WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО МІФУ В АНГЛОМОВНИХ ПОЕТИЧНИХ ПЕРЕКЛАДАХ

Г.В. Василенко

Поезія є природним середовищем буття міфу через міфологічно-образне його втілення, в той час як міф є узагальнено-цілісним сприйманням дійсності, що характеризується нерозчленованістю реального й ідеального та виявляється на рівні підсвідомості [8, 463].

У сучасному світі спостерігається посилення уваги до проблем культури, що природним чином витікає з парадоксу універсального й часткового в характері культури, а також самої парадигми постмодерністської ментальності, основою якої є взаємодія текстів [ 12, 170 ]. Входження нової України до св ітової спільноти спричинило зростання інтересу науковців і , зокрема , перекладознавців , до її культури взагалі і до поетики зокрема . Отже, метою даної розвідки є спроба науково-теоретичного обґрунтування проблеми дослідження націотворчого міфу в зіставному аспекті. Матеріалом для дослідження послужили поетичні твори українських авторів другої половини ХХ століття та їхні англомовні переклади.

Згідно з естетичним постулатом Г. Ф. Гегеля, розквіт лірики співпадає з періодом національного розвитку і саме лірика в цілому, а не окремий твір, здатна торкнутися всієї сукупності національних інтересів, уявлень і прагнень [3, 429]. Художня інтерпретація української дійсності створює міфопоетичний образ України, який виступає не лише поетичним мегаобразом , але й міфоконцептом , як ідея найвищого рівня абстракції. Міфологічні концепти створюють сприятливе поле для перекладознавчих спостережень завдяки своїй невизначеності та алогічності природи, зв’язком з національною мовною картиною світу та ускладненими асоціаціями [6, 157]. Дослідження метаморфози міфоконцепту в іншомовному контексті виявляє певні трансконцептуальні зв’язки й відношення, оскільки кожна культура створює свій національний міф, що може мати споріднені й неспоріднені ознаки у порівнянні з іншими. Перекладозначе дослідження української поезії в англомовних інтерпретаціях ілюструє існування двох різномовних культурних інтерпретацій українського міфу. Герменевтичний та етнопсихолінгвістичний підходи дають змогу пояснити буття “свого” в “чужому” або “чужого” в “своєму,” тобто функціонування національного міфу чужої неспорідненої культури в контексті сприймаючої культури.

Міжмовне зіставлення інтерпретацій міфопоетичного образу вимагає культурологічного порівняння духовно значущих цінностей культури-джерела і культури-сприймача з метою експлікації причин і форм вербального вираження асоціативних, семантичних і концептуальних змін образного змісту в перекладі. Образ України , як форма реалізації етнічної художньої св ідомості в певному історичному і культурному контексті , опосередковується свідомістю перекладача в англомовному культурно-історичному контексті .

Образ є знаряддям впливу на духовну природу людства , оскільки йому притаманна здатність до вищої , ніж у поняття , концентрації інформації , що забезпечує подолання порогу сприйняття і отримання понадлінійного ефекту [4, 187]. Втілений у поетичних формах, образ України через поетичну функцію справляє певний прагматичний ефект. Лінгвістичне дослідження поетичної функції вербальних повідомлень складає сутність поетики і , відповідно , може слугувати основою досліджень поетики перекладу.

Поетичний дискурс в оригіналі й перекладі об ’ єднує тема, образний зміст якої організовано не лінійно, а глобально, ієрархічно [ 10, 139 ]. У глобальної теми дискурсу є св ій психологічний корелят , когнітивна схема, що визначає планування , продукування , сприйняття і розуміння дискурсу . Згідно з М. Макаровим , це його семантична макроструктура або макропропозиція , своє р ідний генетичний код глобальної організації змісту [ 10, 140 ].

Проведене дослідження св ідчить , що для англомовних перекладів української поезії характерним є те, що більшість перекладачів оволодівають цим кодом у процесі практики, оскільки вони назавжди є генетично пов ’ язаними з культурою оригіналу, а тому, перекладаючи з дуже віддаленої мови, їм вдається повернутися до первинних мовних елементів, де слово, образ і звук зливаються воєдино, а отже, до символів і архетипів націотворчого міфу [ 1, 85 ].

Архетипи й символи колективного п ідсвідомого , що закладені в основу творення образу Укарїни , є своєрідною матрицею української картини світу в цілому й поетичної зокрема . Поетична символіка є структурним утворенням і засобом упорядкування міфопоетичного св іту . Інтерпретація міфу базується на розумінні символічної картини світу . Зіставне дослідження символіки поетичного тексту чітко ілюструє відмінні риси української і англомовної , зокрема американської , концептосфер та ускладнення при перекладі змісту національних символів і потребу їх прагматичної адаптації засобами мови перекладу. Аналіз символів у перекладі дає змогу виявити трансформацію мегаобразу на глибинному р івні .

Прагматика є одним з трьох вимі р ів поезії разом із семантикою і метрикою і виявляється як у змісті поетичного тексту, так і в суб ’ єкті його творення і тлумачення [ 11, 349 ]. При перекладі поетичного твору текст переадресовується іншомовному читачеві з врахуванням прагматичних відношень мови перекладу, що реалізується засобами прагматичної адаптації , тобто внесенням доповнень і поправок, зумовле них міжкультурними відмінностями обох мов.  

Результатом еволюції українського культурного міфу стала   національна ідея, як усвідомлена раціоналізована стихія, суспільне явище, тобто не лише предмет почувань, віри, прагнень (суспільна психологія), а й предмет усвідомленого розумового переконання (ідеологія). Українська ідея в контексті поетичного мистецтва охудожнюється , конкретизується, інтерпретується мовою словесних образів і набуває ознак художнього образу, адже ідея народжується як результат пізнання й оцінки соціуму, природи й людини в аспекті естетичного ідеалу. Поезія є способом буття та ствердження цієї ідеї, що спричинено як історично-культурним розвитком України, так і характером самої української ідеї з властивим їй від початку естетичним світобаченням та ідеалом Краси і змістовій формі [9, 81].  

Ідеологія , як прагматична складова поетичного дискурсу , додає образу конотаційного змісту . Методика перекладу певною мірою залежить ві д ставлення поета-перекладача до художньої дійсності першотвору , а у відтворенні віршового тексту йому належить створити цілісну поетичну структуру, в якій головні ідейно-художні компоненти взаємлдіють між собою подібно до того, як це відбувається в оригіналі [2, 49].

Англомовні переклади поезій Ліни Костенко, Яра Славутича , Василя Симоненка , Василя Голобородька , Миколи Воробйова , виконані Майклом Найданом , Данилом Струком , Морсом Менлі , Андрієм Фр .- Чировським , Марією Скрипник , Миросею Стефанюк несуть у собі інше світосприймання й естетику і збагачують у такий спосіб лінгвокультурне середовище мови перекладу. Дві далекі мови , два віддалені св іти ніби об’ єднуються в один у формі поетичних перекладів, тобто в перекладі відбувається синтез двох мовних картин світу.

Художня концепція світу в поетичному тексті реалізується у трьох аспектах: особистість, суспільство, природа.   Людина й природа визначаються як ядерні поняття лексичної системи мови й концептуального континууму і в комплексі традиційно виступають засобом реалізації міфу [7 , 22 ]. Г. Грабович у дослідженні образу України в літературному й культурному контексті Польщі визнача є , що попри різні втілення змісту й концепції України , саме історія , народ природа України виступають як винятково центральна “ перехідна зона” між обома культурами [5 , 170 ]. Вартим уваги є висновок дослідника про р ізну духовну цінність міфу вихідної культури в межах іншої : “… коли в польському суспільстві міф України переходить у різновид історії , як казка про давній золотий вік , то в українському цей міф стає основною базою самоідентифікації , джерелом духовної наснаги , колективним заповітом і психологією ” [ 5, 194 ]. Цілком зрозуміло , що в своєму лінгвокультурному просторі міф відіграватиме значно важливішу й складнішу роль , ніж у чужомовному , і, якщо для Польщі Україна є значно ближчою територіально , генетично й історично , то для англомовного світу Україна – це далека , маловідома й дещо екзотична країна , про що промовисто свідчать переклади поезії , яка наскрізь символічна .

Символи кодують зміст міфу і впорядковують міфопоетичний світ , а тому повне розуміння семантики символів і віднайдення еквівалента створюють умови для функціонування міфу в іншій культурі . Не є випадковістю , що давні греки називали символ уламками єдиної пластинки і за співпаданнями ліній зламу представники близьких родів п ізнавали один одного [13 , 606 ]. Приблизно так і перекладачеві доводиться шукати ті можливі співпадання в лініях зламу між українською та англомовною культурами, аби донести глибинний змі ст і красу українських символів і у такий спосіб відкрити вхід до нової таємниці Всесвіту .

Символ є знаковим атрибутом культури , а символічне відношення людини до св іту є набагато ширшим , аніж вербальної комунікації , бо символ формує цілісне нерозчленоване бачення світу в єдності чуттєвих і раціональних сторін , тобто є проявом націотворчого міфу . Символ викликає постійне коло асоціацій у певній поетичній системі і це коло звужується і змінюється в поетичній мові перекладу, оскільки концептуальне поле поетичної символіки , уявні образи реципієнтів , як ментально-психічні форми , будуть спиратися на досві д і символічний лад своєї культури .

Аналіз символіки в зі ставному аспекті має включати етапи вирізнення , класифікації та інтерпретації символів у вихідному та цільовому текстах. Так, приміром , один із р ізновидів класифікації символів поетичного тексту може включати універсальні ( прадавні архетипні символи , християнські та античні ), національні та індивідуальні авторські . При цьому слід зазначити , що мовні форми національної культурної специфіки є домінантними у світосприйнятті народу і надають усій символічно-образній поетичній системі   характерного національного забарвлення . Крім того, специфі ка л іричного жанру полягає ще й у тому, що його тексти здатні генерувати нові символічні значення в умовах нового часопростору чи лінгвокультурного середовища .

Таким чином, прагматичний характер міфопоетичного образу України виявляється в його здатності естетично відображати св іт , впливати на нього й перетворювати його , що досягається органічним поєднанням мовно-стилістичних засобів зображення в ліричному творі фрагмента дійсності (пейзажу, портрета, медитації тощо ) з емотивними і волюнтативними засобами вираження авторської концепції в образі ліричного героя. Подібний художній ефект можливий у культурі й мові перекладу через застосування низки прагматичних адаптацій відносно національно й культурно специфічних явищ , і в першу чергу – національних символі в .

Отже, провідна тема українського поетичного дискурсу, його ідея, як метаобраз найвищого рівня абстракції, націотворчий міф у основі поезії як універсальна властивість кожної культури, інтертекстуальна властивість поезії – усе це разом слугує підставою для постановки проблеми й дослідження образу України в перекладознавчому аспекті. Зміст міфопоетичного образу України є надзвичайно багатогранним і виражає риси української ментальності та впливає на духовну природу людини як своєї, так і інших культур завдяки поетичним перекладам. Семантика мегаобразу розкривається у художній тканині словесних образів, що відображають об’єкти матеріального світу і виражають абстрактні явища психічної і ментальної сфер. Розбіжності в інтерпретаціях образу України, як форми існування міфу, виявились у таких формах: 1) рідний край, батьківщина ліричного героя в культурі англомовній є країною чужою, батьківщиною іноземного автора, що позначилось на перекладі слів-символів, власних назв, введенні приміток щодо історичних, географічних і культурних реалій; 2) різні шляхи розвитку аналітичної англійської та синтетичної української мов, різні світогляди й різні шляхи образотворення виявиляються в перекладі словесних образів природи, емотивних і волюнтативних експресивів , які відтворюються застосуванням описових перифрастичних конструкцій і комплексом лінгвостилістичних засобів при передачі конвергентно-дивергентних властивостей віршової мови оригіналу; 3) універсальні ключові слова поезії виявляють різні семантичні відтінки і способи функціонування у першотворі та його англомовних інтерпретаціях, що спричинено відмінностями в їх передконцептуальному й архетипному минулому.

Література :

1. Беньямін В. Вибране. – Львів: Літопис, 2002. – 214 с.

2. Гайнічеру О. І. Поезія і мистецтво перекладу. – К.: Дніпро, 1990. – 210 с.

3. Гегель Г. В. Ф. Эстетика. В 2-х тт. – СПб.: Наука, 1998. – Т. 2. Лекции по эстетике. – 1999. – 622 с .

4. Голицын Г. А. Образ как концентратор информации // Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – С. 183 – 190.

5. Грабович Григорій. Грані міфічного: образ України в польському й українському романтизмі // До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. – К.: Основи, 1997. – С. 170 – 195.

6. Казакова Т. А. Слово и концепт в переводе // Университетское переводоведение . Вып . 2. М-лы II Междунар . науч . конф . «Федоровские чтения» 23 - 25.10.2002. – С. 159 – 169.

7. Кошарная С. А. Миф и язык: опыт лингвокультурологической реконструкции русской мифологической картины мира. – Белгород: Изд-во Белгород . у н-та, 2002. – 288 с.

8. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як , Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія,” 1997. – 752 с.

9. Мазепа В. Український модернізм початку ХХ сторіччя: спроба синтезу естетизму та української ідеї // Філософська думка. – 1998. – № 2. – С. 81 – 97.

10. Макаров М. Л. Основы теории дискурса . – М.: ИТДГК « Гнозис », 2003. – 280 с.

11. Поляков М. Я. Вопросы поэтики и художественной семантики. – М.: Сов. писатель , 1986. – 478 с.

12. Скоморохова Е. А. Поэтический перевод в контексте культуры // Мова і культура. – К.: Видавн . дім Дмитра Бураго , 2004. – Вип. 7. – Т. VII . Теорія і практика перекладу. – С. 169 – 175.

13. Современный словарь-справочник по искусству / Науч . ред. и сост . А. А. Мелик-Пашаев . – М.: Олимп : ООО «Изд-во АСТ», 2000. – 816 с.