сфері.

3.Зміна ролі вченого-дослідника у науково-дослідному колективі: більшість вчених, працюючи за радянських часів у великих наукових установах з адміністративно-командною системою управління, багаторівневими і жорсткими процедурами погодження управлінських і наукових питань із гарантованою, стабільною і досить значною зарплатою, не завжди тісно пов’язаною з результатами їх наукової діяльності, сьогодні не мають досвіду та знань, необхідних для роботи у ринкових умовах, і (якщо говорити відверто) не готові стати власниками тих “плодів”, які приносить їх інтелект. А тим часом, при переході до постіндустріального розвитку ці “плоди” є безцінними і слугують найважливішим джерелом економічного зростання.

4. Антиринкова ментальність значної частини населення, за стереотипами якої наука і НДДКР — це не об’єкти ринкових відносин, а елементи так званої “невиробничої сфери”.

Україна, маючи значний потенціал в галузі нових технологій, новітніх проектно-конструкторських розробок із світовим рівнем конкурентоспроможності недостатньо його використовує. Здебільшого це пов’язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації. Держава повинна активніше впливати на процеси створення, правової охорони та використання інтелектуальної власності, що забезпечить на цій основі підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників. Такий вплив може здійснюватися як із застосуванням лише економічних важелів, так і організаційно-координуючими методами.

На сьогодні в Україні є практично відсутнім механізм державної підтримки просування вітчизняних об’єктів інтелектуальної власності на ринки іноземних держав. Ліцензійна торгівля за 1993-2002 роки розвивалася за умов відсутності державного сприяння комерціалізації вітчизняних науково-технічних, конструкторських і технолологічних розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також спеціалізованих структур, діяльність яких пов’язана з комерціалізацією вітчизняних розробок [2, с. 9]. Подібний стан речей, перш за все, негативно позначається на експорті продукції національних товаровиробників. Виправити ситуацію можна, запровадивши механізм стимулювання експортної діяльності власників прав на ОІВ.

У цьому контексті нагальним питанням є створення підрозділів з питань інтелектуальної власності у галузевих міністерствах і відомствах, а також відновлення роботи патентно-ліцензійних підрозділів в установах, організаціях, на підприємствах. Як свідчить досвід, створення таких підрозділів сприяє взаємодії співробітників відомств, набагато прискорює вирішення питань, пов’язаних, зокрема, з патентуванням винаходів в іноземних державах, правильним оформленням ліцензійних договорів, договорів про передачу права власності тощо [2, с. 9].

В Україні уже створено структуру, призначення якої — сприяти стимулюванню і задоволенню попиту на ОІВ. Нею стала створена у 2002 році Інтернет-біржа промислової власності (ІБПВ). Її діяльність спрямована на використання сучасних інформаційних технологій для просування науково-технічних досягнень України на світовий та вітчизняний інноваційні ринки. На сторінках ІПБВ (www.ip-centr.kiev.ua) винахідник і патентовласник мають унікальну можливість висвітлити для потенційного покупця економічні, екологічні, соціальні та інші переваги, які надає використання даного винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Біржа надає також можливість розмістити інформацію підприємців про потрібні їм технології. Це має спрямувати винахідницьку думку у продуктивному напрямі, а власнику патентів, ноу-хау та перспективних ідей — допомогти знайти потенційних суб’єктів комерціалізації конкретного об’єкта інтелектуальної власності. Оскільки сайт забезпечений засобами зворотного зв’язку з відвідувачами, він забезпечує можливість швидкої реакції на потреби користувачів [2, с. 9]. Аналогічних структур поки що в Україні недостатньо. Держдепартамент інтелектуальної власності планує за своєю участю створити відповідні структури на базі представництв у регіонах України [2, с. 9].

Загалом, на сучасному етапі для забезпечення дієздатності ринку інтелектуальної власності в Україні необхідно створити сприятливі умови кожному із його учасників для одержання ними вигоди при максимальній прозорості здійснення операцій щодо об’єктів інтелектуальної власності, у дотриманні чинного законодавства, правил чесної конкуренції та дієвій участі державних органів управління та контролю. Становлення ринку інтелектуальної власності та активізація винахідництва національних заявників дасть змогу говорити про підвищення науково-технічного потенціалу України, її технологічної конкурентоспроможності, інноваційної перспективності та інвестиційної привабливості національної економіки. Отже, в нинішніх умовах державна підтримка створення і ефективного використання ОІВ є важливим джерелом розвитку національної економіки, зростання творчого та науково-технічного потенціалу країни, розширення обсягів торгівлі та формування цивілізованого ринку інтелектуальної власності.

Література

1. Галиця І. Комерціалізація інтелектуальної власності та прикладних наукових досліджень // Економіка України. — 2001. — №2. — С. 63-66.

2. Чеботарьов В., Бутяєва А. Формування ринку інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. — 2003. — №9. — С. 8-10.