WEB-ресурс научно-практических конференций

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РЕГІОНАЛЬНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ 

С.Г. Дубовик, О.О. Нєсвєтов, С.В. Нєсвєтова

Керівникові в ринкових умовах краще взагалі не починати справи, ніж приймати невигідні, непродумані і необґрунтовані рішення. Щоб цього уникнути, слід використовувати сучасні методи оцінки прийняття управлінських рішень з урахуванням таких критеріїв:

-          практична застосовність;

-          економічність;

-          забезпечення достатньої точності розв'язання проблеми;

-          рішення повинні бути достовірними, необхідні надійні способи оцінки ризиків.

Процес прийняття рішень пов'язаний із ситуаціями невизначеності, а отже, і з ризиками, які існують саме тому, що невідомі остаточні результати. Приймаючи рішення в таких умовах, менеджер усвідомлює, що воно може привести до негативних наслідків, існує вірогідність зазнати збитків або втрат при його реалізації, що по суті є альтернативними витратами, і оцінюватимуться як вартість прийнятого рішення при відмові від кращого варіанту. Наслідки (віддача) рішення виявляються у майбутньому і залежать від дій, до яких вдається менеджер, коли обґрунтовує і реалізує рішення. Його дії – це також і сфера процесу виробництва, яку він контролює. Але наслідки прийнятих рішень залежать і від подій, які менеджер не контролює. На етапі обґрунтування рішення менеджер не знає, які з можливих подій відбудуться, а які ні. За такої невизначеності є ризик прийняття неефективного рішення. Для формування управлінських рішень необхідно мати таку основу, яка враховуватиме об’єктивні закони управління, залежність від структури державного устрою, матеріально-технічної бази, єдність організаційно-методичних основ на всіх рінях управління, збереження пропорційності елементів системи управління, єдність критеріїв ефективності, актуальних у процесах управління. Закони управління і світовий досвід державного управління та менеджменту сформував сукупність наступних базових принципів для формування, визначення і реалізації управлінських рішень:

1.     Принцип реальності.

2.     Принцип збереження свободи вибору.

3.     Стійкість щодо можливих помилок у визначенні вихідних даних.

4.     Принцип своєчасності рішення.

5.     Принцип реалізованості. Рішення не повинне містити положень, які можуть призвести до зриву його виконання.

6.     Принцип системності.

7.     Принцип регуляції рішень.

У певний проміжок часу кожен із суб’єктів господарювання може опинитись на грані банкрутства, а економіка регіону – у кризі. Така ситуація, за визначенням С.В. Мочерного , характеризується глибоким розладом продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і господарського механізму. Разом з тим, є достатньо резервів для подальшого успішного розвитку. Це стосується і сфери промислового виробництва і аграрного сектору економіки. Іншою проблемою, не вирішеність якої стає на заваді соціально-економічного розвитку, є дефіцит бюджетних засобів, що може бути пов’язаним з низьким рівнем розвитку економіки, зниженням фінансових надходжень до бюджетної сфери, погіршенням функціонування економіки, зокрема і завдяки існуванню тіньового сектору. Наслідками є погіршення стану соціальної сфери, екологічної ситуації, демографічних показників тощо. Подолання кризи, піднесення економічного розвитку стає неможливим без адміністративного втручання. Регіональні адміністрації мають перетворитись на антикризові штаби комплексного розв'язання зазначених проблем.

Вирішення задач такого рівня потребує наукового–методичного забезпечення, побудови моделей оптимізації розвитку, створення на цій базі інструментів підтримки і обґрунтування прийняття управлінських рішень. За методичну основу можна прийняти систему комплексної оцінки стану регіону, як на перспективу, так і у ретроспективному аспекті. Вважається за доцільне розглядати оптимізацію регіонального розвитку за принципом моделі економічної взаємодії (необхідний оптимум досягається шляхом узгодження та компромісів між інтересами держави, соціальних верств і груп через розвиток і вдосконалення господарського механізму). Створивши систему комплексної оцінки стану регіону можна ставити задачі розробки регіональних програм за умови досягнення запланованого рівня, визначеного соціальними і економічними цілями при мінімальних матеріально-фінансових затратах. Актуальність дослідження проблем соціально-економічного розвитку зумовлена об'єктивною необхідністю практики ринкових перетворень, відсутністю теоретичних розробок та прикладних методів ефективного регіонального управління у період переходу до ринку і в умовах його наступного функціонування а також необхідністю вирішення питань щодо експертизи, оцінки ступеню достовірності та обґрунтованості управлінських рішень, ризиків.

Функціонування економіки регіону – цілісний процес діяльності, спрямованої на задоволення потреб населення і виробничої сфери в товарах і послугах. Чітке формулювання цілей і критеріїв забезпечує ефективне управління, створення системи мотивації, досягнення кінцевої мети програми дій, можливість зіставлення й оцінки варіантів рішень і концентрацію зусиль на пріоритетних напрямках. Головна мета може бути структурована за чотирма напрямками:

1.     Ринкові механізми регулювання;

2.     Фінансово-економічні важелі;

3.     Соціальні пріоритети;

4.     Екологічні та природоохоронні заходи.

Для досягнення поставлених цілей розробляються заходи (проекти), оцінюються необхідні ресурси і терміни реалізації, оцінюється ефект кожного заходу, внесений у досягнення поставлених цілей. Для того щоб оцінити потенціал досягнення поставлених цілей, визначається залежність "витрати – ефект" за кожним з критеріїв. Розглянемо її побудову на умовному прикладі. Нехай визначена сукупність можливих заходів, дані про які наведені в наступній таблиці.

Далі змінюємо номери заходів таким чином, щоб найбільш ефективний одержав №1, наступний №2 і так далі. Заносимо дані у таблицю, де крім витрат і ефекту додаються стовпці, з сумою витрати і ефекту наростаючим підсумком.

Наведена таблиця витрат й ефекту наростаючим підсумком, і є залежністю "витрати – ефект" за обраним критерієм. Графік цієї залежності наведено на наступному малюнку. Таким чином можемо визначити максимальний ефект, що буде отриманий при реалізації набору заходів. Фактичний ефект може бути меншим, з урахуванням дискретності. При 150 одиниць ресурсів не можемо реалізувати перші два заходи, що вимагають 160 одиниць. Оптимальним є варіант реалізації другого і третього заходів, що дає сумарний ефект 500 одиниць, але це менше, ніж зображено на графіку. Якби кожен із запланованих заходів можна було реалізувати частково, то залежність, що зображена на малюнку відповідала б реальному ефекту за будь-якого рівня витрат.

З метою економічного аналізу залежності „витрати – ефект”, необхідно розглянути варіанти із різними рівнями фінансування Якщо позначити за   випадок, коли і ^й проект реалізується, а   – коли і ^й проект не буде реалізовано, то за умови виділення Q ресурсів для фінансування програми регіонального розвитку за обраним критерієм дана задача матиме такий вигляд: , за обмеження   Для розв'язання цієї задачі ефективним є метод динамічного програмування. Портфельний пакет програми регіонального розвитку, обраний за цим принципом буде найбільш ефективним за даним критерієм при будь-яких обсягах фінансування.