WEB-ресурс научно-практических конференций

СТАТУС ОБ'ЄКТНИХ СИНТАКСЕМ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

О.Ф. Ледней

До актуальних завдань синтаксичної теорії належить виділення елементарних одиниць і дослідження закономірностей їх ускладнення . Проблема семантико - синтаксичної категорії об ' єктності та об ' єктних синтаксем сьогодні не є остаточно вирішеною . У лінгвістичних дослі­дженнях наявні різні тлумачення статусу об ' єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення , семантичних типів та рангів об ' єктів , ролі непрямих відмінків та прийменниково - відмінкових форм як засобів вираження об ' єктного значення тощо . Об ' єктні синтаксеми в структурі елементарного простого речення в сучасній українській літе­ратурній мові потребують комплексного вивчення , яке охоплює всі рів­ні структури речення ( власне - семантичний , семантико - синтаксичний , формально - синтаксичний та комунікативний ). Метою даної розвідки є вивчення статусу об ' єктних синтаксем у структурі простого речення .

Суб ' єктно - предикатна структура судження є універсальною для всіх мов світу і має різні формальні засоби мовного вираження . Думка про об ' єкт входить до сфери логічних зв ' язків предиката , отже , засоби вираження об ' єкта — це частина мовного вираження предиката . Суб ' єкт судження може бути словесно не виражений в реченні ( на­приклад , в односкладному ), але цей суб ' єкт може бути зрозумілий із ситуації , з контексту . Речення в цілому виражає зміст судження . Суд­ження як пропозиційна функція виражається на синтаксичному рівні в членах речення , а його суб ' єктно - предикатна структура — у логіко - граматичному ( актуальному ) членуванні речення . Тобто в теорії пізнання ( зокрема , в логіці ) й лінгвістиці поняття суб ' єкт , об ' єкт — це елементи знання людини , що пізнає , про предмети та явища дійсності .

Мовознавство пов ' язане своїм предметом з логікою , але ці науки мають різні завдання : логіка вивчає закони і форми мислення , а мо­вознавство досліджує типи оформлення думки . Універсальна для всіх мов світу суб ' єктно - предикатна структура судження , що об ' єднує в собі різні ло г ічні варіанти про позиційної функції , яка лежить в її основі , має різні формальні способи мовного вираження . Речення в цілому вира­жає зміст судження . Тривалий час ( протягом двох століть ) у граматиці панували засади логіки : ототожнення судження і речення [4, с . 390-392]. Перенесення принципів аналізу структури судження на синтак­сичне членування речення зумовило відрив думки від слова , припу­щення наявності думок без слів , ототожнення слова і поняття . Через змішування логічних і граматичних категорій не можна було адекватно вивчати синтаксичну будову мови , бо всі типи речень були уніфіковані до однієї логічної структури «підмет - присудок» . Таким чином нівелювалися національно - мовна специфіка речення , його життєві експресивні суб ' єктивно - мовленнєві фарби й граматична своєрідність .

Після робіт О . О . Потебні та О . О . Шахматова , які виступили проти логічного підходу до аналізу речення , запропонувавши новий , логіко - граматичний підхід , опрацювавши свої оригінальні теорії речення , за­кони змін форм речень у російській мові і визначивши різноманітність типів простих речень , стало ясно , що пряме перенесення на речення основних конструктивних ознак судження не має рації [12; 13].

Принцип підходу до аналізу логічних і граматичних категорій спрямований у сферу вираження і розкриття понять мовними форма­ми . Мовознавці 2- ї половини XX століття ( С . Д . Кацнельсон [8], В . З . Панфілов [10], І . І . Мєщанінов [9] тощо ) дійшли висновку , що суджен­ня як пропозиційна функція виражається на синтаксичному рівні в чле­нах речення , а його суб ' єктно - предикатна структура — у логіко - граматичному ( актуальному ) членуванні речення .

Здобутком сучасної синтаксичної теорії є функціональний підхід до аналізу речення як основної синтаксичної одиниці і найбільшої оди­ниці мовної системи . Синтез функціонального підходу — ' від форми до значення ' і ' від значення до форми ' — дозволяє уникнути ізольованого розгляду мовних явищ , які є недоліком окремо взятих формальної та семантичної граматик . Функціональний підхід , як зазначає А . П . Загнітко , „в основі своїй зосереджує увагу на проникненні в семан­тичне багатство граматичної форми , при цьому враховуються її гене­тично - еволюційні видозміни , тенденції асиметрії означуваного й озна­чаючого , виявляється гносеологічний зміст форми , місце в ньому об ' єктивних і суб ' єктивних смислів " [7, с .5]. Про поширення функціона­льного підходу до вивчення мовних явищ свідчать праці А . П . Загнітка [7], І . Р . Вихованця [5, 6], О . І . Бондаря [3], М . Я . Плющ [11], О . К Безпояско [1], К . П Город енської [2] тощо .

Питання функціонування категорії об ' єкта заводи було актуаль­ним у лінгвістиці . Починаючи від граматики Пор - Рояля і донині мовоз­навці не втрачають інтересу до цієї проблеми , розглядаючи різні її ас­пекти . Виникнення і розвиток у XX ст . функціональної граматики дали змогу по - новому поглянути на роль об ' єкта у структурі речення , вив­чаючи її у власне - семантичному , семантико - синтаксичному , формаль­но - синтаксичному та комунікативному аспектах аналізу структури ре­чення . Одначе тільки комплексне дослідження об ' єктної синтаксеми на всіх рівнях структури речення дасть повну картину її функціонування в системі мови .

Синтаксеми ( мінімальні синтаксичні одиниці семантичного типу _? які виділяються на основі семантико - синтаксичних відношень ) харак­теризуються зовнішньою орієнтацією , яка пристосована для відобра­ження відношень між предметами і явищами позамовного світу . Синтаксема виступає у своїх функціональних межах інваріантом , а на нижчому рівні абстракції реалізується у таких варіантах ; 1) семантич­них ; 2) морфологічних ; 3) позиційних . Варіанти синтаксем мають неод­наковий статус у синтаксичній структурі сучасної української мови .

Один варіант закріплюється як головний , місце ж інших варіантів ви­значається стосовно основного .

Організуючу роль у формуванні семантико - синтаксичної структури простого речення відіграє предикат та його валентність . Семантико - синтаксична валентність предиката визначає кількість суб­станціальних синтаксем ( суб ' єктної , об ' єктної , адресатної , інструмен­тальної та локативної ), вказує на їх семантичні функції , відношення між ними та відношення субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів . Звичайно лівобічну позицію відносно предиката зай­має суб ' єктна синтаксема , а правобічну заповнює об ' єктна синтаксема . Об ' єктні синтаксеми у семантично елементарному реченні передають значення реальної предметності ( під об ' єктною синтаксемою ро­зуміємо предмет , на який спрямовано дію , процес або стан ) і залежать від предиката , функціонуючи як необхідні компоненти речення . В про­стих неелементарних реченнях маємо ускладнення об ' єктної синтак­семи суб ' єктним значенням внаслідок переміщення об ' єктної синтак­семи в суб ' єктну позицію .

З - поміж інших субстанціальних синтаксем об ' єктну синтаксему вирізняють : 1) об ' єктна семантико - синтаксична функція в реченні ; 2) правобічна валентна припредикатна позиція ; 3) сполучуваність майже з усіма семантичними типами предикатів , а саме : з предиката­ми дії , стану , процесу , локативними предикатами дії та предикатами якісної ознаки - відношення ; 4) сполучуваність майже з усіма валентни­ми класами предикатів ( за винятком одновалентних ); 5) пасивність ; 6) широка семантична диференціація ( назви конкретних не існуючих поза людською діяльністю об ' єктів і понятійних ситуацій реального світу , на позначення яких виступають усі лексико - граматичні розряди іменників та займенників ); 7) наявність основного ( знахідний відмінок ) і периферійних ( називний , родовий , давальний , орудний , місцевий , прийменниково - відмінкові форми ) морфологічних варіантів ; 8) типова формально - синтаксична позиція додатка ( передусім - прямого ); 9) комунікативна позиція реми . Перераховані диференційні ознаки свідчать про те , що об ' єктна синтаксема є необхідним компонентом структури простого речення , що підтверджує необхідність ґрунтовного системного дослідження цієї мінімальної синтаксичної одиниці .

Предикат як центральна синтаксема елементарного простого ре­чення визначає семантичні різновиди об ' єктних синтаксем , а також впливає на їхні морфологічні варіації та формально - синтаксичні по­зиції в реченні . Об ' єктною синтаксемою керують п’ять семантичних типів предикатів : 1) предикати дії ; 2) предикати стану ; 3) локативні предикати дії; 4) предикати процесу ; 5) предикати якісної ознаки - відношення . Семантичні класи предикатів визначають таю семантичні варіанти об ' єктних синтаксем : 1) об ' єкт дії : Годуйте коней ( Л . Костенко ); 2) об ' єкт стану : Любив дід гарну бесіду і добре слово ( О . Довженко ); 3) об ' єкт локативного предиката дії : Твердохліб одсунув папір до Нечиталюка ( П . Загребельний ); 4) об ' єкт процесу : За що ж ви гніваєтесь на мене ? ( М . Кропивницький ); 5) об ' єкт якісної ознаки - відношення : Хіба краща є за тебе ? ( Т . Шевченко ). При ранжуванні семантичних варіан­тів об ' єктних синтаксем враховано такі диференційні семантимо - синтаксичні ознаки : 1) пасивність об ' єктів ; 2) динамічність / статичність , валентність та перехідність / неперехідність предикатів , семантика яких визначає типи об ' єктів ; 3) діапазон лексичного наповнення об ' єктної позиції ; 4) продуктивність функціонування і частотність вживання того чи іншого варіанта об ' єктної синтаксеми . Об ' єкт дії виступає об ' єктом першого рангу , об ' єкт стану — об ' єктом другого рангу , об ' єкт локативного предиката дії — об ' єктом третього рангу , об ' єкт процесу — об ' єктом четвертого рангу , об ' єкт якісної ознаки - відношення — об ' єктом п ' ятого рангу .

Література:

1. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії . - К .: Наук . думка, 1991.

2. Безпояско О. К., Городенська К . Г . Морфеміка української мови . - К .: Наук . думка , 1987.

3. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літе­ратурній мові . – О. : Астропринт , 1996.

4. Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Вопрос ы грамматического строя . - М ., 1955. - С .389-435.

5. Вихованець І. Р., Городенська К . Г. , Русанівський В . М . Семантико - синтаксична структура речення . - К .: Наук . думка , 1983.

6. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису українсь­кої мови . - К .: Наук . думка , 1992.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови : Морфологія . - Донецьк : ДОНДУ , 1996.

8. Кацнельсон С. Д. История типологических учений // Грамматические концепции в языкознании XIX в . - Л .: Наука . 1985. - С . 6-59

9. Мещанинов И. И. Соотношение логических и грамматических категорий // Язык и мышление . - М .: Наука , 1967. - С . 7-16.

10.Панфилов В. З. Взаимоотношение    языка    и    м ы шления . - М .: Наука , 1971.

11.Плющ М. Я. Категорії суб ' єкта і об ' єкта в структурі простого речення . - К .: Вища школа , 1986.

12.Потебня А. А. Из записок по русской грамматике . - М .: Учпедгиз . -      Т . 1.-2. — 1957.

13.    Шахматов А. А. Синтаксис русского языка . - Л .: Государственное     учебно - педагогическое     издательство     наркомпросса РСФСР . - Издание второе , 1941.