WEB-ресурс научно-практических конференций

ТЕРОРИЗМ: НОВІТНЯ ФОРМА ВІЙНИ ЧИ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ЗЛОЧИН

С.В. Джолос

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Однією з чи не найбільших проблем сучасного світу, на нашу думку, варто вважати тероризм, який становить загрозу існуванню людства. Таким чином, актуальність цієї праці полягає у необхідності викриття його нелюдської сутності та окреслення деяких засад боротьби із цією проблемою.

Зауважимо, тероризм розглядається в двох основних аспектах: як новітня форма війни, яка застосовується народами, що борються, проти загарбників (такі погляди імпонують частині філістерів, якими, безперечно, є більшість індивідів); як особливо тяжкий злочин (така характеристика, на нашу думку, відповідає дійсності).

З іншого боку, сучасний світ характеризується: а) розподілом на розвинуті та нерозвинуті країни; б) значною різницею у ментальності народів; в) наявністю багатьох протиріч між класами, націями та расами; г) поширенням глобальних проблем сучасності; д) недостатньою консолідацією світових сил по підтриманню правопорядку та розвитком організованої злочинності, яка іноді може прикриватися лозунгами про захист прав “народів, що борються” проти загарбників і поневолювачів, та ін. Щодо останньої тези зауважимо, що історичний досвід продемонстрував, що найбільш розвиненими на планеті Земля є європейські народи, оскільки ними було створено в минулому великі колоніальні імперії, у них спостерігається найкращий розвиток науки, культури, мистецтва, фактичний стан справ європейських держав є досить непоганим, перманентний розвиток правової держави та громадянського суспільства спостерігається, передусім, у державах, ними населених тощо. Разом із тим, значна частина країн, що “ позбулися ” колоніальної залежності від Європи, не продемонстрували особливої здатності до позитивної розбудови держави [1, 37-38] .

На нашу думку, тероризм не можна вважати новітньою формою війни, оскільки: а) метою війни є придушення збройного опору супротивника [2], ціллю тероризму варто вважати підрив державної влади, виникнення почуття страху в населення [3, 1086] аби схилити владу до тих чи інших діянь; б) війна регламентується нормами міжнародного права та законами і звичаями ведення війни ( jus in bello ); в) тільки ООН має право вживати заходів воєнного характеру для запобігання загрозі миру та припинення збройного конфлікту, який вже почався [4, 457], до чого діяння скривдженої сторони можна вважати “самообороною” держави; г) на думку Г. Гроція, в стані війни відносини між державами характеризуються насильством [5], що, на наш погляд, означає, що учасником війни може бути лише держава, а у разі, якщо хоча б однією стороною боротьби не є держава, такі антагонізми варто вважати збройним конфліктом; д) жертвами терористичних актів надзвичайно часто стають мирні громадяни чи піддані, у т.ч. і ті, що відносяться до народу, за права якого терористи ніби борються тощо.

Отже, нами було доведено, що тероризм є аж ніяк не формою війни, а особливо небезпечним злочином. У даному контексті варто зауважити, що здійснювати боротьбу з терористичними угрупованнями надзвичайно важко, оскільки: а) підготовка терористичних актів характеризується значною законспірованістю; б) вони “ грають білими ” (тобто першими наносять удар); в) вони досить часто користуються підтримкою держави у боротьбі з її супротивником; г) вони часто ґрунтуються на релігійному фанатизмі; д) вони добре організовані, мають ресурси та спеціальні школи для підготовки тощо.

Таким чином, боротьба із тероризмом є необхідною засадою виживання людства і, на нашу думку, має здійснюватися із застосуванням таких заходів як: а) підвищення рівня правової та політичної культури народів, їх виховання у дусі нетерпимості до тероризму; б) мілітаризація мирного населення держав із високим рівнем загальної та правової культури шляхом широкого поширення вогнепальної зброї з метою надання можливості ефективного супротиву людей діянням терористів; в) запровадження у всіх державах смертної кари (краще кваліфікованої) за тероризм; г) ліквідація релігійного фанатизму шляхом поставлення під контроль або ліквідації маргінальних духовних лідерів (передусім ісламських); д) постійне невиконання вимог терористів аби продемонструвати неможливість досягнення цілей теракту; е) зменшення недоцільної демократизації; є) заборона та унеможливлення на практиці використання терористів у боротьбі між державами; ж) одержавлення шкіл підготовки спецназівців, облік їхніх учасників та вчителів; з) консолідація сил світового правопорядку у боротьбі з тероризмом; и) розвиток агентурної діяльності та підвищення професіоналізму контр-терористичних загонів тощо.

Література:

1. Джолос С.В. Демократія та расово-етнічне питання./ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції “ Сучасний соціокультурний простір 2005 ” . – К.: ТОВ “ ТК “ МЕГАНОМ ” , 2005. – Ч. 2. – С. 37-39.

2. Черкес М.Ю. Міжнародне право. – 3 -т є вид. – К.: Знання, 2003. – 292 с.

3. Наумов А.В. Терроризм/ / Юридическая энциклопедия под общ. ред. акад. Б.Н. Топорнина. – М.: Юристъ, 2001. – 1272 с.

4. Денисов В.Н. Війна. // Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1998. – Т. 1. – С. 455-457.

5. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.