WEB-ресурс научно-практических конференций

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МОНІТОРИНГ РІВНЯ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ: НЕОБХІДНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ І РОЗВИТКУ

М.С. Татаревська

Однією з вагомих причин виникнення   кризової ситуації в рівні життя сільського населення та прийняття рішень, не орієнтованих на перспективу, є нестача повної, комплексної інформації щодо стану справ на селі. Це цілком зрозуміло, адже відсутність повної і достовірної інформації щодо стану і зміни окремих складових рівня життя сільського населення   не дозволяє адекватно реагувати на поточну ситуацію. Суцільні обстеження соціально-економічного стану сільських населених пунктів   (проводяться 1 раз на 5 років) та переписи у господарствах населення являють собою тільки періодичні спроби аналізу змін окремих складових елементів рівня життя сільських жителів і не включають відстеження впливу показників здійснених витрат за рахунок бюджетів усіх рівнів на соціальний розвиток села, зміну рівня життя, а отже не дозволяють оцінити їх адресність та ефективність.   Крім того, бюджетною класифікацією не передбачено виділення окремим рядком коштів, що призначаються для фінансування соціального розвитку сільської місцевості, в розрізі міністерств та відомств. З форм державної статистичної звітності зникають відомості щодо села: так, вже 3-й рік не передбачено виділення окремим рядком обсягів фінансування на розвиток соціальної сфери АПК.   Значна частина відомостей стосовно забезпеченості села закладами і послугами соціальної сфери є відомчою статистикою, невідомою широкому загалу, не використовуваною для аналізу соціально-економічного розвитку села, рівня життя сільських мешканців.

Відсутнє і постійне відстеження інформації, яка б узагальнювала думки сільського населення щодо оцінки ним як свого соціально-економічного становища, так і прогнозування ймовірних змін рівня життя     за окремими елементами і в цілому внаслідок проведення тих чи інших заходів на державному, обласному і місцевому рівнях, ставлення до здійснюваних перетворень та необхідності проведення заходів з метою поліпшення рівня життя селян області. Тобто, статистичні дані щодо рівня життя сільського населення мають доповнюватися інформацією про те, як   сільське населення живе (наприклад, показники самовизначення: багаті, бідні тощо). Така самооцінка допоможе краще зрозуміти, що означає для сільського населення високий і низький рівень життя, як скоригувати заплановані та здійснювані заходи.

Таким чином, є нагальна потреба переходу від   періодичного до систематичного збору інформації про рівень життя сільських жителів, включаючи кількісні, якісні, описові показники, об’єктивні та суб’єктивні дані. Своєчасне надходження і опрацювання відповідних даних сприятиме визначенню чітких цілей, плануванню конкретних заходів зі стабілізації і поліпшення рівня життя сільських мешканців та формування середнього класу на селі, інструментів їх виконання в районах, окремих сільських поселеннях, оскільки головною рисою системи постійного збору інформації є орієнтація на довгострокові цілі, ефективні рішення, а перевага полягає у можливості виявлення і попередження негативних наслідків дії зовнішніх факторів ще до моменту їх реалізації.

Отримання таких даних стане можливим за умови запровадження моніторингу рівня життя сільського населення на регіональному рівні. Ми розглядаємо його як єдиний процес спостереження, контролю, оцінки, аналізу і прогнозування змін у рівні життя селян. Відтак, метою соціально-економічного моніторингу   є поглиблене вивчення поточного стану і тенденцій розвитку рівня життя сільського населення, окремих його складових для прийняття об ґ рунтованих рішень щодо управління ним та прогнозування його можливих змін.

Актуальність і необхідність моніторингу визначається і тим, що поступово все більшою прерогативою місцевих органів влади стає вирішення багатьох   соціальних та економічних проблем саме на регіональному рівні. Тому вже в найближчий час органи державної виконавчої   влади на місцевому рівні потребуватимуть значного обсягу соціально-економічної інформації для розробки програм соціально-економічного розвитку окремих сільських поселень, сільських районів в цілому. Оперативна інформація про результати виконання управлінських функцій стосовно поліпшення рівня життя сільських мешканців з метою оцінки їх наслідків і поточне коригування для забезпечення позитивної динаміки рівня життя сільського населення відображатиме дійсну ефективність реформ по комплексному впливу останніх на рівень життя селян.

На нашу думку, моніторинг має бути організовано, враховуючи необхідність переходу до розгляду села як багатофункціонального сектору економіки, в структурі МінАПК (в областях – управлінь сільського господарства і продовольства) на базі існуючих відділів моніторингу та прогнозування соціально-економічних наслідків аграрної реформи.

Становлення моніторингу має відбуватися на основі принципів комплексності, системності, регулярності, незалежності та відкритості. Причому в сучасних умовах   актуальності набувають 2 останні. Так, принцип незалежності полягає у тому, що моніторинг має бути незалежним, відображати об’єктивні зрушення у рівні життя сільського населення, здійснюватися без адміністративного та іншого тиску, не залежати від суб’єктивної волі адмінресурсу . Відкритість соціально-економічного моніторингу рівня життя сільського населення передбачає, що його результати мають бути доступними не тільки органам влади і управління, а й широкій громадськості та оприлюднюватися у ЗМІ області. Це дозволить налагодити діалог між суб’єктами управляємої та управляючої систем, показуватиме дійсне відношення і ставлення влади до існуючих проблем.

Створений на цих принципах моніторинг забезпечить отримання достовірної та якісної інформації, необхідної на всіх   етапах управління (від оцінки проблемних ситуацій і постановки цілей до прийняття управлінських рішень, визначення методів і принципів управління, напрямів і заходів зі стабілізації і поліпшення рівня життя сільського населення області, формування умов для становлення середнього класу на селі),   дозволить оперативно керувати процесом (в даному випадку – рівнем життя   сільського населення), а не констатувати факти за тривалий час, оперативно приймати управлінські рішення і впливати на ситуацію.  

Для досягнення мети – здійснення повноцінних оцінки, аналізу і прогнозування рівня життя сільського населення – моніторинг має включати показники цілей і ресурсів та результатів використання других з метою досягнення перших, їх ефективність та адекватність. При цьому важливого значення набуває наявність інформації щодо тих соціально-економічних процесів, що відбуваються на території кожної сільської/селищної ради. Тому, ми вважаємо за необхідне запровадити складання коротких статистичних довідок по кожній сільській/селищній раді у вигляді Паспорту соціально-економічного розвитку сільської/селищної ради за нижчезазначеними показниками та за такими напрямками:

І. Фінансові і фіскальні дані території: загальний розмір бюджету сільської/селищної ради та в розрахунку на 1 жителя; кількість платників податків на території; загальна сума податкових надходжень до бюджету та їх частка в його загальному обсязі; сума субвенцій; загальний обсяг витрат з бюджету і в тому числі за напрямками (адміністративні, соціальні тощо) та в розрахунку на 1 жителя; суми залучених інвестицій, благодійних внесків, грантів;

ІІ. Виробнича характеристика сільської/селищної ради: кількість підприємств всього і в тому числі сільськогосподарських, соціальної сфери; кількість суб’єктів підприємницької діяльності;

ІІІ. Економічна активність населення сільської/селищної ради: чисельність зайнятих осіб та їх частка у загальній чисельності працездатного населення, чисельність зайнятих у сільському господарстві та їх частка в загальній чисельності зайнятих; кількість зайнятих лише в особистому підсобному господарстві та їх питома вага в чисельності населення працездатного віку;  

ІV. Житловий фонд: загальна кількість будинків та кількість жилих помешкань; обсяг житлової площі та в розрахунку на 1 жителя; рівень обладнання житлового фонду різними видами благоустрою;

V. Освіта і охорона здоров’я: кількість закладів освіти (дошкільної та середньої) на території сільської/селищної ради, кількість місць в них та охоплення дітей освітніми закладами; кількість функціонуючих   закладів охорони здоров’я та їх доступність для сільського населення, кількість медичного персоналу; наявність виїзного медичного обслуговування та його періодичність; кількість проведених профілактичних оглядів та консультацій лікарів;

VI. Соціальна інфраструктура: наявність і функціонування клубів, спортивних майданчиків; торгівельних і побутових підприємств;   наявність і функціонування телефонного зв’язку і радіомовлення; транспортного обслуговування;

VII. Земельні відносини: кількість власників часток (паїв) (за видами), середній розмір і вартість паю, розмір орендної плати (за 1 пай);

VIІI. Соціальні наслідки здійснюваної політики:   демографічні (число жителів, природний та механічний приріст населення; коефіцієнти смертності, народжуваності, життєвості; віковий склад населення; шлюбна ситуація), матеріальні (динаміка купівельної спроможності доходів сільського населення, рівень диференціації доходів сільського населення, рівень та глибина бідності), соціальні (коефіцієнт безробіття, кількість випадків захворюваності та повторних захворювань, кількість самогубств та кількість злочинів).

Саме таке збирання інформації дозволить подолати нівелювання самої проблеми низького рівня життя сільських мешканців в межах конкретної адміністративно-територіальної одиниці, яке характерне для узагальненої рейтингової оцінки стану соціально-економічного розвитку районів, адже остання не включає жодного з показників-характеристик рівня життя селян.

Тому, пропонується також здійснення рейтингової оцінки адміністративних районів за характеристиками життєвого рівня сільських мешканців з обранням за базу порівняння середнього по області рівня відповідного показника. Такий підхід на прикладі районів Кіровоградської області дозволив виявити райони з кращою і гіршою ситуацією у рівні життя сільського населення, диференціацію між ними за кожним окремим аспектом життєвого рівня та визначити ті з них, які потребують першочергової уваги, по яких необхідно здійснювати вирівнювання можливостей задоволення потреб для покращення ситуації у рівні життя сільського населення та досягнення середнього по області рівня.

Отримувані таким чином об’єктивні відомості мають доповнюватися вивченням думки сільських мешканців стосовно стану і зміни рівня життя в ході здійснюваних перетворень. Це дасть змогу встановити зворотній зв’язок між управляючою та управляємою системами, не дозволить перетворитися розробці конкретних заходів розв’язання соціально-економічних проблем села на процес хаотичного   характеру, втратити взаємозв’язок між різними рівнями влади і управління та забезпечить залучення сільського населення й інститутів громадянського суспільства до процесів стабілізації і поліпшення рівня життя сільських мешканців.

Вагомого значення   в цьому зв’язку набуває і необхідність вдосконалення роботи засобів масової інформації в частині розповсюдження інформації про фактичний стан справ на селі, про зміни у рівні життя сільського населення. Так, необхідним є оприлюднення великого масиву статистичної інформації - результату суцільних обстежень соціально-економічного стану сільських населених пунктів Кіровоградської області, які проводилися Державним комітетом статистики у 1991, 1996 та 2001 рр., та галузевої статистики стосовно села. Комплексна об’єктивна інформація необхідна не лише для органів влади всіх рівнів та науковців, для розроблення теоретичних та практичних механізмів відродження та розвитку села, а й для пересічних громадян. Слід показати нагальну потребу координації і концентрації зусиль для виведення села із затяжної системної кризи, що вимагає поєднання зусиль всіх зацікавлених сторін.

Саме в такому разі соціально-економічний моніторинг рівня життя сільського населення слугуватиме невід’ємною ланкою ефективного функціонування механізму управління рівнем життя сільських мешканців, а його результати демонструватимуть дійсне відношення влади до розв’язання питання низького рівня життя сільського населення в регіоні в цілому і в окремих його адміністративних районах.