WEB-ресурс научно-практических конференций

МИСТЕЦЬКА ПРИРОДА СУЧАСНИХ ТЕАТРАЛЬНО-ВИДОВИЩНИХ ЖАНРІВ

К. І. Станіславська

Театрально-видовищні жанри, що виникли у ХХ столітті і мають розвинену індустрію виробництва у США та окремих країнах Європи, впевнено завойовують наш мистецький простір, здобуваючи у ряди шанувальників все більше і більше наших співвітчизників.

Найпопулярнішими театрально-видовищними жанрами сьогодні є мюзикл, сучасна опера [1] , шоу та ревю. Кожний з цих жанрів набув своїх мистецьких форм у різних сферах розважальної індустрії – в театрі і кінематографі, на естраді та телебаченні (Табл. 1).

Таблиця 1 . Сфери побутування сучасних театрально-видовищних жанрів

Проте, сьогодні спостерігаються суттєві розходження у тлумаченні названих жанрів. Також частими є випадки, коли один і той самий сценічно-видовищний твір різні автори відносять до різних жанрів. Крім того, можна стверджувати про виникнення тенденції спрощення, узагальнення, об’єднання, “розмивання” термінологічної диференціації згадуваних жанрів. Особливо це стосується терміну “мюзикл”: останнім часом так називають і окремі оперети, і сучасні опери, і театралізовані концерти, і святкові шоу, і музичні фільми, і телевізійні проекти водевільного типу тощо.

Вважаємо, що для розуміння суті кожного з вищеназванних жанрів необхідно виокремити компоненти їхніх виразних систем. Саме мистецька природа театрально-видовищного твору дозволяє визначити його жанрову належність.

Отже, кожний театрально-видовищний жанр є комплексом виразних засобів різних видів мистецтва (Табл. 2). Мистецькі компоненти, що відділені в таблиці пунктирною лінією, можуть бути присутніми або відсутніми у виразній системі того чи іншого жанру.

Також у таблицю не включені мистецькі елементи, що входять у виразні системи всіх названих жанрів, такі, як: декорації, художнє оформлення, костюми, грим, реквізит тощо.

Таблиця 2 . Мистецькі компоненти сучасних театрально-видовищних жанрів

Розглянемо специфічні риси та особливості побутування кожного зі згадуваних жанрів.

Мюзикл виник на театральній сцені, але згодом опанував і естраду: як відомо, сьогодні постановки мюзиклів здійснюються переважно на концертних майданчиках великих розважальних комплексів, палаців, залів.

До системи мистецьких компонентів мюзиклу входять (Табл. 2): акторська гра (артист мюзиклу повинен мати неабияке акторське обдарування); сценічне мовлення (наявність мовних діалогів обов’язкова для мюзиклу – це можна назвати своєрідною даниною театральному походженню жанру); музика (назва жанру говорить сама за себе); спів (співають в мюзиклі – і це принципово – самі артисти вживу, дубляж або фонограма неприпустимі); хореографія (і знову ж таки танцюють самі виконавці, в мюзиклі немає чіткого розмежування на вокальну і танцювальну групи артистів); часто в мюзиклах можна побачити циркові елементи – акробатичні трюки, пантоміму, жонглювання, клоунаду, еквілібристику, проте наявність цього компоненту необов’язкова (тому в таблиці цирковий компонент відділений пунктиром: може бути, а може й не бути).

Головна ж риса мюзиклу, на наш погляд, полягає в особливій взаємодії всіх цих елементів, а саме: плавному, невимушеному перетіканні одного компоненту в інший (діалогу – в пісню, пісні – в танець, танцю – в монолог тощо) за повної відсутності так званих вставних номерів, адже кожний мистецький елемент за своїм змістом продовжує розвиток сюжету.

З появою кінематографу виникає “послідовник і суперник” театрального мюзиклу – кіномюзикл. Він розвивається двома шляхами: з одного боку, це екранізації театральних мюзиклових шедеврів, з другого – створення оригінальних музичних фільмів. В обох випадках кіномюзикл зберігає всю мистецьку структуру театрального мюзиклу (звісно, за виключенням співу вживу) і збагачує її можливостями кінематографу.

Сучасна опера представлена в усіх зазначених мистецьких сферах (Табл. 1). Дуже часто її різновиди називають мюзиклами, проте ці жанри – багато в чому дійсно схожі – мають деякі принципові відмінності. Передусім, у мистецькому комплексі виразних засобів сучасної опери відсутній мовний компонент (Табл. 2). Це типово для оперного мистецтва взагалі, і сучасна опера не виключення. Крім того, якщо в мюзиклі сценічне мовлення, музика і хореографія є рівноправними носіями драматургічного розвитку, то в опері, безперечно, провідним є спів. Ще одна відмінність від мюзиклу полягає в тому, що при постановці сучасної опери хореографічне навантаження лягає, переважно, на професійну балетну трупу. Спостерігається різниця і в сфері виникнення жанру: якщо мюзикл виник в театрі, а потім прийшов на естраду, то рок-опера – перший за часом появи різновид сучасної опери – виникла саме на естраді (перші рок-опери виконувались на концертах рок-груп), а вже пізніше музичні та драматичні театри почали включати сучасні опери до свого репертуару.

Різновидами сучасної опери є рок-опера, поп-опера, зонг-опера, кіноопера та телеопера.

Рок- і поп-опери відрізняються стилістикою музичної мови та інструментальним складом супроводу (як правило, до виконання рок-опер долучаються рок-гурти зі своїм інструментарієм).

Зонг-опера має своїм корінням “епічний театр” Б.Брехта зі своєрідними піснями-зонгами, коли через вокальний номер досягався ефект відчуження від сюжету, сценічної дії і здійснювалась спроба поглянути на ситуацію ніби зі сторони. В зонг-опері співаки часто звертаються безпосередньо до глядачів.

Кінооперу часто плутають з екранізацією опери, з фільмом-оперою, коли професійних артистів на екрані за кадром дублюють оперні співаки. Насправді, кіноопера – це самостійний жанр, котрий створюється спеціально для кінематографа, і в якому (як і в мюзиклі, і в усіх видах сучасної опери) співають самі виконавці. Яскравий приклад всім відомої кіноопери – це шедевр французького композитора М.Лєграна “Шербурзькі парасольки”.

Телеопера – це також оригінальний телепродукт, що створюється композитором і лібретистом спеціально для демонстрації по телебаченню. Сьогодні основний виразний засіб телеопери – спілкування через спів – активно використовується у телевізійних програмах (переважно для дітей), тележурналах, мультфільмах, телезарисовках тощо.

Шоу в нашому мистецькому просторі опанувало сфери естради та телебачення. Естрадне шоу передбачає масштабну концертну програму на великій сцені у великому залі. Це може бути як концерт одного виконавця або колективу (так званий “сольник”, але з великою кількістю запрошених гостей – митців різних напрямків), так і збірний концерт. Шоу-програма, як правило, має чітке призначення – ювілей артиста, визначна дата, загальне свято тощо. Шоу вимагає яскравої дорогої сценографії, серйозної концертно-видовищної режисури, зіркового складу учасників та відомих шоуменів у якості ведучих.

На телебаченні шоу набуло різних форм залежно від змісту програми: ток-шоу, політичне шоу, кулінарне шоу, авто-шоу, ігрове шоу, гумористичне шоу тощо. В переважній більшості з них спостерігаються спільні риси: один або два ведучих; учасники програми – гості, гравці, команди, опоненти тощо; наявність у студії глядачів, які певним чином беруть участь у шоу (спостерігають, ставлять запитання, грають, голосують тощо); безпосереднє звернення ведучого і до телеглядачів.

Як в естрадному, так і в телешоу може бути віртуальне спілкування з позастудійними гостями через великі комп’ютерні монітори, спілкування з телеглядачами у прямому ефірі по телефону, а також проведення інтерактивного голосування або опитування серед присутніх в залі (студії) або телеглядачів впродовж програми.

Що стосується мистецьких компонентів шоу, всі вони можуть бути присутні в різних комбінаціях – залежно від змісту того чи іншого проекту чи шоу-програми (Табл. 2).

Ревю (або вистава-огляд) – це низка не пов’язаних між собою, але об’єднаних певною ідеєю чи темою мистецьких номерів. Принцип ревю використовується у різноманітних формах у всіх названих видах мистецтва (Табл. 1).

Так, у театрі за принципом ревю проводяться вечори-бенефіси, побудовані з уривків різних вистав за участю бенефіціанта; вистави, складені з 2-3 одноактівок одного автора-драматурга, але під загальною назвою; тематичні театральні “капусники”.

На телебаченні ідея ревю часто використовується при створенні спеціалізованих телевізійних проектів (програм) до визначних дат або присвячених вшануванню певної особи.

Тематично вибудувані гумористичні та концертні програми на естраді – теж ніщо інше, як ревю.

Принцип ревю в кінематографі застосовується тоді, коли в канву фільму вплітаються закінчені, самодостатні концертні номери, зокрема, у виконанні знаного колективу або виконавця – наприклад, джаз-оркестру Л.Утьосова у “Веселих хлоп’ятах” та Любові Орлової в усіх фільмах Г.Александрова, оркестру Г.Міллера у “Серенаді Сонячної долини”, Сергія Лемєшева у “Музичній історії” тощо. На цих виконавців, фактично, і “робиться ставка” при зйомці фільму.

В усіх сферах побутування ревю може використовувати виразні засоби різних видів мистецтва залежно від того, через який компонент автор планує здійснити найбільший за емоційним знаком вплив на глядача.

Сучасні театрально-видовищні жанри мають багато спільного і як синтетичні за своєю природою мистецькі жанри, і як такі, що побутують у спільних сферах розважальної індустрії. Проте, кожний з них має свої яскраві особливості, що відрізняють його від інших, та свою специфічну мистецьку природу походження й існування.