WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ТА ЇЇ РОЛЬ В ОНОВЛЕННІ МОРАЛЬНО ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

О.А.Голобородько

Сучасна гуманістична концепція вітчизняної освіти, спрямована на утвердження демократичних цінностей суспільства, відновлює і сприяє розвитку принципу особистісної орієнтації педагогіки. Пріоритетом і цінністю особистісно орієнтованої педагогіки є дитина як суб'єкт життя, її здібності, потреби, інтереси, самосвідомість, самовираження, соціальний досвід. І розуміння, урахування, проектування, розвиток системи соціально значущих рис, що характеризують особистість — головне завдання нової освітньої філософії.

Виховання в особистісному вимірі — складна теоретична і практична проблема, оскільки в центрі її — особистість. А чи існує щось більш складне, ніж особистість як суб'єкт перетворення світу і самого себе? Проблема комплексного дослідження особистості постає як проблема інтердисциплінарна . Насамперед особистість — це психічне новоутворення. Психологічні закономірності посідають чільне місце у загальнонауковому уявленні про особистість, її розвиток та діяльність. Це дає підстави стверджувати, що значну роль у розв'язанні цієї проблеми відіграє психологічна наука. Разом з цим не можна заперечити, що особистість – категорія соціальна. Людина будує і несе в собі не тільки образ себе, власного “Я”, а й інших людей, образ світу навколо неї, соціуму. Особистість як поняття соціальне, виникає на основі природженого, але є результатом культурного та історичного розвитку. Тобто, людина є динамічною системою, яка стає особистістю в процесі взаємодії з навколишнім світом. Саме такий підхід важливий для виховання. Проблема особистості як соціально-психологічного   цілісного феномена, яка досліджується психологією, філософією, соціальними науками водночас постає і як педагогічна проблема.

У контексті вищесказаного особистісно орієнтований підхід доцільно трактувати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Розробка цього підходу базується на синтезі досліджених психологічною і педагогічною науками закономірностей структури, функціонування і розвитку особистості.

Сучасні вимоги до формування особистісно зорієнтованого підходу окреслено у дослідженнях відомих психологів: К. О. Альбуханової-Славської , О. Г. Асмолова ,       М. Н. Проколієнко ,        В. О. Татенко ,            Т. М. Титаренко,

  І. С. Якиманської та ін.

Фундаментальні дослідження психології та педагогіки, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання, дали поштовх до започаткування та розвитку особистісно орієнтованої парадигми освіти. Дослідженням її займаються І. Д. Бех , І. А. Зязюн , О. М. Пехота , В. В. Рибалка, Г. К. Селевко , В. А. Семиченко , В. В. Сєриков .

Сьогодні особистість постає метою освітнього процесу та життєдіяльності суспільства в цілому. Сутністю особистісно орієнтованого виховання є векторна зміна руху в   освітньому просторі: не від навчально-виховного процесу до дитини, а, навпаки, від дитини до навчально-виховного процесу. Ця зміна передбачає: відмову від орієнтації на “середнього” школяра, пошук кращих якостей особистості, врахування особливостей розвитку кожної особистості в освітньому процесі, прогнозування розвитку особистості вихованця.

Метою особистісно орієнтованого виховання є формування і розвиток у дитини особистісних цінностей, оскільки вони завдяки своїм сутнісним показникам здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда в світі й опори для особистісного самовизначення. Таке виховання не просто декларує, а утверджує людину як найвищу цінність життя. Новий погляд на особистість передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності, її розвиток не як “колективного суб'єкта”, а насамперед як індивіда, наділеного власним неповторним суб'єктним досвідом. [2]

Основною категорією теорії особистісно орієнтованого виховання є свобода особистості. На думку Г. О. Балла , особистісна свобода повинна стати важливою метою морального виховання, оскільки “вільна особистість не буде (коли йдеться про світоглядне самовизначення) сліпо підкорятися будь-якій, навіть найпрактичнішій традиції”[ 1, с. 25 ]. Психолог виділяє такі складові цього поняття: високий рівень соціальної та духовної активності; єдність автономії, самостійності людини зі здатністю до глибокого внутрішнього зв’язку з іншими людьми; повага до себе і здатність поважати інших людей; прагнення до оволодіння соціально-культурними нормами і критичне ставлення до них.[1]

Керуючись необхідністю збільшення розвивальної ефективності морального виховання, особистісно орієнтована педагогіка працює над створенням і застосуванням якісно оновлених виховних методів. Такі нові методи створюються на основі механізмів співпереживання, позитивного емоційного оцінювання, рефлексивно-вольових механізмів, які звернені на свідомість особистості, її самосвідомість, творче засвоєння дитиною пріоритетних моральних норм і цінностей суспільства. Так, М.Ю. Красовицький пропонує наступні методи індивідуальної підтримки морального розвитку школярів: духовне спілкування з учнем,   вивчення особистісних якостей дитини та динаміки їх розвитку,   підтримка позитивних тенденцій у моральному розвитку особистості, допомога у подоланні негативних тенденцій у моральному розвитку дитини,   аналіз наслідків та проектування наступних дій

[ 3, с. 66-67].

Реалізація виховного процесу в особистісно орієнтованому режимі, спрямованому на виховання моральних цінностей особистості, неможлива без звернення дитини на саму себе, на свій внутрішній світ. Безумовно, виховання повинно опиратися на бажання самої дитини вдосконалювати саму себе, на її активність. Моральне виховання починається із запитання : “Хто є Я?”, тобто з осмислення власного “Я”, його функцій й ролі, його взаємин з іншими людьми. Як суб'єкт соціалізації, творець свого власного світу і морального, зокрема, дитина не просто засвоює соціальні, моральні норми і цінності суспільства. Цей процес засвоєння відбувається як своєрідний діалог дитини з морально-духовними життєвими пріоритетами і нерозривно пов'язаний з реалізацією активності людини, її саморозвитком і самореалізацією в житті. Тобто, за особистісно орієнтованого підходу вихованець мислиться як індивід, здатний до самореалізації, самовдосконалення. Звідси і орієнтація педагога у моральному вихованні на ідею “само” (самоусвідомлення, саморозвиток, самовизначення, самовдосконалення, самореалізацію).

Специфіка виховної роботи за особистісного підходу полягає у формуванні дієвої позиції вихованця як творця себе. Новий гуманний погляд на вихованця пов'язаний з пріоритетом особистості, ціннісним ставленням людини до самої себе, до інших людей. Допомогти дитині знайти себе у цьому житті, відшукати власний варіант життя, гідний високоморальної людини, навчити дитину будувати моральне-ціннісне спілкування з іншими людьми - головне призначення педагога. Незаперечно вагомим є те, що виховання в особистісному вимірі забезпечує гармонію людини з самою собою шляхом визначення гармонії з іншими людьми, суспільством, довкіллям. Досягнення дитиною такої гармонії зі світом навколо неї складає сутність психологічного, морального здоров'я підростаючої особистості. Лише цілеспрямована, високоорганізована діяльність педагога спроможна викликати у вихованця прагнення до морального життя, до добра, правди й краси.

Ефективність морального виховання значною мірою залежить від взаємин педагога і вихованця. Як зазначає О. Я. Савченко,   “ особистісно орієнтована система освіти створює нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння. Ця етика:   змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні; утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співчуття, утвердження людської гідності, довір'я);   зумовлює потребу діалогу, діалогової взаємодії між вихователем і вихованцем як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій;   включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки” [ 4, с. 3-4].

Особистісно орієнтоване спілкування мислиться як   процес налагодження особистих контактів дитини і педагога, утвердження людської гідності, реалізації своєї унікальності. Через таке спілкування дитина повинна навчитись осмислювати свої бажання, прогнозувати наслідки своїх дій, вчинків. Завдання педагога – створювати такий спосіб комунікації, де б дитина могла проявити свою ініціативу, творчість. І це завдання полягає не стільки у виявленні здібностей дитини, скільки в їх визнанні. Показати здібності – справа самого вихованця, а вихователь покликаний вчасно їх помітити і плекати, тобто створювати таке виховуюче середовище, де б діти були готові реалізувати свої потенційні можливості.

Отже, особистісно орієнтований морально виховний процес є процесом спільної творчості педагога та вихованців, у якому кожен його учасник   виявляє себе як творча особистість.   Особистісно орієнтоване моральне виховання розглядається як таке, що базується на особистісних цінностях дитини та сприяє подальшому їх розвитку. Лише вони завдяки своїм сутнісним показникам здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації вихованця   в процесі її життєтворчості й опори для особистісного самовизначення.

Література:

1. Балл Г.О. Про психологічний зміст особистісної свободи. //Педагогіка і психологія. - 1996.№3. - с.18-26.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003. – 280 с.

3. Практична педагогіка виховання. За ред. Красовицького М.Ю. Івано-Франківськ, 2000. - 412с.

4. Савченко О.Я. Екологія   дитинства: В.О.Сухомлинський і сучасна початкова школа.//Початкова школа. - 2000. - №1. - с.1-4.