WEB-ресурс научно-практических конференций

КЛАСИФІКАЦІЇ ОТРУЄНЬ ГРИБАМИ ТА ОТРУЙНИХ ГРИБІВ

Л. Т. Котляренко

Отруєння шапковими грибами має понад тисячолітню історію і залишається невизначено далеке від вирішення. Грибні отруєння відносяться до найскладніших, які важко піддаються лікуванню. Україна належить до держав, в яких дикорослі гриби є традиційним компонентом харчового раціону населення. Гриби справедливо називають “лісовим м’ясом”, оскільки за своєю поживністю вони мало чим поступаються м’ясу сільськогосподарських тварин. Шапкові гриби утворюють плодові тіла з другої половини березня до жовтня, а збір грибів ("грибне полювання"), з кожним роком приваблює все більшу кількість населення [ 1 ]. Статистика свідчить, що в Україні щорічно відмічається до 1000 отруєнь грибами, з яких до 10 % закінчуються летально [ 4 ]. Основною причиною отруєнь залишаються необізнаність населення щодо їстівних і неїстівних грибів.

При вживанні грибів може виникнути декілька принципово різних патологічних станів:

- отруєння високотоксичними (смертельними) грибами — бліда поганка Amanita phalloides та деякими видами аманітальних мухоморів;

- отруєння умовно їстівними грибами, що не пройшли достатньої кулінарної обробки, та зберегли токсини;

- отруєння грибами, які ростуть у місцях, забруднених різноманітними токсинами, і, в силу високої адсорбційної активності, їх накопичують;

- харчові токсикоінфекції, які розвиваються внаслідок уживання грибів, інфікованих патогенною мікрофлорою, особливо виділяються випадки ботулізму;

-           загострення хронічних хвороб органів травлення (гастрит, панкреатит, холангіт, гепатит, коліт та виразкова хвороба).

Найбільш небезпечні отруєння грибами, що віднесені до першої групи, аманітальні гриби, які містять у собі групи токсинів: фаллотоксини (фаллоїдин та ін.), аматоксини (аманітини та ін.).

Виділяють наступні класифікації   отруєнь   отруйними   грибами,   які побудовані   в   основному   на   етіологічному   або   на   токсино-синдромному   принципах.

У   Росії   широке розповсюдження   одержала   запропонована   Н.І.Орловим   [1953]   етіологічна   класифікація   отруєнь   грибами.   Згідно   з   нею   розрізняють   отруєння:  

1)     строчками ;  

2)     блідою   поганкою ;  

3)     мухоморами   та   деякими   видами   грибів   іноцибе   та клідоциб е ;  

4)     з   неспецифічною   клінічною   картиною   отруєння   несправжніми   опеньками ,   неправильно   заготовленим   молочниковим   грибом ,   сироїжками, голубінками   та   свинушками ;

5)     отруєння   грибами   бактеріального   походження   і   забрудненими   у   процесі   переробки   речовинами іншої   природи.

Токсино - синдромний   принцип   класифікації   отруєнь   грибами   включає   в   себе   або   видову назву   гриба,   або   назву   токсинів   грибів,   або   їх   комбінацію.   Іноді   це   навіть   комбінація   клінічних проявів   отруєння,   назви   гриба   або   синдрому,   зумовленого   токсином.   Наприклад, у   класифікації,   яку   приводять   S . Meoni   et   al . [1972],   всі   гриби   поділені   на   8   класів:   1-й,   2-й   та 3-й – нетоксичні,   4-й – малотоксичні,   5-й – строчки ,   6-й – гастроентеротропні,   7-й – ті,   що   викликають   мускариноподібну,   атропіноподібну   або   галюциногенну   дію,   і   8-й   клас – бліда   поганка .

У   монографії   R . Flammer   [1980]   поділяє   клінічну   картину   отруєнь   грибами   на   11   синдромів.  

Своєрідним   рекордом   є   класифікація   M . Loguin   [1978],   у   якій   150   видів   отруйних   грибів   Європи   поділені   на   14   типосиндромів.

Найбільш   прийнятною   з   точки   зору   практикуючого   лікаря   є   класифікація   A . I .Локая   [1968],   у   якій   залежно   від   клінічних   проявів   отруєнь,   зумовлених   системноорганною   тропністю   грибних   токсинів,   отруйні   гриби   поділені   на   три   групи   в   кожну   з   яких   віднесено   по   сім   видів   отруйних   грибів:

1)     гастроентеротропні ( ентолома   отруйна,   опеньок   несправжній   сірчано-жовтий,   печериця   темно   лоскутна,   печериця   отруйна, ентолома   сіра   отруйна,   опеньок   несправжній   цегляно-червоний );  

2)     нейротропні ( іноцибе   Патуяра,   іноцибе   смугастий,   клітоцибе   восковидний,   мухомор   червоний,   мухомор   пантерний );

3)     гепато-нефротропні ( бліда   поганка, мухомор смердючий, мухомор білий або весняний, строчок   звичайний,   павутинник   оранжево-червоний,   гриб-парасолька   коричнево-сіро-червоний,   гриб-парасолька   коричнево-вишневий ).  

До   речі,   у   Німеччині   отруєння   мухомором   пантерним   найчастіше   зустрічається   серед   отруєнь   грибами   та   відзначаються   важкістю   клінічного   перебігу   [ 10 ]. У   третю   групу   слід   віднести   також   лепіоту   коричневочервоніючу,   при   оруєнні   якою   клінічна   картина   та   біохімічні   зміни   у   крові   такі   ж,   як   при   оруєнні   блідою   поганкою [ 1 ].  

Вміст і співвідношення токсичних сполук у грибах не є постійною величиною, бо залежить від багатьох чинників, зокрема, виду та віку грибів, місця, де вони ростуть, температури повітря тощо. Так, на багатих перегноєм землях, у теплий вологий рік отруйність підсилюється, а на бідних грунтах та у посушливі роки, навпаки, - зменшується. Вважають також, що весняні гриби формують, в основному, гастроентеротропну групу отруєнь. Переважний напрямок тропності токсинів грибів, що зростають у літній період року, обумовлює гепато-нефротропну і нейротропну групи отруєнь. Осінні гриби мають гепатотропну спрямованість отруєнь .

Щодо класифікацій   отруйних грибів, то їх можна виділити декілька:

- систематична (за місцем розміщення в органічному світі. Наприклад: царство Гриби, клас Basidiomycetes, родина Amanitaceae, рід Amanita , вид Amanita phalloides ( Vail .: Fr .) Secr );

-   харчова (отруйні, неїстивні, їстивні гриби);

- залежно від впливу та дії на організм (плазмотоксичні, нейротоксичні, гепатотоксичні...).

Так, клас Basidiomycetes нараховує близько 16 тисяч видів грибів. Його   рід грибів Amanita , включає в себе, як отруйні ( Amanita phalloides, Amanita pantherina, Amanita muscaria, Amanita citrina та ін.), неїстивні ( Amanita echinocephala , Amanita vittadinii ), так і їстивні види ( Amanita caesarea , Amanita rubescens, Amanita strobiliformis ) [4].

У рід Amanita родини Amanitaceae класу Basidiomycetes, входять види, які мають:

- плазмотоксичну й гепатотоксичну дію ( A . phalloides , A . verna , A . virosa , Lepiota helveola , Lepiota brunneoincarnata , Galerina marginata , Gyromitra esculenta , Hypholoma fasciculare , Hypholoma sublateritium ;

- нефротоксичну дію ( Cortinarius orellanus , Paxillus involutus ;

- нейротоксичні та психотропні властивості ( A . muscaria , A . pantherina , A . citrina , Inocybe patoullardii ;

- здатність спричинювати шлунково-кишкові розлади ( Boletus satanas , Entoloma sinuatum , Entoloma lividum );

- здатність призвидити до отруєння при їх вживанні з алкоголем ( Coprinus atramentarius , Coprinus micaceus , Clitocybe clavipes , Boletus luridus ) [2, 4, 5, 7, 9].

         Таким чином, н е дивлячись на велику кількість накопичених даних, дослідження механізмів дії токсинів отруйних грибів залишаються актуальними. Н езнання відмінностей між отруйними та їстівними грибами-двійниками, необережність при їх збиранні, недотримання обов’язкового правила – ніколи не вживати в їжу невідомі гриби – призводить до важких отруєнь, інколи з летальним кінцем. Використання в повсякденній клінічній практиці можливості прямої ідентифікації грибних токсинів дозволило б своєчасно правильно діагностувати вид гриба, спричинившого отруєння організму й проводити відповідне лікування.

Список літератури:

1. Бойчук Б.Р. Отруєння   грибами (етіологія, патогенез, клініка, диференціальна   діагностика, лікування   і   профілактика) / - Тернопіль: Укрмедкнига, 1997. – 200 с.

2. Вассер С.П. Флора грибов Украины. Базидиомицеты. Аманитальные грибы. - К.: Наукова думка, 1992. - 168 с.

3. Локай А.И. Острая недостаточность надпочечников при отравлении бледной поганкой // Вопросы судебной медицины и криминалистики. – Тернополь, 1968. – С.149-150.

4. Молдаван М.Г., Гродзинская А.А. Общетоксическое и нейротропное действие базидиальных грибов родов A manita и P silocybe // Современные проблемы токсикологии. – 2002. - № 2.- С. 15-20.      

5. Молдаван М.Г., Гродзинская А.А., Вассер С.П. и др. Нейротропное действие экстрактов токсических грибов родов A manita и P silocybe // Современные проблемы токсикологии. – 2002. - № 3.- С. 18-23.

6. Орлов Н.И. Съедобные и ядовитые грибы, грибные отравления и их профилактика. – М.: Медгиз, 1953. – 270 с.

7. Bresinsky A., Besl H. A colour Atlas of Poisonous Fungi. - London.: Wolfe Publishing Ltd, 1990. - 295 p.

8. Flammer R. Diffrentialdiagnose   der   Pilzergiftungen.- Stuttgart , 1980.- 92 s.

9. Konno K. Biologically Active Components of Poisonous Mushrooms // Food Rew.Intern. - 1995. - 11, № 1. - P. 83-107.

10.Klinger J., Schmidt Ch. W. Differentialdiagnostische Probleme der Pantpizvergiftung // Z. arztl. Fordbild. - 1984. - 78, № 19. - S. 825-826.

11.Loquin M. Les champignons veneneux // Agriculture. - 1978. - № 422. - P. 304-308.

12.Meoni S., Costa S., Palubo E. Gli avvelemanti da funghi // Micol. ital. - 1972. - Vol. I. - P. 13-17.