WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЖІНОК, ЗАЙНЯТИХ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ АПК МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А. М. Іванов

  Сьогодні статут жінки є своєрідним барометром для визначення рівня соціального прогресу суспільства тому, що крізь призму жіночої праці та побуту спостерігається його розвиток. Саме тому питання використання праці жінок не втрачає актуальності. Необхідно зазначити, що використання праці жінок тісно пов’язане з проблемами відтворення трудових ресурсів, демографічними проблемами, проблемами виховання дітей тощо.   Подальший розвиток жіночої праці, його ефективне використання у народному господарстві в умовах розбудови правової демократичної держави, обумовлює необхідність перегляду старих стереотипів, детальної та сучасної переробки усієї концепції жіночої зайнятості.   Вивчення праці сільських жінок обмежувалось в цілому питаннями його економічної ефективності [1,2,4,5,6,7,8,10,11] і майже не приділялося уваги проблемам суспільно – географічного характеру.

  Метою роботи є економіко – географічний аналіз питань   жіночої праці на селі Миколаївської області, раціональності її використання; з’ясування відповідності характеру і умов цієї праці, враховуючи психологічну особливість жіночного організму, а також оптимальне поєднання участі жінок в суспільному виробництві.   Трудовий потенціал АПК Миколаївської області характеризується високою питомою вагою жінок. Серед наявної кількості робітників АПК   він займає майже 50%. За період 2000 – 2005   рр. склалась тенденція абсолютного і відносного зменшення жіночих трудових ресурсів. А, починаючи з 1992 року, розпочався процес диспропорції статей, який привів до збільшення питомої ваги чоловіків. Особливо чітко це позначилось на демографічно активній частині сільського населення – молоді 18 – 30 років.   Кризова демографічна ситуація на селі, міграційний відплив працездатної частини населення та чимало інших факторів обумовили скорочення чисельності працівників сільськогосподарського виробництва, від’ємне сальдо відтворення трудових ресурсів за природним рухом населення призвели до звуженого відтворення трудового потенціалу на селі. Враховуючи, що закономірності формування і ефективного використання трудового потенціалу села і, зокрема, трудового потенціалу жінок, можуть бути найбільш повно розриті в органічному зв’язку з відтворюючим їх процесом, необхідно детальніше проаналізувати ситуацію, яка склалась сьогодні на селі в Миколаївській області.   По Миколаївській області зазначено тенденцію зменшення чисельності сільського населення від 436,6 тис. чол. у 2000 році до 416,7 тис. чол. у 2004 році, що складає 4,6% (таблиця 1.1)

Таблиця 1.1

Динаміка змін сільського населення та його структури в Миколаївській області

  Статистичні дані свідчать, що на селі Миколаївської області відбувається процес старіння населення. Так, в структурі працівників сільського господарства, питома вага жінок у віці від 30 до 55 років становить понад 60%. Особи пенсійного віку в сільській місцевості перевищують групу дітей віком до 15 років. Отже, поновлення трудового потенціалу за рахунок підростаючого покоління   не має під собою основ.   Особливої уваги заслуговує питання збільшення кількості померлих і, зокрема, смертність новонароджених, оскільки в ньому відбивається соціально – економічний,   санітарно – гігієнічний розвиток селянства, а його рівень є показником ефективності всього комплексу медичних заходів та оздоровлення сільських жінок і дітей. У 1989 році вперше показник смертності новонароджених в міській та сільській місцевості Миколаївської області був однаковим і дорівнював 16,4 на 1000 наявного населення.   Зниження народжуваності сільського населення є результатом негативних змін його природної основи – зменшення шлюбності та зростання розлучень в сільській місцевості. За статистичними даними кількість шлюбів в Миколаївській області скоротилась від 12,4 у 1995 році до 9,8 у 2003; кількість розлучень збільшилась на 900 чоловіків (6,4 тис. у 1995 – 5,5 тис. у 2003 році).   Міграція по області у 2003 році складала (-1645), чи (-1,3) на 1000 населення.   Психологічна орієнтація переважної частини жіночого населення сільської місцевості націлена на переїзд до міста. Значна частина жінок має бажання бачити своїх дітей мешканцями міста.   Цілком зрозуміло, що положення сільської жінки, яке складається на сьогодні, обумовлено важкими умовами її життя в сільській місцевості.   В Миколаївській області, як і в Україні в цілому, склалася величезна зайнятість жінок, які працюють в аграрному секторі. Питома вага жінок сільськогосподарських підприємств, які приймають участь у суспільному виробництві становила 99,5% (2004 р.). Затрати їх праці в сільськогосподарських підприємствах складають 265 – 270 днів на рік, тобто сільська жінка відпрацьовує в суспільному виробництві практично весь реально можливий річний фонд робочого часу [3]. Досить низький технічний рівень сільськогосподарського виробництва, переважна більшість фізично важких робіт, що обумовлюють несприятливі умови на виробництві, поєднуються з масовою зайнятістю жінок некваліфікованою працею. Особливо в критичному стані знаходяться жінки, які працюють в тваринництві та на ручних роботах в рослинництві, де низький рівень механізації виробничих процесів і природно – кліматичні умови виробництва визначають важкі умови їх праці. Зокрема, доярка, навіть за рівнем механізації виробничих процесів на 90%, крім виконання основної праці – доїння корів, виконує роботу по видаленню гною, напуває тварин, вичищає їх тощо. Фізична завантаженість лише зазначених допоміжних робіт на відпрацьовану добу складає майже тонну. Завантаженість ручної праці свинарки по догляду за молодняком за зміну становить 2,5 тони, на відгодівлі свиней за різними типами годування від 4 до 9,6 тонн, оператора по догляду за молодняком ВРХ становить 0,8 тонн, а за ручною працею – 3,3 тони. Необхідно також зазначити, що праця робітників тваринництва обумовлена непомірною забрудненістю повітря пилом, аміаком та іншими шкідливими для здоров’я елементами.   Невтішна ситуація і в рослинництві, де працює переважна більшість жінок. Щоб виконати змінні норми виробітку в рослинництві необхідно, наприклад, при буртові зерна на току, загребти його лопатою 20 тонн.   Не менш трудомістким є ручне прополювання та прорідження цукрового буряку, кукурудзи, соняшнику та інших сільськогосподарських культур, враховуючи літню спеку, а також збирання врожаю восени в холод, а іноді, під дощем та снігом. Фізична перевантаженість в поєднанні з шкідливими для здоров’я умовами праці негативно позначається на жіночому організмі, передчасно виключає жінок як працездатних, призводить до професійних захворювань.   „Нежіночими” є також навантажувально – розвантажувальні роботи в сільському господарстві. Зокрема, виконуючи змінну норму виробітку по навантаженню зерна, жінка переносить на відстань до 10 м . мішки з зерном вагою 9 тонн, навантажує   їх на автомашину чи тракторний причеп. Розвантаження зерна вимагає аналогічні операції виконати з мішками вагою в 1 тону. Звичайно, за зазначеними типовими нормами виробітку коментарі зайві.   За умови навіть деяких окремих успіхів покращання умов праці в сільському господарстві та підвищення кваліфікації робітників аграрної сфери ніяким чином не змінюється загальна картина дискримінації жінок в трудовій сфері. І на сьогодні на ручних роботах в рослинництві і тваринництві області працюють переважно жінки передпенсійного віку. Таким чином, сьогодні яскраво виражена проблема забезпеченості деяких галузей села робочою силою.   Крім роботи в суспільному виробництві на плечі сільської жінки важким тягарем лягає власне підсобне господарство. Основну частину (більше 70%) затрат живої праці на його ведення здійснюють жінки працездатного віку. Тобто за своєю суттю це є друга зміна трудової діяльності селянки. Щоденні затрати її праці у власному підсобному господарстві становлять від 2 до 4 годин на добу. Трудові внески сільської жінки у власне підсобне господарство за вибірковим соціологічним обстеженням становлять 8 – годинних 126 робочих днів на рік.   Таким чином, сукупна виробнича зайнятість сільської жінки, тобто затрати її праці в суспільному виробництві та власному підсобному господарстві становлять 400 (7 – годинних) та 350 (8 – годинних) робочих днів за рік, що перевищує всякі фізіологічно припустимі норми. Зазначимо також, що праця сільської жінки у власному підсобному господарстві, враховуючи низький рівень його механізації, складає фізичну перевантаженість. Таким чином, сільські жінки в основному зайняті важкою фізичною працею, що негативно позначається на соціальному статусі селянки, передчасному її старінні та втраті працездатності.   Не менш важливою є третя зміна трудової діяльності сільської жінки – праця в домашньому господарстві. Щоденні затрати її часу на домашню роботу становлять, за даними соціологічних обстежень, три години 45 хвилин, а в вихідні дні – 6 годин, що в 3 -6 разів більше ніж у чоловіків. Найбільш трудомістким у домашньому господарстві є приготування їжі (щоденно 1,5 – 2 години).   За проведеними соціологічними дослідженнями сукупна суспільно необхідна зайнятість сільської жінки, тобто затрати її праці в суспільному виробництві, власному підсобному та домашньому господарстві становлять майже 16 годин на добу, що в два рази перевищує фізіологічно припустимі норми трудової діяльності. Вона практично не має вільного часу. Витрати вільного часу на ведення домашнього господарства надаються у таблиці 1.2

  Таблиця 1.2

Витрати часу на ведення домашнього господарства працівниками колективних сільськогосподарських підприємств Миколаївської області (години – хвилини)

  Як видно з таблиці, витрати часу на ведення домашнього господарства жінками суттєво відрізняється від витрат часу чоловіками. Якщо в робочий день чоловік лише 47 хвилин виділяє зі свого бюджету часу на ведення домашнього господарства, то жінка – 3 години 45 хвилин, тобто у 4 рази більше.   У вихідні дні цей розрив дещо скорочується, бо сільські чоловіки витрачають на   ведення домашнього господарства 1 годину 47 хвилин, а жінки – 6 годин, тобто майже цілий робочий день. Таблиця свідчить, що менше всього часу чоловіки витрачають на догляд за одягом і взуттям та виховання дітей, що має дуже негативні наслідки [9].   Загальний бюджет часу працівників колективних сільськогосподарських підприємств наведено в таблиці 1.3

Таблиця 1.3

Загальний бюджет часу працівників колективних

сільськогосподарських підприємств Миколаївської області

(години – хвилини)

  Крім того, поєднуючи в собі функції працівника суспільного виробництва, господарки, матері та вихователя зростаючого покоління, сільська жінка велику кількість життєвої енергії та сил втрачає на виконання дітородної функції, виховання дітей, на догляд за хворими, старими членами сім’ї. Виробниче перевантаження сільської жінки не дає їй можливості в певній мірі виконувати основну природну функцію – материнства та виховання зростаючого покоління. Зазначені обставини змушують сільську жінку перерозподілити свій час на користь виробництва і на шкоду своїй основній функції. Так, витрати часу сільської жінки по догляду за дітьми становить в робочі дні лише 16 хвилин, в вихідні - 31 хвилину. Таким чином, сільські діти практично позбавлені турботи та батьківського виховання.   Сільська жінка обділена і соціально, як індивід, і як людська особистість. Практично у неї виключена можливість певного задоволення фізіологічних потреб (сон, догляд за собою, підвищення свого культурного рівня, дозвілля).   Непомірна зайнятість жінки негативно позначається на зростанні її загальноосвітнього, культурного, професійного та інтелектуального рівня, формуванні її індивідуальності та соціальної активності в справі організації та управління суспільним виробництвом.   Таким чином, принципова відмінність трудового потенціалу жінок від трудового потенціалу чоловіків (цей факт характерний як для Миколаївської області, так і для України в цілому), є основою для більш глибокого розгляду особливостей формування і використання трудового потенціалу жінок. Вона дозволяє ув’язати виробництво з формуванням трудового потенціалу, враховувати демовідтворювальну функцію жінок.

Список використаної літератури :

1. Багрова И.В. Трудовой потенциал женщин . Автореф . дисс … док. эконом . наук. - М., 1991. – С.39.

2. Булонський Р.В. До концепції демографічної політики в Україні. // Здоров ’ я та відтворення народу України. К., 1991. – С. 38 – 40.

3. Бугуцький О.А. та інші. Соціально – трудовий потенціал аграрної економіки. К., 1996. – С. 225.

4. Величко А., Величко В. Становлення ринку праці та ефективності зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1. С. 8 – 11.

5. Демографические исследования : Межвед . сб. научн . тр. – К.: Наук. Думка, 1993. - №17. С. 181.

6. Жінка в Україні // Матеріали національної доповіді, К., 1995. – С. 60.

7. Лишиленко В.І. Трудовий потенціал сільського господарства: проблеми, тенденції, формування // Економіка АПК. - 1996 - №5. С. 80 – 84.

8. Матюха М.М. Прогноз зайнятості сільського населення // Економіка АПК. – 1998 - №2. С. 68 – 71.

9. Машина Т.А. Занятость женщин и материнство. – М.: Мысль, 1989. – С. 285.

10. Мельник Е. Демографічна криза в Україні // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1. С. 44 -47.

11. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении . – К., Наук. думка, 1992. С. 180.