WEB-ресурс научно-практических конференций

  ПРОБЛЕМИ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ОСМИСЛЕННЯ ЕТНОСОЦІАЛЬНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ВИМІРІ ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ

І. З. Скловскій

Серед актуальних проблем суспільствознавства велике значення має етносоціальна саморегуляція суспільства, котре є узагальненням громадських впливів та удосконаленням громадянського суспільства на принципах цивілізованості у вимірі філософії історії [1, с. 62-68]. У кінці ХХ ст. проблема національного відродження залишається важливим фактором демократизації українського суспільства, суверенізації тощо, бо філософія за своїм теоретико-методологічним статусом не може бути “служницею” ні стереотипів історії КПРС, ні технократичного нігілізму, ні авторитарного сталінського свавілля. З позицій вульгарного соціологізму ні зрозуміти, ні перебороти демонічне "зачарування" сталінської системи освіти особистості дуже важко. Тому, на наш погляд,   сучасний суспільствознавець не повинний уникати ні методів історіософії, ні теософії, ні академічної функції футурології. Бо винний , де потрібно вводити поняття "Божий задум", "Промисел Божий", "Національний Дух" і інші ірраціональні категорії для “раціонального розуміння трансцендентальної відвертості” яка в пливає на р ух опору тоталітарній владі, на встановлення цивілізованої політичної культури особистості. Якісні зміни факторів плюралізації освіти проходили під впливом духовної спадщини корифеїв та українських етноконфесійних традицій сприйняття всеслов’янської єдності [6, с.4].

Хоча імперський шовінізм перекрутив проблему слов’янської єдності, але її демократичне рішення завжди було дуже актуальним. “Коли говорять про всеслов’янську спільність, про слов’янську культуру історичного типу, то не звертають достатньо уваги на те, що все слов’янство розділене навпіл, – відмічав видатний релігійний філософ В. Соловйов… - Є два слов’янських типа, дві слов’янські культури… Ці дві гилки слов’янства відрізняються не тільки етнографічними особливостями, а головне своїми духовними початками: західне слов’янство утворилось під духовним впливом Риму, східне слов’янство – Візантії. Ця подвійність і складає сутність слов’янського питання (В.Соловьев Соч. в 2т. – М.: 1989 –   т.1) [9, с. 221-223].

  Філософія історії дозволяє діалектично охопити кризу і радянського, і авторитарного   тоталітаризму, його богоборсько-кучмівської   моделі, тощо і надбання національної гідності більшістю громадян Україні, які бачили вихід із кризи, проголосував на референдумі за незалежну демократичну державу (грудень 1991 року) та на “помаранчовій” революції (2004р.). Стратегія всеслов’янської єдності могла бути втраченою під час   як панування Сталіна на думку генерала - дисидента П.Григоренка, щоб радянські війська могли зайняти вигідне стратегічне положення в Європі й Азiї” [2, с.592].

  Можливо, і Сталін був обраний зовсім не випадково, а для того, щоб привести до каяття інших або викликати і нашу любов до національної ідеї, що витримала статус вищого етносоціального ідеалу у апокалептичному вогні важких іспитів “ [7, с.12-15].   За допомогою політичної пропаганди і адміністративних заходів затінялася втрата віри, зокрема представників українського етносу в комуністичну перспективу. Збільшення кількості незадоволених владою імперського центру, у тому числі погіршенням рівня якості життя, навколишнього середовища, призвело до нестриманого зростання моральної сили альтернативного громадянського суспільства, відвертих противників тоталітарного свавілля. Другий - із середини 80-х років до початку листопаду 2005 року, відобразив концептуально-непродуману   та    економічно - необґрунтовану    політику імітації продовження   "радянської лібералізації", яка не сприймалась у нашому опозиційному колі (Ющенко, Тимошенко, Мороз). Встановлення цивілізованої національної ідеї в Україні кінця 2004 р. було підготовлено завдяки успіхів ідеологів старшого покоління, відродження нашої України (В.Винниченко, М. Гоголь, Т.Шевченко...) (П. Григоренко, Л.Лук’яненко, В.Черновіл та інш.).

Український рух опору "червоному тоталітаризму", відобразив ускладнення історичного процесу   та   “антирадянського сенсу нашої мрії як   річі в собі”, що орієнтовано на критичне сприйняття так званого “наукового комунізму” і “наукового атеїзму”, утвердження поваги до традицій українського вільнодумства, "відтворення власної еліти", яка менше за всього підтримує "революціоністсько-терористичні гасла" . "Еволюціоністська течія" виникла на Батьківщині, де поєднує як досвід альтернативного громадянського суспільства, так і "правозахисників-дисидентів" і "суверен-комуністів" (П.Шелест, Л.Кравчук...).   Водночас, певний вплив на "цивілізований світогляд українських патріотів" у 70-80-ті роки ХХ ст., справляв досвід саморегулюючої діяльності українознавців та етнологів діаспори, опозиційних рухів тощо. На сьогодні вирізняються деякі суцільні риси цивілізованості, завдяки яким   можна вже чітко почати   говорить про громадянське суспільство як про певну цілісність. По -   іншому кажучи, мова йде про виділення в відносинах “слово – реальність” категорії символа як речі, на відмінну від знака   [3, c.42-47].

Важливим символом етносоціального розвитку України є цивілізований підхід до української національної ідеї, котра допомагає нам із стародавніх часів гідно представляти себе серед європейських народів. Київська держава, напр., завжди поєднувала централізоване і регіонально–вічові початки, коли поруч із “Святим Києвом – Мати Міст руських“ існували міста – республіки Новгород і Псков, лише за добу національно визвольних змагань   гетьман   Б. Хмельницький поєднав старовинний державний устрій з нормами козацької республіки. Невипадково, що Березневі статті 1654р., які були завершенням конституційного устрою Козацького гетьманату, створювали конфедеративні стосунки з Російською імперією. Гетьманщина до кінця 18 ст. захищала свій суверенний принцип. Ось чому, видатні громадські діячі М.Драгоманов і М. Грушевський, аналізуючи труднощі відновлення самостійної України так уважно розглядали її історію – “очима філософії свободи ”, яка засуджує деспотичну систему, де регуляторами є масовий терор і примусова асиміляція, державне богоборство... Тоталітарна влада не зуміла сховати від громадськості ні правозахисні акції в Росії, Україні, Балтії [5, с.17–18].

Нова Україна переживає періодично стан віри і безвір'я, надії і розчарування. Але духовна еліта хоче вирити і сподіватися, що нас чекає тільки гарне майбутнє. І саме молодь - основна сила, що надає революційності розвитку нашої держави. А будувати майбутнє можна тільки засвоївши досвід минулого, зокрема треба тлумачити досвід у контексті академічної футурології, про що наприклад наполягали видатні представники   громадян російського походження з числа тих, хто викладав у нашому місті.   Так, Л. Глазов доктор історичних наук, колишній професор кафедри українознавства Кіровоградського національного технічного університету (помер у вересні 2001р.) демонстрував свою любов до України все життя, наприклад, він мав здібності до розуміння таємничої суті буття, засвоєння містичного досвіду тощо   "Промисел Божий", "Національний Дух" та інш. Ірраціональні категорії дозволили йому зрозуміти сутність етносоціального феномену. [4, с.7–8]. В особі багатьох своїх земляків м.Св. Єлісавети (така назва Кіровограду була з 18 ст.) на протязі майже 200 років мала   чесних й щирих науковців, філософів, істориків, педагогів, психологів, які намагалися проводити початки плюралістичного розвитку суспільства в життя молодих степовичан, особливо намагалися охороняти робітничу і селянську молодь від догматично-плебейських впливів, від історичного безпам'ятства, правового й національного нігілізму. Мета професора Л. Глазова була у тому, щоб філософсько-історичний   аналіз єтносоціального феномену давав зрозуміти, наскільки складний процес очікує Україну,   як суверенного суб’єкту міжнародного права [8, с.5]. Ось чому без подолання сутності “кучмізму“ з його дутим кумиром – “технократизацією гуманітарних цінностей” та зведенням до примітиву духовного узагальнення нашого досвіду, неможливе досягнення   демократично – правового стану та важко сподіватися на швидке цивілізоване реформування громадської думки і на впровадження її саморегульованих механізмів.

Список літератури:

  1. Бокль Г.–Т. История цивилизации в Англии. – СПб., 1895. – 628с.

  2. Григоренко П. Спогади. – Детройт, 1984 - 747с.

  3. Гоголь Н. Собр. Соч. В 7т. Письма. – М., 1979. – Т.7. – 429с.

  4. Глазов Л., Скловский И. Нравственная культура личности. – Кировоград:   Знание УССР, 1985. - 36с.

  5. Глазов Л., Скловский И. Преодоление вульгарно- материалистических    стереотипов в процесе   совершенствования интернационального сознания // Актуальные проблемы развития межнациональных отношений в СССР. – Ташкент, 1989. – С.17–18.

  6. Капитон В.П. Почему Аристотель – японец// “Аспекты–2000” (Киев).- 2005.- 8 апреля.

  7. Лук’яненко Л. Сповідь у камері смертників. – К., 1992. – 125с

8. Скловский И. Предначертание [Про судьбу Леонида Глазова ,    кировоградского исследователя этнонационального феномена]   //Порог.(Кировоград) Гуманитарный журнал Украины. – 2000.   – №9. – С.5.

9. Соловьев В. Соч. в 2т. – М., 1989. –   Т.1. - 687с.