WEB-ресурс научно-практических конференций

ПРОФЕСІЙНА   ПІДГОТОВКА СОЦІАЛЬНОГО   ПРАЦІВНИКА  В   УМОВАХ   НЕПЕРЕРВНОЇ   ОСВІТИ

О. Г. Карпенко

Оновлення   змісту   освіти   є   визначальною   складовою   модернізації   вищої   педагогічної   освіти   в   Україні.   Модернізація   і гуманізація   системи   освіти   визначається   стратегією   випереджувального   інноваційного   розвитку   і   відбувається   у   контексті   європейської   інтеграції.

Складні   та   неоднозначні   зміни,   що   відбуваються   у   суспільстві,   вимагають   від   майбутнього   соціального   працівника   самовизначення,   реалізації принципів   соціальної   роботи   у   практичній   діяльності,   підвищення   рівня   фахової   культур [2].

Можна   цілком   погодитись   з   рядом   авторів,   котрі   стверджують,   що   у   сучасних   умовах   у   період   становлення   в   Україні   соціальної   роботи   як   самостійної   професійної   діяльності,   труднощі,   що   з’являються   при   використання   теорій   соціальної   роботи   на   практиці,   пояснюються   суб’єктивними   й   об’єктивними   причинами   [3,4,6].

По-перше,   чимало   практичних   працівників   досить   прагматично   підходять   до   можливостей   використання   теорій   соціальної   роботи   у   практиці,   вважаючи   важливим   критерієм   їх   „користі”   швидкий   ефект.

По-друге,   ці   труднощі   обумовлені   існуючими   традиціями   соціальної   допомоги   населенню,   яка   регламентується   офіційними   структурами.

По-третє,   між   різними   державними   і   громадськими   організаціями   відбувається   боротьба   за   сфери   впливу   на   соціальну   поведінку   індивідів   і   соціальних   груп,   і   одним   із   результатів   успіху   цієї   боротьби,   думається   багато   хто   вбачає   в   контролі   за   практикою   соціальної   роботи,   добираючи   з   цією   метою   „зручну”   теорію.

По-четверте,   окремі   теорії   соціальної   роботи   перебувають   ще   на   початковому   етапі   свого   становлення:   вони   лише   описують   наявні   факти,   висувають   гіпотези,   що   не   дозволяє   пояснити   і   прогнозувати   дії   соціального   працівника.

По-п’яте,   через   відсутність   достатньої   кількості   професійно   підготовлених   соціальних   працівників   на   практиці   відбувається   електичне   поєднання   різних   теорій,   що   призводить   іноді   до   протилежних,   ніж   очікуються,   результатів.

В   зв’язку   з   цим, ми   акцентуємо   увагу   на   тому,   що      в   період   сьогодення   формується   сучасна   методологія,   побудована   з   врахуванням   варіативності   відкритості,   динамічності   форм   і   методів   підготовки   спеціалістів   відповідно   проекту   галузевого   стандарту   спеціальності   „соціальна   робота”.

Специфіка   навчання   соціальній   роботі,   практика   якої   базується   на   володінні   саме   технологією   спілкування   з   клієнтами,   і   полягає   в   тому,   щоб   здійснювати   підготовку   соціальних   працівників   на   основі   діалогізації   та   педалогізації   навчального   процесу.

Звідси   ми   формулюємо   підтверджений   практикою   висновок   про   правильність   застосованого   нами   гуманістичного   підходу,   коли   внутрішні   цінності   і   нереалізовані   можливості   людини   перебувають   у   центрі   уваги,   коли   створені   необхідні   умови   для   реалізації   потенціалу   соціального   працівника   у   процесі   професійного   навчання,   коли   навчальний   процес,   що   базується   на   взаємній   довірі,   здійснюється   завдяки   спілкуванню,   завдяки   партнерству   між   педагогом   і   студентом.

Практика   показує,   що   традиційно   в   соціальній   роботі   найчастіше   використовуються   такі   методи,   як   аналіз   конкретної   ситуації,   робота   з   міні-групою,   робота   з   організаціями   та   установами.   Переконавшись   у   тому,   що   у   роботі   з   різними   клієнтами   успіх   будь-якого   із   методів   обумовлений   одними   і   тими   ж   педагогічними   знаннями,   уміннями   і   навичками, а   також   ціннісними   орієнтаціями   про   необхідність   розробки   моделі   діяльності   спеціаліста   у   всіх   видах   соціальної   роботи.

В   основі   даної   моделі   лежать   п ’ ять   основних   блоків:

-          перший   блок   потребує   від   соціального   працівника   відповідного   віку   (15-55),   соціального   статусу   (бажано   сімейного)   та   совіти   (бажано   спеціальної   гуманітарної);

-          другий   блок   включає   базові   якості   особистості(людяність,   гуманність,   емпатійність,   толерантність,   високу   культуру   спілкування,   чесність,   ерудованість   тощо);

-          третій   блок   передбачає   суму   необхідних   для   професіонала   знань   та   умінь   (що   добре   виписано   у   галузевому   стандарті);

-          четвертий   блок   враховує   показники   професійної   непридатності,   визначені   законами   України   про   професії   та   Етичним   кодексом   соціального   працівника   України   (проект);

-          п’ятий   блок   включає   основні   вимоги   до   спеціалістів,   щодо   їхньої   освіти   та   атестації   згідно   „Типовим   положенням   про   атестацію”.

Розробка   моделі   діяльності   соціального   працівника   очевидна,   оскільки   жоден   соціальний   працівник   не   може   обмежитись   лише   одним   методом   аналізу   ситуацій.   Навіть   у   роботі   з   одним   клієнтом   йому   доводиться   використовувати   різні   методи.

Ми   вважаємо,   що   на   зміну   імпровізації   та   інтуїтивним   рішенням   в   організації   соціальної роботи   прийшли   кваліфіковані   підходи.   У   цьому   плані   набуває   особливого   значення   оволодіння   методом   наукової   діагностики,   соціальних   ситуацій,   щоб   спираючись   на   його   результати,   виробляти   і   здійснювати   цілеспрямовані   дії   соціального   захисту   населення   і   психолого-педагогічної   терапії   взаємовідносин   у   суспільстві.

Соціальна   діагностика   є   досить   багатоємким   процесом,   що   склався   у   сучасній   науці   і   практиці,   ми   вважаємо,   що   навчати   цьому   процесу   студентів   уже   можна.   Причому,   для   формування   у   студентів   умінь   діагностування,   ми   використовуємо   напрацювання   в   галузі   психодіагностики,   теорії   методів   соціальної   роботи,   соціальної   педагогіки   тощо.   Практика   соціальної   роботи   показує, що   цілковито   допустимим   є   узагальнення   структури,   функцій   і   процесів   взаємодії   у   цих   процесах.   Питання,   запропоновані   нами,   можуть   стосуватися   взаємовідносин   клієнта   з   будь-якою   соціальною   групою.   Наприклад,   такі   із   них:

1.     Які   є переваги   і   недоліки   в   нормах, в   якостях   і   глибині   відносин   між членами   групи?

2.     Залежать   проблеми   від   самих   учасників   чи   вони   наявні   у   самій   групі?

3.     Наскільки   є   ефективними   чи   дисфункційними   норми   взаємовідносин,   які   можуть   обмежувати   чи   стимулювати   до   їх   розвитку?

4.     Хто   впливає   на   прийняття   рішень,   які   хвилюють   групу,   які   способи   при   цьому   використовуються   і   як   спрямувати   їх   на   досягнення   цілей   індивіда   і   всієї   групи?

5.     Що   є   предметом   конфліктів   і   які   засоби   дозволяють   їх   виріщувати?

6.     Які   цінності   і   норми   регулюють   стандартизовану   поведінку   членів   групи   і   наскільки   вони   сильні?

7.     Що   в   соціокультурному   змісті   і   групових   взаємовідносинах   спільноти   хвилює   індивід   і   групу в   цілому?

Робота   соціального   працівника   з   групою   потребує   визначення    цілей:   заради   чого   ми   це   все   робимо?

-        заради   корекції   поведінки   одного   чи   кількох   членів   групи;

-        з   метою   попередження   дисфункцій;

-        для   забезпечення   нормального   розвитку   окремих   членів   групи,   особливо   в   критичний   період   її розвитку;

-        для   утвердження   особистості;

-        з   метою   розвитку   почуття   громадянина;

-        з   метою   здійснення   однієї   чи   всіх   разом   цілей.

Слід   зазначити,   що   з   метою   вдосконалення   якості   роботи   фахівців,   ми   пропонуємо   використовувати   різні   форми   роботи:   практико орієнтовані   семінари   з   актуальних   проблем   соціальної   роботи;   застосування   тренінгових   занять,   групових   дискусій,   вирішення   проблемно-ситуативних   завдань,   індивідуальні   практикуми.

Важливим   методом   у   навчанні   студентів   є   метод   диференціації .   Ми   виходимо   із   того,   що   професійна   підготовка   несе   в   собі   досить   сильний   виховний   потенціал,   який   є   активним   засо??ом   педагогічного   впливу   на   розвиток   і   становлення   особистості   студента.   Звідси   і   з ’ явилась   необхідність   визначення   пріоритетних   завдань,   де   найбільш   повно   проявив   себе   метод   диференційованого   навчання:

-          орієнтація   студентів   на   майбутню   професійну   діяльність   у   сфері   „людини ? людина”, що   передбачає   формування   цільових,   смислових   і   особистих   складових   професії   „соціальна   робота”,   найважливішою   характеристикою   якої   є   гуманістична   установка   особистості,   сприйняття   людини   як   найвищої   цінності,   самореалізація   особистості   у   взаємодії   з   її   соціальним   оточ6енням;

-          розвиток   професійно   необхідних   морально-етичних   якостей,   які   є   основою   особистісних   характеристик   спеціаліста   в   галузі   соціальної   діяльності;

-          створення   сприятливих   умов   для   самоствердження   студентів,   активізації   їх   соціально   значущої   ролі,   громадської   відповідальності   у   процесі   адаптації   у   новій   сфері   життєдіяльності.

Метод   диференційованого   навчання   має   ще   одну   особливість:   він   дозволяє   моделювати   навчання   студентів   з   орієнтацією   на   особисто   обрану   ним   спеціалізацію.

Проте   на   практиці,   на   основі   даних   наших   досліджень,   зіставлення   результатів   викладання   й   ефективності   освітнього   процесу,   ми   дійшли   висновку   про   необхідність   застосування   й   інтегративного   методу   навчання .   Обґрунтуванням   цьому   стало   те,   що   вивчаючи   окремі   дисципліни,    студенти   не   лише   осмислюють   основи   соціальної   професії,   але   й   вивчають   чимало   питань,   пов’язаних   із   гармонією   людських   стосунків   у   різних   соціумах,   навчаються   жити   у   мирі   з   собою   й   іншими   людьми,   засвоюють   моральні   принципи   і   роблять   вибір   ціннісних   орієнтирів.   Тому,   на   нашу   думку,   спец дисципліни   повинні   пропонуватися   в   інтегруючому   варіанті   („Соціальна   психологія”,   „Соціальна   педагогіка”,   „Психолого-педагогічна   терапія”,   „Медична   психологія”,   „Психолого-педагогічні   умови   вирішення   конфліктів”).

Таким   чином,   можна   стверджувати,   що   адекватність   вибору   методів   і   форм   роботи   у   вищій   школі   під   час   підготовки   соціального   працівника,   дозволяє   уникнути   консерватизму   в   навчанні   студентів,   невиправданого   застосування   зарубіжних   форм   навчання,   неврахування   регіональних   особливостей   при   введенні   спеціалізацій   для   майбутніх   спеціалістів   соціальної   сфери.   Все   це   в   сукупності   і   дає   сьогодні   ті   позитивні   результати,   що   впливають   на   якість   і   рівень   професіоналізму   випускників   університету   і   що має    стати   предметом   уваги   нових   досліджень   в   галузі   професійної   педагогіки.

Література

1. Андерсон   Б.   Образование   в   сфере   социальной   работы   ?   некоторые   педагогические   и   организационные   проблемы //   Социальная   политика   и   социальная   дифференциация.   -   Барнаул – Москва,   1994.

2. Балл Г.О. Гуманізація   освіти   в   контексті   сучасності:   психолого-педагогічні   орієнтири   //   Освіта   і   управління.   -   1999.   -   Т.3.   -   №3.   -   С.21 - 34.

3. Бочарова   В.Г.   Педагогика   социальной   работы.   -   М.:   Аргус,   1994.

4. Капська   Соціальна   робота:   деякі   аспекти   роботи   з   дітьми   та   молоддю   -   К.:   ДЦССМ,   2001.

5. Мигович   І.І.Соціальна   робота.   -   Ужгород,   1997.

6. Соціальна   робота   /   За   ред.   В.П.Андрущенко.   -   К.:   ДЦССМ,   2003.

7. Суслова   Е.   Социальная   диагностика:   методы   и   способы   ее   осуществления.   -   М.:   ВЛАДОС,   1993.