Гуманістичний   пафос казок Г.Х. Андерсена

Н.В.Павленко

Одним із найвидатніших ювілярів цього року є всесвітньо відомий датчанин, автор поезій, нарисів, п’єс, романів, але знаний, передусім, як казкар – Г.Х. Андерсен. 2 квітня минуло 200 років з дня народження письменника, але плин часу аніскільки не позначився на казках, які автор адресував не лише дітям.

Г.Х Андерсена справедливо називають “королем казки”, маючи на увазі казку літературну, авторську, в якій художник демонструє свій неповторний   погляд на світ і висловлює своє ставлення до нього.

Казкову спадщину Г.Х. Андерсена, на нашу думку, варто розглядати під кутом зору домінанти образів – персонажів, що безпосередньо впливають на повноту художньої реалізації авторської концепції.

Загалом можна виділити кілька груп дійових осіб, що формують художній світ андерсенівської казки: а) персоніфіковані предмети та речі; б) антропоморфізовані   рослини і тварини; в) уявно-фантастичні, казково-демонологічні створіння; г) люди.

Якщо   проаналізувати ряд казок з різними учасниками – персонажами, то саме казкам, де головним учасником, дійовою особою, героєм є людина, відводиться автором особливе місце, бо саме людині автор надає право чітко визначити, що таке Добро,   вийти на поєдинок зі Злом і перемогти.   Еволюцію образу людини як носія вищої справедливості й добра можна простежити на прикладі кількох казок. Не важливо, що вони нерідко мають чітко визначені фольклорні підвалини. Головне – це смислові акценти, що робить автор на духовних інтенціях та вчинках героя.

У казці “Кресало” встановлення гармонії соціального порядку здійснює простий солдат. Завдяки природному розуму, кмітливості, щирості й сміливості він одружується з принцесою та стає королем. Щоправда, він має   чарівних помічників (три собаки) та предмет, наділений   чарівними, надзвичайними властивостями – кресало, за допомогою якого встановлюється зв’язок із чарівними помічниками. У “Кресалі” людина сміливо опановує світ речей і предметів, знаходить спільну мову з живими створіннями, що самовіддано служать людині (собаки), переборює інфернальні сили (відьма) і одержує перемогу над несправедливим суспільним устроєм, який уособлюють судді, державна рада та король. Певною мірою тут спостерігаються стереотипи фольклорної казки, але на відміну від фольклорного героя андерсенівський солдат діє з чітко усвідомлюваною настановою на зміни життєвих обставин на краще.

У казці “Соловей” “критерієм істини” виступає звичайна сіренька пташка, яка доводить, що неприродне, штучне ніколи не стане еквівалентом природного начала і не замінить жалюгідною імітацією   даровану самим життям якість (чарівний спів живого солов’я). Проте визначити критерій істини може лише сама людина.   Шукає, припускається помилки, балансує на межі життя та смерті імператор з андерсенівського “Солов’я”, але врешті-решт, занурившись у “музику природи”, він знаходить правильну відповідь на питання про сенс буття, що постали перед ним в екзистенційній    ситуації. Отже, лише людина   може по-справжньому збагнути, що таке істина, добро і краса. За відмову від розуміння цих речей людина карається втратою щасливої долі (“Свинопас”). Принцеса   відмовилась від подарунків принца, що являли собою квінтесенцію Прекрасного у світі – Троянду і Солов’я. Натомість обрала горщик з бубонцями, тріскачку та свинопаса, тобто утилітарно занижене, штучне, вбоге за своєю естетичною сутністю. Вищою карою в казці є не момент вигнання принцеси батьком – імператором з рідної домівки, а занадто пізнє усвідомлення хибного розуміння життя та усвідомлення жалюгідності свого внутрішнього єства. Принцеса покарана долею, “виліпленою” її власними руками.

Власними руками інша андерсенівська героїня Еліза (“Дикі лебеді”) свідомо виконувала зі всією силою самопожертви роботу, спрямовану на порятунок зачарованих принців. Протистояння злу як подвижництво, як жертовність – один із яскраво виражених християнських мотивів у творчості Г.Х.Андерсена, що знаходять різноманітні вияви у численних казках письменника.   Одним із найцікавіших виявів християнського архетипу подвижницького шляху є казка “Снігова королева”, де вигадливо переплітаються фольклорні, міфопоетичні та християнські мотиви. Сюжетна основа “Снігової королеви” – це розгортання шляху, який довелося пройти головній героїні від рідної домівки до самого краю світу – країни Снігової королеви. Видимий бік цього шляху – пошуки викраденого Сніговою королевою хлопчика Кая . Прихована від поверхового погляду сутність цього шляху – набагато складніша. Щоб знайти названого брата і повернутися з ним додому, протягом тривалого часу головній героїні – маленькій дівчинці Герді довелося багато побачити, почути, відчути й пережити, постійно усвідомлюючи, що таке добро. І зробити це було доволі нелегко. Чи є добром вчинок старої, що вміла чаклувати, і занурила свідомість дівчинки у тимчасове забуття? Як визначити ступінь добрості маленької розбійниці? Але сукупність сприйняття кожного, навіть найменшого вияву доброти,     - це вдячність. Саме внутрішня шляхетність та вдячне ставлення Герди до всіх доброзичливців та помічників, як до людей, так і до тварин, дозволили їй дістатися палацу Снігової королеви попри всі зовнішні   труднощі. Всіх помічників і друзів Герда залишає за межами володінь Снігової королеви. Головне завдання дівчина повинна виконати сама. У цьому вищий смисл казки. Перемогти конкретне зло може тільки індивідуальне зусилля окремо взятої людини. Для Герди боротьба з ворожим, анти людяним началом – холодом, яким сповнила душу Кая Снігова королева, означала беззастережну віддачу любові чужій душі. Гарячі сльози,   що пролила Герда заради духовного зцілення Кая , ніби уособлюють молитовне каяття людини, у плачі   якої     розчиняються усі гріхи. Диво повернення неспотвореного погляду на світ (у Кая з ока випадає осколок розбитого диявольського дзеркала) є наслідком сердечної скорботи Герди про змертвіле серце близької їй людини. Таким чином, героїня успішно   виконала свою місію: терпеливий пошук і знаходження істини, донесення цієї істини до застиглої душі, тобто   оживлення людини, що втратила себе, бо неспроможна була вирватися з кола    хибних цінностей. А проблема,   що засмучувала Кая , й видавался йому екзистенційно актуальною, а насправді є штучно вигаданою, раптом зникла сама собою: коли Кай повернувся до життя, крижинки швидко уклалися в слово “вічність”, яке необхідно було викласти Каю за завданням Снігової королеви.

Світову гармонію встановлено. Герої отримують право із царства зими повернутися додому, де на них чекало тепле літо. Наприкінці твору Кай і Герда усвідомлюють себе дорослими, але серцем і душею залишаються дітьми. Фінал казки свідчить про те, що основна мета шляху досягнута. Духовна   еволюція героїв відбулась. І цій еволюції вони можуть завдячувати, передусім, самі собі. Бо тільки людина, згідно з художньо-філософською концепцією Г.Х.Андерсена, може побороти   зло в собі та у довкіллі, а справжнє    чарівництво існує не відсторонено, воно іманентне не людині, і тільки від неї залежить, чи буде це чарівництво добрим і світлим.