WEB-ресурс научно-практических конференций

ВІРТУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ

Якубал Вацлав

Поняття віртуальності застосовується в психології, фізиці, біотехнології, мистецтвознавстві, ергономіці, індустрії розваг і ін. У психології використовуються терміни “віртуальний образ”, “віртуальний об'єкт”. Наприклад, віртуальним об'єктом вважається об'єднання людини і машини. Функції цього віртуального об'єкта не зводяться ні до функцій людини, ні до функцій машини, а сам такий віртуальний об'єкт можливий тільки при взаємодії реальних об'єктів - людини і машини [3] .

Найбільшу популярність сьогодні набув термін “віртуальна реальність” стосовно комп'ютерного моделювання. У даному випадку людина взаємодіє зі штучним тривимірним візуальним чи іншим сенсорним середовищем, роблячи в ній віртуальні дії. Для цього він використовує діалогові пристрої - віртуальний шолом, рукавички або цілий костюм. З їх допомогою людина занурюється в створюване машиною середовище, у яком він може робити певні дії: переходити в інші кімнати, керувати об'єктами, які він бачить у віртуальному середовищі, випробувати різні відчуття від точок візуалізації, які змінюються.

У навчальних цілях віртуальні технології почали застосовуватися ще в 1960-х роках, коли за допомогою спеціальних тренажерів пілоти освоювали способи керування літаком. З 80-х років у США стали створюватися принципово нові системи діалогового керування машиностворюва н ими образами насамперед для рішення задач підготовки військового персоналу. Сьогодні мова йде про створення віртуальної педагогіки і психології, що визначають специфіку освітньої діяльності студентів і педагогів за допомогою мультимедийних, телекомунікаційних і інших електронних засобів навчання і технологій.

Для віртуального освітнього процесу характерні наступні ознаки:

а) попередня невизначеність даного процесу для суб'єктів взаємодії;

б) унікальність для кожного роду взаємодії суб'єктів, у тому числі і з реальними освітніми об'єктами;

в) існування тільки протягом самої взаємодії.

Таким чином, причиною віртуальних освітніх процесів варто вважати взаємодію реальних об'єктів. У випадку якщо один чи кілька взаємодіючих об'єктів виступають у ролі суб'єктів взаємодії (наприклад, у ролі студента, викладача), та ця взаємодія стає джерелом їхнього віртуального стану, що відрізняється від стану цих же суб'єктів до даної взаємодії [8].

Під віртуальним навчанням розуміється процес і результат взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання, який супроводжується створенням ними віртуального освітнього простору, специфіку якого визначають дані об'єкти і суб'єкти.

Існування віртуального освітнього простору поза комунікацією викладачів і студентів неможливе. Іншими словами, віртуальне навчальне середовище створюється тільки тими об'єктами і суб'єктами, які беруть участь в освітньому процесі, а не технічними засобами чи різними посібниками, у тому числі і підручниками. Відзначимо, що традиційне розуміння навчання як передачі студенту деякого обсягу навчального матеріалу, обходиться без обліку взаємодії конкретних особистостей і встановлюється досить об'єктно, у виді заданих для реалізації навчальних стандартів, планів, програм і т.п.

Педагогіку, що відповідає віртуальному навчанню, певною мірою варто вважати ситуативною, оскільки особливості її застосування визначається всякий раз конкретними умовами навчання і тією освітньою ситуацією, що існує тільки в даному просторі між даними суб'єктами й об'єктами навчання.

Віртуальне навчання тісно пов'язане з дистанційним навчанням, але не зводиться тільки до нього. Воно може відбуватися (і відбувається) у звичайній очній взаємодії викладачів, студентів і досліджуваних об'єктів. Дистанційні навчальні технології дозволяють розширити можливості очного навчання, збільшивши взаємну доступність віддалених одне від одного студентів, викладачів, фахівців, а також інформаційних масивів. Основна мета віртуального навчання, як і навчання людини взагалі, - це виявлення і досягнення людиною свого призначення в реальному світі, включаючи його віртуальну складову.

Сьогодні традиційна (очна) форма навчання поступово витісняється іншими формами навчання. Ця тенденції визначається цілим рядом факторів, пов'язаних безпосередньо як зі сферою освіти, так і з особливостями розвитку економічних і соціальних процесів. Неодмінним атрибутом традиційного (очного) навчання є необхідність регулярно збиратися в місці організації навчального процесу одночасно групи студентів і викладачів [7] .

Дистанційна форма навчання - це форма одержання освітніх послуг на відстані без відвідування освітніх установ за допомогою сучасних інформаційно-освітніх технологій та систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення і Internet.

Дистанційне навчання дозволяє одержати університетський диплом усім, хто з тих чи інших причин не може вчитися очно. Це особливо актуально саме для Росії, де останнім часом гостро стоїть проблема підготовки і перепідготовки фахівців.

Дистанційне навчання відкриває великі можливості для студентів-інвалідів. Сучасні інформаційно-освітні технології дозволяють вчитися сліпим, глухим і людям, які страждають захворюваннями опорно-рухового апарата.

Одержавши навчальні матеріали в електронному і/чи друкованому виді з використанням телекомунікаційних мереж, студент може опановувати знання вдома, на робочому місці, чи в спеціальному комп'ютерному класі в будь-якій точці України і закордону .

Комп'ютерні системи можуть проекзаменувати, виявити помилки, дати необхідні рекомендації, здійснити практичне тренування, відкрити доступ до електронних бібліотек, за лічені секунди знайти потрібну цитату, абзац чи параграф, главу книги, виділити в ній головне. Навчальні курси супроводжуються ігровими ситуаціями, оснащені термінологічним словником і відкривають доступ до основних вітчизняних і міжнародних баз даних і знань на будь-якій відстані й у будь-який час.

Враховуються індивідуальні здібності, потреби, темперамент і зайнятість студента, він може вивчати навчальні курси в будь-якій послідовності, швидше або повільніше.

Усе це робить дистанційне навчання якісніше, доступніше і дешевше традиційного.

У дистанційній формі навчання практикуються усі види занять: лекції, консультації, лабораторні роботи, контрольні роботи.

Лекції. На відміну від традиційних аудиторних, виключають живе спілкування дистанційного студента з викладачем. Однак є і ряд переваг. Для запису лекцій використовуються дискети і CD-ROM-диски і т.д. Використання новітніх інформаційних технологій (гіпертексту, мультимедіа, віртуальної реальності й ін.) робить лекції виразними і наочними. Для створення лекцій можна використовувати всі можливості кінематографа: режисуру, сценарій, артистів і т.д. Такі лекції можна слухати у будь-який час і на будь-якій відстані. Крім того, не потрібно конспектувати матеріал.

Консультації дистанційного навчання є однієї з форм керівництва роботою студентів і надання їм допомоги в самостійному вивченні дисципліни. Використовується телефон і електронна пошта. Консультації допомагають викладачу оцінити особисті якості студентів: інтелект, увагу, пам'ять, уяву і мислення.

Лабораторні роботи дистанційного навчання призначені для практичного засвоєння матеріалу. У традиційній освітній системі лабораторні роботи вимагають: спеціального обладнання, макетів, імітаторів, тренажерів, хімічних реактивів і т.д. Можливості дистанційного навчання надалі можуть істотно спростити задачу проведення лабораторного практикуму за рахунок використання мультимедіа - технологій, ГІС- технологій, імітаційного моделювання і т.д. Віртуальна реальність дозволить продемонструвати студентам явища, що у звичайних умовах показати дуже складно чи взагалі неможливо.

Контрольні роботи дистанційного навчання - це перевірка результатів теоретичного і практичного засвоєння студентами навчального матеріалу.

У дистантній формі навчання в дійсності стає багатокомпонентною інтелектуальною працею і школою керування інтелектуальною працею, оскільки припускає інтерактивну взаємодію студентів із сукупним (викладачі плюс інші студенти) суб'єктом інформаційного середовища. Середовище стає одночасно предметом інтелектуальної діяльності і її (середовище плюс студент) суб'єктом. Середовище виступає як засіб розширення свідомості і пам'яті людини і стає формою буття індивідуальної свідомості і пам'яті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Ангеловски К. Учителя и инновации: Книга для учителя: Пер. с македон. — М., 1991.

2. Андрианова Г. А. Методика организации обучающей дистанционной конференции // Интернет. Общество. Личность. Международная конференция: Тез. докл. — СПб.: Институт «Откры­тое общество», 1999. - С. 130 - 132.

3. Белинская Е. П., Жичкина А. Е. Современные исследования виртуальной коммуникации. Про­блемы, гипотезы, результаты // Образование и информационная культура. Социологичес­кие аспекты. Труды по социологии образования. Выпуск VI / Под ред. В. С. Собкина. — М.: Центр социологии образования РАО, 2000. — С. 395-431.

4. Беспалько В. П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения. — М., 1997.

5. Интернет-технологии в открытом образовании // Материалы семинара. — М.: Изд-во МЭСИ, 2000. - 152 с.

6. Кларин М.В. Педагогическая технология. — М., 1989.

7. Роберт И. В. Современные информационные технологии в образовании: дидактические пробле­мы, перспективы использования. — М.: Школа-Пресс, 1994. — 205 с.

8. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. — М., 1998.

9. Хуторской А. В. На урок — к дистанционному учителю // Мир Internet. — 2000. — № 8. — С. 26 - 29.

10.Эллис А., Фоутс Дж. Педагогические инновации: Пер. с англ. — М., 1993.