РЕФОРМУВАННЯ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ

І. П. Соловій, канд с.-г. наук; Л. Ф. Монастирська

Національний лісотехнічний університет України

В той час, коли площа лісів у світі в цілому продовжує зменшуватись, у Європі вона зростає, що є наслідком реалізації   відповідної лісової політики. Зокрема, площа лісів у Європейському Союзі (ЄС) із збільшенням числа країн-членів ЄС до 25   становить 137 млн. га.

Лісова політика ЄС охоплює різні аспекти. Це зокрема: охорона місць існування видів, які знаходяться під загрозою, інші заходи, спрямовані   на збереження біорізноманітності лісових екосистем, питання міжнародної торгівлі лісоматеріалами, екологічної сертифікації лісів, використання деревини як відновного ресурсу, боротьби із промисловим забрудненням лісів, лісовими пожежами, посилення ролі лісів у регулюванні глобального балансу вуглецю, підтримки заходів щодо сталого ведення лісового господарства, фінансування наукових досліджень, що стосуються лісівничих проблем.

Одна третина усіх білатеральних проектів у світі фінансується з джерел ЄС і країн, що входять до нього [2] .

В рамках проектів Спільної Аграрної Політики, починаючи з 1992 р., ЄС фінансував централізовано на 50-75% проекти щодо заліснення сільськогосподарських земель і покращення стану існуючих насаджень.

Рівнозначно високий пріоритет надається охороні лісів як фактору глобальної економічної рівноваги. В угодах з країнами, що розвиваються, ЄС прагне брати до першочергової уваги питання боротьби з обезлісненням та ведення лісового господарства. Так у конвенцію Lome ` IV щодо стосунків з країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону було додано протокол із сталого ведення лісового господарства. ЄС є членом міжнародної угоди з торгівлі тропічною деревиною і виділяє щорічно біля 50 млн. євро на збереження тропічних лісів [3].

Лісова політика ЄС в найбільшій мірі визначається сільськогосподарськими, соціальними та екологічними пріоритетами. ЄС не має спільної лісової політики, аналогічної до Спільної Сільськогосподарської Політики, тому вона формується під впливом інших (секторальних) політик ЄС, таких як аграрна, структурна, екологічна, торгівельна, енергетична, науково-дослідна політики, політика розвитку.

Першим значним документом, прийнятим ЄС стосовно лісогосподарських заходів, була Постанова 260/79 (відновлена як 2088/85) * , яка заохочувала лісове господарство у регіонах Середземномор’я як засіб охорони сільгоспугідь від серйозних ризиків, пов’язаних із ерозією. Після цього було прийнято цілий ряд постанов щодо сільського господарства або ж розвитку сільських територій, які стосувались в значній мірі лісового господарства [1] .

Найбільш важливим кроком на шляху координації лісової політики в рамках ЄС є прийняття у 1998 р. Лісової   Стратегії ЄС, в якій розкрито механізми підтримки держав-учасниць Союзу у їхніх зусиллях щодо досягнення сталого менеджменту лісового господарства.

Незавершеність реформування лісового сектору в Україні та певна невизначеність стратегії його подальшого розвитку може бути, на думку деяких дослідників [ 4]   однією із перешкод (однак не нездоланною) у контексті євроінтеграційних стремлінь країни.   

Біля 40 країн з майже усієї Європи (в тому числі Україна), беруть участь у процесі, який називається процес Конференцій Міністрів з Охорони Лісів Європи (МСР FE ). Остання на даний час із проведених конференцій - Віденська конференція (2003 р.) прийняла наступні резолюції :

1.   Зміцнення узгодженої діяльності щодо менеджменту сталого лісового господарства у Європі через міжгалузеве співробітництво і національні лісові програми.

2.   Збагачення економічної життєздатності менеджменту сталого лісового господарства в Європі.

3.   Збереження і збагачення соціального і культурного виміру менеджменту сталого лісового господарства в Європі.

4.   Збереження і збагачення лісового біорізноманіття в Європі.

5.   Кліматичні зміни і менеджмент сталого лісового господарства в Європі.

Консенсусу щодо Національних лісових програм (НЛП) було досягнуто міжурядовою організацією IPF ( International Panel on Forests ) та її наступником І FF ( International Forum on Forests - Міжнародний Форум з Лісів). Розвиток НЛП є сьогодні основною подією на Європейській лісополітичній сцені сьогодні. Процес творення НЛП має місце в Фінляндії, Іспанії, Бельгії, Литві, Португалії, Німеччині, Ірландії, Угорщині, Швейцарії, Данії, Чеській Республіці і Греції. У Великобританії НЛП розглядається як частина звичайної лісової політики (хоча в цій країні у 1992 р. розпочався процес її творення) і існує неявно. В Італії цей процес припинився у 1996 р. У Нідерландах він не дістав розвитку, тому що країна густо заселена і лісове господарство покликане виконувати, в основному, рекреаційні функції. Програми розвитку лісового господарства, які розроблялись в Україні, є все ще ізольованими від процесу   творення Національних лісових програм.

Країни Центральної та Східної Європи знаходяться в особливій ситуації, оскільки в них вплив глобалізаційних процесів поєднується з перехідним процесами в економіці, адаптацією до ринкових умов. До викликів, які стоять перед лісовою політикою в умовах країн згаданої групи, можна віднести наступні:

1.   Адаптація лісової і деревообробної галузі до ринкової економіки і світових ринків (торгівельних, митних вимог, якісні вимоги до продукції; розмежування між лісовим господарством і деревообробною галуззю; приватизація деревообробної галузі і торгівлі лісовими матеріалами, створення нових торгівельних відносин).

2.   Контрольовані зміни лісової власності (реприватизація колишньої приватної власності, реституція у лісовому секторі).

3.   Реструктуризація державних органів лісового господарства.

4.   Охорона лісів від зростаючих негативних антропогенних і природних впливів.

Запровадження нового Лісового Кодексу (2006) вимагатиме дієвого механізму запровадження приватної власності на ліси. Оскільки в минулому сьогоднішні   ліси агроформувань, як правило, були приватними то саме їх приватизація могла б порушити державний монополізм і стати зародком утвердження приватної власності у лісовому секторі України. При розробці відповідного законодавства доцільно проаналізувати більш ніж десятилітній досвід реституції власності на ліси в колишніх соціалістичних країнах Центральної Європи і колишніх радянських республіках Прибалтики. Адже ці процеси у кожній з країн пройшли по різному і зумовили різні наслідки. В Угорщині, наприклад, вони розпочались ще у 1990 році і на сьогодні всі колишні ліси с.-г. кооперативів стали знову приватними лісоволодіннями, а в Румунії – розпочалися тільки у 2000-2001 роках із обмеженнями розмірів лісових масивів, які можуть бути приватизовані. Слід взяти до уваги що ці ліси у зв’язку із їх незадовільним станом великого зацікавлення у приватних інвесторів не викличуть і, як показує досвід цих же країн, на першому етапі вони потребуватимуть субсидіювання зі сторони держави.

В Україні необхідно розробити і запровадити механізм еколого-економічної оцінки рішень у сфері лісокористування, який стане ключовим елементом формування суспільно-узгодженої лісової політики.

Політичні, соціальні і економічні умови змінюються швидко, а разом з ними змінюються і виробничі умови в лісовому секторі. Щоб бути здатним адаптуватись до них, необхідно прийняти лише рамкові політичні умови концепції реформування сектору, переглядаючи її детальніші цілі відповідно до суспільних змін.

Література:

1.     de Pontbriand, Louis du Breil. European Expiriences with Regulation 2080/92 and the New Afforestation Policy Under Agenda 2000// NEWFOR – New Forests for Europe : Afforestation at the Turn of the Century. Proceedings of the Scientific Symposium. February 16 ^th – 17 ^th , 2000. Freiburg . EFI Proceedings. № 35, 2000, pp. 23-35

2.     Kill Jutta , Ozinga Sasika ., Gerard Nicole . Forests and the EU . - FERN , June 2000.

3.     The European Union and the Environment. – Office for official Publications of European Communities Luxemburg, 1997, p. 14.

4.     Попов М. Лесной тупик на пути в Европу. - НИЦЛ: Лесное хозяйство Украины. -     http : // www . fmsc . com . ua /