Інтегративний підхід при підготовці майбутніх лікарів

А.І. Шевченко, Н.Ф.Шевченко

Зміни, що відбуваються в суспільстві, науці і техніці на даному етапі суспільного розвитку України, породжують необхідність якісних змін у вищій освіті. Задача вищих навчальних закладів полягає не тільки в тому, щоб студенти оволоділи певною сумою знань, необхідних для роботи за вибраним фахом, але й усвідомили шляхи подальшого розвитку своєї професійної діяльності і вміли згодом активно і ефективно впливати на цей процес.

Для нинішнього стану вищої медичної освіти характерною є наявність низки глибоких протиріч. Одним з найважливіших серед них є протиріччя між інтеграцією і диференціацією навчання, яке проявляється, перш за все в тому, що предметно-дисциплінарна побудова навчального плану не відповідає належній орієнтації навчання на кінцеві результати. Іншими словами, має місце явне протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілей вузівського навчання і диференціацією їх викладання. У підсумку - кожен викладач навчає студентів своєму предмету, а не можливості комплексного розв’язання задач, які з’являться перед випускниками вищого навчального закладу в житті.

Протиріччями, які склались у освітньому процесі вищої школи, багато в чому обумовлені такі недоліки як формальність знань студентів, неспроможність застосовувати їх на практиці, відсутність у багатьох випускників професійної мотивації і професійної спрямованості, тривала (3-5 і більше років) адаптація молодих лікарів. Як відомо, перехід від навчання до праці уявляє собою надзвичайно складний процес трансформації учбової діяльності у професійну, що пов’язано з перетворенням знань із предмета учбової діяльності в засіб регуляції діяльності професійної. Між тим, дефіцит практики роботи з набутими знаннями як із засобом нової діяльності, який накопичується у студентів, починаючи вже з другого року навчання, обумовлює в наступному тривалий період предметної адаптації молодих лікарів, а нестача досвіду соціальної взаємодії і спілкування - ще й соціальної адаптації.

Процес вищої освіти, на нашу думку, буде тим більш ефективним, чим більше він буде взаємопов’язаним із процесом професіоналізації. Професіоналізація майбутніх фахівців передбачає, по-перше, включення особистості в професійну діяльність зі спеціалізацією в одному з її напрямків; по друге, - наявність вимог до професійної освіти та рівню кваліфікації; по-третє, - наявність, з одного боку, суспільної потреби у підвищенні результативності діяльності, що відображається у професійних гарантіях, і, з другого боку, - наявність відповідної особистісної потреби фахівців в професійному удосконаленні, яке визначає цілі, мотиви, задоволення працею і формує професійну позицію; і, врешті, по-четверте, - засвоєння професійної культури, яка є невід’ємною частиною загальнолюдської культури. Таким чином, у психолого-педагогічних вимогах щодо будування простору професіоналізації особистості лікаря закладаються, на наш погляд, основи інтегративної освітньої моделі.

Своєрідним інтегратором цієї моделі є, по-перше, ідея синтезу усіх компонентів діяльності (цільового, мотиваційного, змістовного, процесуально-управлінського, результативно-оцінного), а по-друге, ідея інтеграції усіх видів професійної діяльності лікаря (діагностика,   консультування, лікування, профілактика). На наш погляд, саме така інтеграція одержаних професійних знань, вмінь та навичок забезпечує успішний розвиток особистості майбутнього лікаря взагалі та розвиток сфери професійної свідомості зокрема. Використання інтегративного підходу в навчальному процесі, на наш погляд, сприятиме становленню та розвитку професійної свідомості майбутніх лікарів і є достатньо перспективним.

Вважаючи інтегративний підхід у навчанні чинником формування професійної свідомості студентів-медиків, ми розглядаємо інтеграцію як процес упорядкування, узгодження та об’єднання структур та функцій, Він проявляється не тільки у посиленні зв’язків, як її найчастіше розуміють, а й, передусім, у якісній зміні похідних компонентів. Якщо такої зміни у ході навчального процесу не відбувається, то не відбувається й посилення зв’язків між набутими знаннями і засобами професійної діяльності, воно підміняється механічним поєднанням, що не дає потрібного ефекту.

Інтеграція у навчальному процесі у корені змінює зміст та структуру сучасного наукового знання, інтелектуально-концептуальні можливості окремих наук. Це найважливіший засіб досягнення єдності знання у змістовному, структурному, логіко-гносеологічному, науково-організаційному аспектах. Використовуючи можливості інтегративного підходу при розгляданні процесу становлення та розвитку професійного рівня свідомості майбутнього лікаря, ми забезпечуємо створення простору професіоналізації особистості лікаря в процесі багаторівневої підготовки за інтегрованою групою професійно-орієнтованих дисциплін. Проте, інтегративний підхід у професійній підготовці потребує створення нової наукової концепції побудови системи комплексного навчання на основі програмно-теоретичної, структурної та функціональної взаємообумовленості, що надає їй статусу універсальності в системі підготовки фахівців у відповідності до вимог розвитку суспільства. Для цього треба намагатися будувати навчальний процес таким чином, щоб він дозволив майбутнім лікарям в повній мірі розкрити та розвинути свій творчий потенціал у квазіпрофесійній діяльності.

Сутністю квазіпрофесійної діяльності студентів є відтворення в аудиторних умовах і на мові відповідних наукових дисциплін умов і динаміки видів майбутньої професійної діяльності, відносин і дій людей, що зайняті в ній. За таких умов задається контекст праці, яка виконуватиметься вже за межами аудиторії, вдало моделюється її предметний і соціальний зміст.

Необхідність вирішення певних учбових завдань, ситуацій ставить студентів у діяльнісну позицію, забезпечує змістовну реалізацію принципу зв’язку теорії і практики. До завершення навчання студенти одержують більш розвинену практику застосування знань, що засвоюються у засоби регуляції власної діяльності – навчальної, квазіпрофесійної і, нарешті, професійної. Знання в такому разі засвоюються не заради самого засвоєння або успішного складання іспитів, вони несуть певну смислову функцію, що обумовлює пізнавальні та професійні мотиви суб’єктів навчання. Перехід від навчальної діяльності до професійної забезпечується поступовою трансформацією мотивів з навчальних у професійні.

При цьому чим більша кількість сторін і аспектів майбутньої професії усвідомлюється і осмислюється у такій якості студентами-медиками, під час проведення занять, тим значніше це сприятиме розвитку їхньої професійної свідомості.

Список літератури:

1. Андронов В.П. Психологические основы формирования профессионального мышления врача // Вопросы психологии . – 1991. – №4. – С. 88-95.

2. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе : контекстный подход : Метод. пособие . – М.: Высш . шк., 1991. – 207 с.

3. Дусавицкий А.К. Развивающее образование: теория и практика. – Харьков, 2002. – 146 с .