WEB-ресурс научно-практических конференций

ДО ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВАЛЕНТНОСТІ ДІЄСЛІВНИХ ПРЕДИКАТІВ У ЗІСТАВНОМУ АСПЕКТІ

В.Ю. Белінський

На сучасному етапі розвитку синтаксичної теорії увагу привертають проблеми взаємозв’язків семантичної та формально-граматичної структур речення. Це зумовлено витлумаченням речення як багаторівневої ієрархічно організованої одиниці, структурні елементи якої перебувають у взаємозв’язку і взаємодії.

Конститутивну роль у формуванні речення відіграє предикат, що визначає кількісний склад та якісний характер непредикатних компонентів. Цю властивість предиката кваліфіковано як його валентність. В останні десятиліття проблеми, пов’язані з валентністю предиката, набувають актуальності.

Починаючи з другої половини ХХст. у лінгвістичній науці спостерігається активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом "від форми до значення". Посилений інтерес до смислового аспекту мови визначається насамперед прагненням поглибити уявлення про закономірності її організації та специфічні особливості, що дають їй змогу бути знаряддям пізнання і комунікації [6, 49-53].

В історії розвитку досліджень, присвячених теорії валентності, виокремлюють кілька етапів: 1) сприйняття проблеми валентності мовних одиниць як загальнотеоретичної; 2) класифікація предикатів, причому не тільки дієслівних; 3) вивчення проблем валентності на матеріалі конкретних мов.

Тенденція до вивчення валентності на матеріалі одиниць різних рівнів мови [1], [8].

Досліджено особливості семантико-синтаксичної структури речень з тривалентними предикатами на матеріалі української мови [ 5 ]. Проте слід вказати на відсутність подібних наукових розвідок, виконаних як на матеріалі окремих мов інших груп індоєвропейської сім’ї, так і в зіставному аспекті в межах однієї мовної групи або сім’ї.

Визначення поняття валентності як здатн о ст і слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими елементами зроблено Л. Теньєр ом у перше в західноєвропейському мовознавств і для позначення поєднуваності [ 7 , 250] .

Валентність – синтагматична сполучуваність мовних одиниць у зв’язку із структурою простого речення і зокрема конститутивною роллю дієслова в його побудові. Це зумовлено кваліфікацією дієслова як основного носія семантико-синтаксичної валентності, яка реалізується в повному обсязі на рівні речення. Вона ґрунтується на сумісності семантичних характеристик поєднуваних компонентів. Сполучуваність, на відміну від валентності, об’єднує компоненти, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю й не зумовлені нею на основі їхньої семантичної кореляції, враховуючи словотвірні й морфологічні характеристики поєднуваних елементів [3, 271-273].

Предикат є носієм активної валентності, оскільки детермінує кількість і специфіку іменникових компонентів як носіїв пасивної валентності та особливості семантико-синтаксичних відношень, що передаються ними.

Валентність регулює й прогнозує семантико-синтаксичну структуру речення. Активна валентна дія спричиняє взаємодію категорій іменника з категоріями дієслова. Пасивна валентність іменника зумовлена активною валентністю ознакового слова. Вони разом визначають семантичну реченнєву специфіку. Валентність як особлива категорійна величина має формальну та змістову домінанту.

Згідно з лінійним принципом розташування непредикатних компонентів валентність предиката буває лівобічною і правобічною, що уможливило виділення лівобічного (ним здебільшого є суб’єкт) і правобічних залежних компонентів.

Валентність із власне-семантичного і формально-граматичного погляду. На власне-семантичному рівні валентність – властивість предиката встановлювати кількісний і якісний склад непредикатних компонентів. Формально-граматична валентність, ґрунтуючись на семантико-синтаксичній, визначає власне-синтаксичний статус члена речення – центральний чи периферійний.

При дослідженні валентності у зіставному аспекті слід брати до уваги різницю між формальною та семантичною валентністю, яка полягає в наступному: на формальному рівні відбувається розходження між порівнюваними мовами, яке проявляється в розбіжності форми субстанційної синтаксеми, що виступає в ролі об’єкта (те саме дієслово керує різними відмінками в різних мовах), що також виражається у наявності різної кількості відмінків в різних мовах. Таким чином, неможливо на цьому рівні передбачити валентність того самого дієслова в одній з порівнюваних мов, опираючись на знання валентнісних характеристик останнього в іншій мові. На відміну від попередньої, семантична валентність є універсальною, оскільки в мовах різного ступеня спорідненості те саме дієслово має, незалежно від свого морфологічного чи фонетичного складу, однакове семантичне наповнення.

Проблема семантичної класифікації предикатів не має однозначного розв’язання, бо в мовознавстві не вироблено чітких критеріїв їхнього поділу, що зумовлено складністю природи предиката як ознакового слова. Найзагальнішим семантичним протиставленням предикатних знаків у більшості класифікацій є ознака динамічності/статичності, за якою предикати диференційовано на два типи – предикати дії, орієнтовані на активного суб’єкта, породжувача і виконавця дії, та предикати стану, пов’язані з пасивним суб’єктом, носієм стану.

На підставі морфологічного критерію розмежовано предикати дієслівні, прикметникові, прислівникові та числівникові, проте типовим формально-граматичним репрезентантом предиката є дієслово.

Семантико-синтаксична структура елементарного речення зумовлюється валентним класом предиката. Роль дієслова у побудові висловлень визначальна. Тому дієслово і стає найцентральнішим членом речення. Воно вказує як на модально-часові характеристики речення, так і на синтаксичний склад елементарних речень як основних структурних схем речення.

На основі субстанційних семантико-синтаксичних відношень у структурі речення виокремлено суб’єктну, об’єктну, адресатну, локативну й інструментальну синтаксеми, семантична й морфологічна диференціація яких залежить від семантичного типу предиката. Предикат й іменникові компоненти його валентної рамки становлять семантично елементарне речення [ 2] , [ 4 ] .

Матеріалом досліджень, присвячених вивченню явища валентності предиката у зіставному аспекті, слід передусім обирати саме дієслівні предикати, виходячи з наступних міркувань:

1)     вони чітко розрізняються за семантичними функціями, поділяючись на предикати дії й предикати стану;

2)     цьому типу предикатів притаманна активна організуюча роль у семантично елементарному реченні;

3)     як центральні частини мови дієслово й іменник протиставляються за характером валетного зв’язку: (активна у дієслова й пасивна у іменника);

4)     своєю семантикою дієслово може зумовити від одного до семи іменників, а предикатні прикметники та прислівники – переважно один-два;

5)     валентне оточення дієслів є генетично первинним, тоді як валентне оточення предикатних іменників – це трансформація дієслівного;

6)     центральність дієслова в системі частин мови зумовлена його найбільшим набором морфологічних категорій;

7)     із семантичними ознаками дієслова тісно пов’язана синтаксична функція присудка [3, 217-218].

Дослідження семантико-синтаксичної валентності дієслівних предикатів не втарачає своєї актуальності в наш час, не зважаючи на наявність досить великої кількості наукових розвідок з цього питання, виконаних на матеріалі різних мов. Спроби вивчення цієї проблеми у зіставному аспекті є наступним етапом розвитку синтаксичної теорії в світлі тенденції до семантизації синтаксису та переорієнтації лінгвістичних досліджень “від форми до значення”.

Використані джерела:

1. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. – М.: Наука, 1967. – 252 с.

2. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України, Ін-т укр. мови; Відп. ред. К.Г. Городенська. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.

3. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. – 400   с.

4. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – 255 с.

5. Галаган О.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. – Кіровоград: КДПУ імені Володимира Винниченка, 2004. – 20   с.

6. Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса (на материале нем. яз.) – М.: Высш. шк . , 1974. – 156 с.

7. Теньер   Л. Основы с труктурного синтаксиса. – М.: Прогресс, 1988. – 654 с.

8. Stepanowa M.D., Helbig G. Wortarten und das Problem der Valenz in der deutschen Gegenwartssprache. – Leipzig : Akademischer Verlag, 1978. – 258 c.