Перспективи інвестиційної діяльності в АПК ЗА УМОВ ВСТУПУ України ДО СОТ

К. В. Ілляшенко

Таврійська державна агротехнічна академія, м. Мелітополь

Сучасне економічне становище української держави дуже гостро ставить питання залучення інвестицій у такі проблемні галузі як сільське господарство. Але більшість існуючих на цей час наукових досліджень з цього питання розглядають інвестиційний процес за тих умов, які існували до недавніх пір та існують зараз. Але обраний країною шлях на євроінтеграцію та вступ у світову організацію торгівлі (СОТ) істотно вплине як на стан агропромислового комплексу, так і на процес його інвестування.

Вступ до СОТ різною мірою позначиться на усіх галузях економіки і товарних ринках, залежно від конкурентоспроможності національних виробників, досягнутої домовленості про рівень захисту ринків, рівня державної підтримки та її ефективності тощо. Чи не найбільші застереження викликають можливі наслідки лібералізації агропродовольчих ринків. Однак єдиної думки з цього приводу досі не має.

З одного боку, вважається, що аграрний сектор України має конкурентні переваги. Зокрема, згідно зі стратегією ЄБРР для України, найбільші потенційні   конкурентні переваги у нашій державі має саме аграрний сектор [1].

Членство України у СОТ, як очікується, позитивно вплине на цілий ряд чинників, що формують інституційне і макроекономічне середовище. Приведення законодавства у відповідність з нормами і правилам СОТ стосується державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, системи стандартизації, митної справи, законодавства у сфері інтелектуальної власності тощо. Зокрема, прямий вплив на зниження індексу корумпованості і відповідно підвищення потенціалу конкурентоспроможності матиме забезпечення прозорості експортно-імпортних операцій у відповідності з правилами СОТ. Вважається, що членство у СОТ поліпшує інвестиційний клімат у країні і, відповідно, умови для іноземних інвестицій [2].

Країни, що приєднуються до організації, беруть на себе певні зобов’язання стосовно чотирьох напрямів, а саме: щодо доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; державної підтримки сільського господарства; експортної конкуренції у сільськогосподарській і продовольчій торгівлі; санітарних і фітосанітарних заходів.

Не менш важлива й та обставина , що конкурентний тиск із боку іноземних постачальників пожвавить внутрішнє конкурентне середовище та змусить вітчизняних виробників розширювати асортименти продукції, удосконалювати якість, знижувати ціни, більш повно враховувати запити населення. Це принесе безпосередні вигоди споживачам і буде, у свою чергу, стимулювати розширення попиту як основу для подальшого прогресу галузей економіки, оздоровлення бізнес-середовища, сприяти усуненню численних перекручувань ринкових відносин , поліпшенню інвестиційного клімату, загальної модернізації економіки.

Інтеграція у світовий господарський простір розширить можливості для використання світового досвіду, прилучення до високої ринкової ділової культури, переходу на новітні технології й методики, міжнародні стандарти й норми якості продукції. Участь країни у СОТ потенційні інвестори розглядають як важливий елемент відкритої, прозорої й стабільної політики.

З іншого боку, в останні роки зберігається негативна тенденція до зростання кількості збиткових підприємств в аграрному секторі. У 2002 році 44% сільськогосподарських підприємств були збитковими, отже, говорити про реалізацію конкурентних переваг поки що немає жодних підстав.

Членство у СОТ також несе у собі зобов'язання припинення створення «тепличних умов» для господарюючих суб'єктів (скасування експортних субсидій, пільгових кредитів підприємствам під урядові гарантії, поступове зниження субсидування сільського господарства ). На сьогоднішній день зобов'язанням, прийнятим по сільському господарству , є не перевищення п’ятивідсоткового рівня внутрішньої його підтримки, хоча для країн, що розвиваються, межа субсидування сільського господарства становить 10%.

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою поставить під сумнів можливості в майбутньому серйозно субсидіювати аграріїв. При цьому фахівці із сільського господарства с тверджують , що для його підтримки зовсім не потрібно зв'язуватися з дорогим і не завжди вигідним стимулюванням з так званого "жовтого кошика", а досить використати дозволені міри "зеленого кошика". Тобто замість того, щоб, за прикладом Європейського союзу , саджати своїх сільськогосподарських виробників на субсидійний допінг, можна будувати елеватори в портах або підтримувати агроекономічні наукові розробки. З іншого боку, відмовившись від мір "жовтого кошика", можна буде претендувати на членство у Кернській групі, що дозволить у майбутньому більш успішно лобіювати зниження бар'єрів для експорту своєї сільськогосподарської продукції в розвинені країни. А останнє буде мати набагато більше істотний стимулюючий вплив на розвиток сільського господарства , чим субсидування його з боку уряду.

Кількісно оцінити наслідки нетарифних мір досить складно. Як непряму міру оцінки можна розглядати ефект від вступу до СОТ на прямі іноземні інвестиції. Як відомо, заходи щодо зниження тарифного захисту можуть утворювати негативний ефект на горизонтальні іноземні інвестиції, спрямовані на обслуговування внутрішнього ринку. У той же час поліпшення інвестиційного клімату впливає на всі типи прямих іноземних інвестицій. Вивчення світового досвіду показує, що в середньому по країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою з кінця 90-тих років і до цього часу приплив прямих іноземних інвестицій з розвинених країн у рік вступу до СОТ помітно збільшувався. Це говорить про те, що вступ до СОТ звичайно розглядається іноземними інвесторами як свідоцтво істотного поліпшення інвестиційного клімату.   

Щоб оцінити можливі інвестиційні наслідки для України, проаналізуємо ситуацію   на прикладі країн, які вже вступили до СОТ.

Першою з країн СНД у 1998 році членом цієї організації стала Киргизія . В важалося , що вступ до СОТ буде сприяти підвищенню привабливості країни в інвестиційному плані та забезпечить вихід продукції на нові ринки. Однак очікуваного росту потоків прямих іноземних інвестицій в економіку Киргизії так і не відбулося, навпроти, їхнє надходження скоротилося більш, ніж у три рази. Причини цього зв'язані як з вузькістю внутрішнього ринку, так і низкою інвестиційною привабливістю країни. Таким чином, додатковий приплив інвестицій, про яке говорилося як про перевагу вступу до СОТ, прийняв характер зворотний передбачуваному .

Лідерами за обсягами залучення іноземних інвестицій є Польща, Чеська Республіка і Словаччина, куди було спрямовано 61% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою у 2002 році. В Естонії і Латвії після набуття членства у СОТ у 1999 році обсяги прямих іноземних інвестицій суттєво не змінилися. Литва набула членства у СОТ 2001 року, проте обсяги ПІІ в цю країну впродовж 2001–2002 років, хоча і зростали, але не досягли рівня 1998 року. Щорічний приплив ПІІ в Грузію від часу вступу до СОТ у 2000 році також не перевищив рівня 1998 року. У Молдові, яка стала членом СОТ у 2001 році, приплив ПІІ у наступному 2002 році зменшився порівняно з 2000 роком.

Прямі іноземні інвестиції залучаються в економіку країн Центральної та Східної Європи завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі та зростанню орієнтації на європейські ринки. У 2002 році, який передував приєднанню низки країн регіону до ЄС, прямі іноземні інвестиції у регіоні зросли на 15% [3]. Взагалі, вкладення грошей у місцеве виробництво тільки тоді має сенс, коли це обходиться дешевше, ніж імпорт. Тому як тільки знімається митний заслін на шляху готової продукції, обсяг інвестицій негайно ж зменшується в рази, а замість грошей у країну йдуть закордонні товари. Але вступ до СОТ сприяє створенню іміджу країни із прозорою економікою. Відповідно, підвищується інвестиційна привабливість.

Отже, набуття членства у СОТ може стати лише одним із чинників залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Чинниками, що стримують інвесторів, є нестабільність законодавства в країні, надмірний податковий тиск, низька дисципліна виконання контрактів, недоліки в роботі судової системи та інші чинники, що формують інвестиційний клімат у державі.

Для забезпечення подальшого інвестування сільського господарства необхідно з'ясувати конкретні наслідки від вступу до СОТ, визначити ризики й виробити систему заходів щодо їхньої мінімізації. З огляду на те, що сільськогосподарська продукція, відноситься до так званих особливо чутливих позицій, необхідно визначити систему інвестиційних, організаційних, технологічних мір , які дозволили б забезпечити випуск конкурентноздатної , імпорт озаміщуючої продукції, що відповідає нормам і вимогам СОТ. Для цього повинна бути створена система науково-методичного забезпечення, як на період вступу, так і на період роботи в умовах СОТ.

Можна зробити висновок, що для стабільного залучення інвестицій в аграрний сектор економіки України після вступу до СОТ державі потрібно розробити наступні заходи:

- приведення законодавства у відповідність із міжнародними стандартами (з акони, які приймаються з метою приєднання до СОТ , необхідні, незалежно від вступу до цієї організації, для встановлення режимів, що сприяють торгівлі й притоку інвестицій);

- формування твердої політики збалансованості між імпортом і експортом;

- створення єдиної проробленої й погодженої програми, яка повинна включати організацію потужної маркетингової діяльності по підвищенню привабливості вітчизняного аграрного потенціалу для інвесторів;

- проведення реструктуризації агропромислових підприємств із залученням стратегічних інвесторів,

- розробка фінансово-кредитної політики, найбільше сприяючої збільшенню частки оборотних коштів, розширення експорту і т.п.

Література:

1. Strategy for Ukraine. Document of the European Bank for Reconstruction and Development. 3 September 2002 // http://www.ebrd.org/about/strategy/country/ukraine/ukraine.pdf

2. Осташко Т.О. Приєднання до СОТ: перспективи і ризики для аграрного сектора України // Економіка і прогнозування. – 2003. - №6.

3. Соціальні та економічні наслідки вступу України до СОТ: експертні оцінки / Відп.ред. Ю. Привалов. – К., 2004. – 154 с.