WEB-ресурс научно-практических конференций

СОЦІОКУЛЬТУРНА МАТРИЦЯ НОРМ СЕКСУАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ ПРАВОВИХ ЗАСАД: ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ

О. В. Синєокий

Біологічна сексологія розкриває багато фундаментальних передумов, детермінанти й компоненти сексуальної поведінки й мотивації на рівні індивіда, пари та популяції. Оскільки сексуальна поведінка не зводиться до репродуктивної біології і є поліфункціональною та багаторівневою, жодна біологічна дисципліна зокрема, ані всі вони разом узяті, не можуть претендувати на всебічне пояснення. Генетичні, нейрофізиологічні, психогормональні та інші спеціальнонаукові теорії й піходи не виключають один одного, а межі правомірності кожного підходу неможливо встановити апріорно; вони прояснюються і змінюються в ході розвитку науки, на основі зіставлення й критичного аналізу даних, одержаних різними науками. Ендогенні чинники психосексуального розвитку й поведінки не можна зрозуміти окремо від середовищних і ситуативних. Якщо це правильно стосовно тварин, то суто біологічне пояснення людської сексуальності неможливе. Правові норми не можуть повністю регулювати статеву поведінку, а виключно обумовлюють її межі і перебувають під соціальним і культурним контролем. Тому соціокультурний підхід у сексології охоплює широке й досить різнорідне коло досліджень, в основі яких лежать такі принципи: 1) сексуальна поведінка й мотивація – не біологічні, а соціокультурні явища; 2) вихідна одиниця дослідження – не індивід і не пара, а соціальне ціле; 3) сексуальна поведінка й настановлення індивідів походні від соціонормативної культури суспільства, яка в свою чергу залежить від його соціальної структури та способу життя; 4) окремі елементи сексуальної культури, норми сексуальної поведінки та інші, з одного боку, кореняться в біологічному спадку людини, а з другого – детерміновані внутрішньою логікою й послідовністю культури як системного цілого, але сексуальна культура в цілому – соціальне явище; 5) хоча сексуальна культура різних людських суспільств має спільні компоненти, в цілому вона дуже різноманітна й історично мінлива; звідси випливає необхідність її порівняльно-історичного дослідження, що інтегрує дані соціології, етнографії, соціальної історії, історичної психології, історії держави і права, етології та мовознавства; 6) різні соціальні групи й верстви того ж самого суспільства можуть істотно відрізнятися за своїми настановленнями та поведінкою; цим зумовлюються багатонатітні статеві, вікові, соціопрофесійні, етнічні, конфесійні, сексуально-орієнтаційні та інші сексуальні субкультури; 7) окремі елементи сексуальної культури й уся вона в цілому нерозривно зв’язані з загальнішими соціокультурними явищами й змінюються разом з ними. Культура не просто забороняє чи дозволяє ті або інші прояви сексуальності, вона визначає їхню соціальну, етичну й естетичну цінність. Диференціювання сексуальних переживань і способів їх симовлізації – продукт тривалого історичного розвитку. Культура не лише регламентує, а й розрізняє нижчі, мирські та вищі, священні аспекти сексуальності.

Проблема визначення насильницького злочину, що вчиняється на сексуальному ґ рунті, має багатоаспектний вимір, а тому в усі часи до неї була привернута увага науковців різних галузей, адже дане поняття в суспільній свідомості, в її різних формах і рівнях характеризувалось з погляду того світогляду, в полі зору котрого воно висвітлювалось. Наприклад, визначення сексуального злочину в релігійних догматах має специфічний характер і поєднується з гріховністю, але не будь-яка гріховність розуміється як злочинність, оскільки всі люди за релігійними канонами грішні, але не всі є злочинцями. З цієї точки зору сексуальним злочином вважалось порушення певних божих заповідей незалежно від того, відбувалося це в думках людини чи виявлялося у діях.

Філософія права розкриває соціальний зміст поняття насильницького злочину, що вчиняється на сексуальному ґрунті, і вказує методологію його визначення в системі кримінального права. Соціально-філософську проблему співвідношення людини і суспільства кримінальне право переводить у площину взаємовідносин держави і громадянина, визначаючи межі правомірної і неправомірної статевої поведінки, дає певні виміри і оцінку сексуальноофарбованим вчинкам людей в конкретній або можливій ситуації.

Отже, для філософії і правової науки у розглядаємому в цій роботі аспекті загальним є суспільна оцінка статевих взаємовідносин між людьми. Хоча при цьому філософія оперує загальними категоріями, а правознавство ці поняття наповнює конкретним змістом. Юридична наука, зокрема кримінологія, в оцінці різнопланової статевої негативної поведінки особи диференціює її в різних категоріях. Це відображається в таких поняттях як антисуспільна, аморальна, протиправна, девіантна, антисоціальна і, в решті-решт, злочинна поведінка.

З філософсько-правової точки зору будь-яка антисуспільна поведінка, що посягає на статеву сободу та статеву недоторканність, завдає шкоду як окремій особі, так і суспільство в цілому. Тобто такими негативними сексуальними діями руйнується суспільна мораль.

Антисуспільна поведінка – це найширше поняття, яке включає в себе всі названі вище поняття, які, в свою чергу, можуть бути по-різному охарактеризовані згідно з установками тієї чи іншої галузі права або моралі. Антисуспільна статева поведінка – це поведінка, яка не відповідає існуючим в даному суспільстві соціальним нормам і спрямована проти них, а тому передбачає покарання. Її різновидом є асоціальна статева поведівнка притаманна окремим прошаркам населення. Це певний спосіб життя, який виходить за межі асоційованого співжиття людей, в основі таких вчинків домінують фізіобіологічні чинники: пияцтво, наркоманія, проституція тощо. Важко визначити, яку саме – значну чи незначну шкоду, але вони все ж таки її завдають суспільству, руйнуючи його підвалини, і тому підлягають певній забороні з боку суспільства. У різних народів і в різних країнах існує своя традиція боротьби з даним злом і відповідно – форми правонормативного запобігання. Запобіжні заходи адміністративного характеру кладуть край переростанню цих потенційних носіїв в криміногенність, а також можливості поширення їх злісного впливу на суспільство.

Складнішим є питання визначення девіантної або такої, що відхиляється, статевої поведінки. До цього часу залишається деяка плутанина в її тлумаченні. Під девіантною поведвнкою розуміється діяльність, що не відповідає встановленим в даному конкретно-історичному суспільстві нормам і типам. Це – досить широке визначення, в яке закладено і те, що може бути назване сексуальним злочином, і те, що може бути визначно виключно як аморальна поведінка, і те, що може бути у подальшому визнано таким, яке б сприяло благу суспільства, збагаченню його культурного надбання. Тому із світоглядної точки зору слід розрізняти позитивну поведінку, яка відхиляється, й негативну. Якщо девіантна поведінка спрямована на усунення із суспільних підвалин реакційних, консервативних традицій, що визначають статеву норму, котрі сприяють застою і перешкоджають поступально-прогресивному розвитку, то, звичайно, така поведінка є позитивною, хоча вона в ряді випадків може передбачати кримінальну відповідальність. Негативною ж поведінкою, що відхиляється, буде така, яка руйнує прогресивні, гуманістичні тенденції розвитку суспільних відносин, гальмує цивілізаційні процеси, підриває основні устої суспільства. Отже, за поглядом О. Микитчика, з філософсько-правової точки зору поняття антисуспільна, асоціальна і девіантна поведінка є системою однорідних понять, які з різного боку характеризують одне і те ж явище – аномалію суспільного життя [1, 26].

Не менш важливу роль у підході до визначення поняття сексуального злочину відіграє визначення аморальної та протиправної поведінки. Здавалося б, немає будь-яких труднощів у визначенні цих термінів, адже аморальна поведінка це така, що не відповідає існуючим в суспільстві моральним нормам, а протиправна – правовим [ 1, 26 ] . Загальне і відмінне в цих поняттях визначається взаємозв’язком моралі і права як форм суспільної свідомості. Мораль обумовлює право, вона початково існує в суспільстві, визначаючи сутність людської природи на відміну від тваринного світу. Мораль робить людину людиною й історично існує у вигляді традицій і звичаїв, вона більш життєво стійка, її історична мінливість має відтінок консервативності.

Право ж, зокрема кримінальне, виникає пізніше і в письмовій формі фіксує те, що набуто людством в культурно-цивілізаційному процесі. Якщо мораль є природно-самобутним елементом життя людини, то право є культурним феноменом, одержаним людством з необхідності гуманізації суспільних відносин. А звідси – і взаємозв ’ язок протиправної і аморальної поведінки. Не будь-який аморальний вчинок, що відбувається на сексуальному ґрунті, може бути протиправним, бо не підпадає під регулятивний зміст норм права. У той же час протиправна статева поведінка може бути як аморальною, так і морально виправданою (ненасильницьке мужолозтво, лесбіянство тощо). Правова норма, що є більш “застиглою”, не може враховувати всю різноманітність сексуальноофарбованих ситуацій, в які може потрапити людина. Не правова, а саме моральна норма є рушійною силою в статевій поведінці людини, оскільки остання живе не тільки розумом, на який посилається правова норма, а, в першу чергу – почуттями, емоціями, що визначаються моральним світоглядом. Юридична норма – розумове встановлення регуляції міжособистих відносин (у розглядаємому випадку - статевих). Моральні ж норми, і тому числі такі, що регулюються міжстатеві та внутристатеві відносини, виховуються в процесі соціологізації з дитинства. Правова норма активно впливає на формування моральних принципів людини, але вона стає дієвою в повсякденній поведінці тоді, коли з насильства перетворюється у звичку. Протиправна поведінка – це така, яка суперечить усталеним в даному суспільстві юридичним нормам і передбачає певну міру покарання – кримінальну відповідальність. Причому може не зазнавати морального осуду. Так, юридична відповідальність за сексуальні злочини протягом історії людства завжди знаходилась поміж двох протилежних полюсів: кримінально-правова заборона і повний дозвіл, тобто відсутність будь-яких заборон. Цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна відповідальність за будь-які види з цього кола ніколи не застосовувались. Проте, при відсутності кримінально-правових заборон за певні види статевої поведінки у конкретно-історичному періоду існував і існує моральний осуд. Отже, кримінальний закон може бути як моральним, так і аморальним, залежно від ступеня культурно-історичної гуманізації суспільства, діючих у суспільстві уявлень про зміст добра, порядності і справедливості. Що ж стосується насильницького злочину, що вчиняється на сексуальному ґрунті, то його поняття є похідним від названих понять. Такий злочин є водночас і антисуспільним, і асоціальним, і тим, що відхиляється, і аморальним, і протиправним. Сексуальний злочин є таким правопорушенням, яке завжди визнається злочинним, тому що не всяке правопорушення вважається злочином.

Саме поєднання суспільної небезпеки із законодавчою кримінальною базою може характеризувати правопорушення як злочин [1, 27]. Кримінальний закон встановлюється людьми і для людей, тому що поняття сексуального злочину має конкретно-історичний зміст, відображений у кримінальному кодексі. Бідь-які філософські міркування про “злочин взагалі” мають абстрактні виміри і є світоглядним орієнтиром культурно-цивілізаційного розвитку суспільства.

Термінологічне словосполучення “насильницький злочин, що вчиняється на сексуальному ґрунті” походить від таких основних складових як: “насильство”, “зло”, “чин” (тобто чинити), “секс” (тобто стать), “ґрунт” (почва, основа, базис). Отже, це визначення можна розуміти як насильно (проти волі або без згоди) чинити зло, яке базується на сексі (тобто на статевих потребах або бажаннях).  

Проте, існують підстави щодо зауваження, що на різних етапах суспільно-історичного розвитку добро і зло як фундаментальні категорії трактуються по-різному – в одних народів певна сексуальна поведінка вважається злом, а в других – благодіянням. Але насильницький сексуальний злочин – це конкретне діяння, вчинок, за яке у цивілізованих народів передбачено покарання.

Ускладнення сексуальних заборон відображає процес індивідуалізації та персоналізації відповідних відносин. У певному розумінні його можна вважати продовженням біологічної еволюції. Давні культурні заборони диференціювали права та обов’язки різних соціальних категорій людей, не надаючи значення їхній індивідуальності, яка усвідомлювалася й проявлялася через порушення цих правил і цієї категоризації. Отже, нормативну культуру будь-якого суспільства треба вивчати конкретно.

Теорії злочинності і девіантності при розгляді причин відповідних явищ, за думкою А. Нікітіна, щораз спрямовуються до аналізу соціальних норм [2, 46]. Але В. Бачінин стверджує, що потреба відхилятися від норм, порушувати заборони укорінена в самій людській природі, і задача укладається не в тому, щоб позбутися від цієї потреби, а в тому, щоб створювати необхідні соціальні умови і передумови для її позитивних трансформацій у цивілізовані форми [3, 73].

Вважаємо зрозумілим, що як саме соціальні норми, так і міра їхньої корисності є засобом встановлення і відновлення соціальної справедливості. Це дозвол ило Т. Шипуновій висловитися з приводу порушення соціальної справ е дливост і як найбільш загальн ої причин и , яка у кожн о м у конкретному випадку конкретизується через більш окремі феномени [ 4 , 112]. С. Савчук та інші сучасні науковці схиляються до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її соціальними якостями і властовостями [5, 31]. Саме останні є домінуючими, обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка теоретично і фактично видається вірною.

Особливе значення для її дослідження має вивчення соціальних передумов, які сприяли трансформації особистості злочинця на різних історичних етапах розвитку суспільства. Отже, соціальні погляди на сексуальні злочини, а відтак і відповідальність за них, не були однаковими в історії кримінального законодавства різних країн світу. Приписи сексуальної культури завжди неоднорідні й неоднозначні. Тому вивчаючи сексуальні норми й заборони, необхідно враховувати, ким, кому, що, з ким, наскільки й чому заборонено. Як показує історичний огляд проблеми, кримінально-правові заборони, що стосуються чоловіків, можуть не поширюватися на жінок і навпаки. З цього приводу І. Кон зазначає, що відповідні норми не лише різні для чоловіків і жінок (подвійний стандарт), а й суперечливі [6, 99].

Таким чином, визначимо, що поведінкові й вербальні заборони завжди співвідносяться з певним соціально-історичним котекстом. Тому за логікою цих міркувань, найзагальнішим принципом класифікації культур за типом їхньої статевої моралі, прийнятий в етнографічній літературі, вважається слідуючий поділ: 1) антисексуальні (репресивні) - суворі та 2) просексуальні (пермісивні) – терпимі [6, 100]. Більшість людських суспільств розташована, природно, поміж цими полюсами, причому становленя до сексуальності залежить від загальних властовостей способу життя й культури. Культура не просто забороняє чи дозволяє ті або інші прояви сексуальності, вона визначає їхню соціальну, етичну й естетичну цінність. Дифференціювання сексуальних переживань і способів їх символізації – продукт тривалого історичного розвитку.

Діяльність людей на ранніх етапах історії мотивувалася в основному інстинктивними спонуканнями, як у всіх біологічних істот. В міру подальшого розвитку людської психіки мотиви діяльності здобували усе більш усвідомлений характер [ 7 , 301]. Найбільше жорстко карається порушення табу в традиційних і архаїчних суспільствах і закони – у сучасних. У традиційних і теократичних суспільствах порушення табу співвідноситься до порушення релігійних розпоряджень і образа божества. Менш тверде суспільство карає нарушение моральних норм, не формалізованих у виді законів, у числі яких сексуальних розпуста у формах, не підметів карному покаранню [7, 156].

Гуманістична цивілізаційність права і його юридичних норм саме і полягає в тому, що воно охороняє людину, її статеву волі та статеву недоторканність, від свавілля, робить її свідомо соціальною істотою, здібною керувати своїми почуттями, поведінкою, вчинками і відповідати за них перед суспільством. Тому, досліджуючи історико-правові джерела, ми бачимо закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, безумовно враховуючи особливості соціальної організації. Отже, сексуальну злочинність можно розглядати як одну з функцій цивілізації, яка сконцентрувала в собі все найбільший соціальний негатив і відкрито несе протиріччя нормам цивілізованого суспільства, чим одночасно робить більш випуклими його переваги.  

Використана література.

1. Микитчик О. Загальне і відмінне у філософському і юридичному розумінні злочину // Право України. – 2001. - №9. – С. 24 – 27.

2. Нікітін А. Вплив аномії на нормативну поведінку суспільства // Право України. – 2003. - № 9. – С. 44 – 47.

3. Бачинин В.А. Антропосоциология анормативного поведения // Общественные науки и современность. – 2001. - № 3. – С. 62 – 73.

4. Шипунова Т.В. Проблема синтеза те о рий девиантности // Социологические исследования. – 2004. - № 12. – С. 103 – 113.

5. Савчук С.В. Юридична со ціологія: Предмет та місце в системі юридичних наук. – Чернівці: Рута, 2003. – 240 с.

6. Кон І .С. Вступ до сексології: Пер. з рос. / П.Л.Пироженко. – К.: Либідь, 1991. – 304 с.

7. Волков Ю.Г. Социология. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 2004. – 576 с.