WEB-ресурс научно-практических конференций

ОКРЕМІ СКЛАДОВІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Л.Р.Наливайко, канд. юрид . наук

Запорізький національний університет

Серед актуальних загальнотеоретичних проблем, що мають важливе науково-практичне значення суттєве місце належить екологічній функції Української держави, яка спрямована на охорону природи і забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Порівняно новим явищем у конституційній регламентації функцій держави стало закріплення в Конституції України 1996 р. екологічної функції (ст. 16, 50, 85, 92, 106, 110 та ін.). Ця функція держави лише в останні роки стає предметом спеціального наукового дослідження.

Проблеми природоохорони і природокористування змістовно розглядалися в основному представниками інших галузей права, безпосередньо пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, але як правило, не пов’язувалися з аналізом відповідної функції держави. В юридичній літературі державна діяльність з охорони природи не визнавалася самостійною функцією держави і вивчалася лише у зв’язку з дослідженням господарсько-організаторської і культурно-виховної функцій Радянської держави як їх складова. Лише з початку 70-х років ХХ ст. екологічна функція держави починає розглядатися в теорії держави і права, конституційному праві як самостійна. В цей період починається розвиток системи природоохоронних державних органів, громадських організацій, відповідного законодавства, а цей напрям діяльності держави визначається як одна з її основних функцій.

Основний зміст екологічної функції складає державна діяльність в сфері охорони навколишнього середовища, регулювання природокористування, реалізації комплексу заходів щодо екологічної безпеки, покращення стану навколишнього природного середовища підтримання екологічної рівноваги, збереження генофонду.

Викладене розкриває тенденцію збагачення і розширення змісту й ускладнення структури екологічної функції, підвищення її ролі в системі внутрішніх функцій держави. Здійснення екологічної функції передбачає вироблення чіткого уявлення про екологічну ситуацію, що склалася в країні. Під екологічною ситуацією ми розуміємо сукупність економічних, політичних, соціально-психологічних та інших процесів, що відбуваються у країні (та в світі) і спричиняють певний відносно стійкий у кількісному і якісному відношеннях стан навколишнього середовища, який, в свою чергу, має власний потенціал розвитку в конкретних напрямах. Вважаємо, що екологічна ситуація в Україні є наслідком дії багатьох різнопланових факторів.

Реалії глобальної екологічної проблеми висунули перед Україною (як і іншими країнами світу) нові складні завдання. Вони переконливо демонструють безперспективність будь-якої політики, що не має обґрунтованого конституційно-правового забезпечення [1]. Саме тому розвиток суверенної Української держави неможливий без розробки та здійснення багатопланової і цілеспрямованої безпеки та складової останньої – екологічної безпеки.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства як в Україні, так і у глобальному масштабі заслуговує на увагу і всебічну підтримку модель суспільства сталого екологічного безпечного розвитку. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки – ось невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою держава здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Тому, основними напрямами державної екологічної політики мають стати допустимі форми використання природоохоронного потенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави і застосування нормативно-правових аспектів, створення і впровадження еколого-сумісних технологій, моніторингу, експертизи, гласності, виховання бережливого ставлення до природи тощо.

За сучасних умов неефективна державна екологічна політика або ж її відсутність, спричиняють екологічні катастрофи, цілковите порушення екологічної рівноваги [2]. Важливим засобом реалізації природоохоронної політики держави забезпечення її дії зазначає Ю. Шемшученко , є право. Але останнє може успішно виконувати покладену на нього роль тільки у тому разі, якщо воно саме буде достатньо удосконаленим. На сьогодні правове регулювання екологічних суспільних відносин відстає від вимог практики [3].

Територіальна організація України спрямована на поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і поділяється на: загальнодержавні, що поширюються на всю територію України; регіональні, що охоплюють територію в межах двох або більше областей та Автономної Республіки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та акваторією морської економічної зони; місцеві, що охоплюють територію в межах Автономної Республіки Крим, області, району.

Такий об’єктивний характер просторового поширення природних систем створив територіальну невідповідність між адміністративними одиницями та природними системами як об’єктами управління. Тому, виникає потреба у виділенні регіонального рівня державного управління природоохоронними заходами. Доцільним є забезпечення злагодженої взаємодії різних державних і регіональних структур та суспільних інституцій у формуванні і проведенні регіональної екологічної політики як складової державної екологічної політики, спрямованої на забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку окремої території у контексті національної безпеки України.

Регіональна екологічна політика має визначатися виходячи з пріоритетності національних і регіональних інтересів, бути невід’ємною складовою державної екологічної політики. Вона органічно вплітається в державну політику національної екологічної безпеки і здійснюється шляхом реалізації стратегії, концепцій і програм відповідно до чинних нормативних актів як на державному рівні, так і правових актів місцевих органів влади і самоврядування [4].

На думку вчених, розв’язанню проблеми регіональної екологічної політики може сприяти адміністративна реформа. Серед її основних напрямів – передача частини повноважень на регіональний рівень. Важливою складовою адміністративної реформи є державна і регіональна екологічна політика. Саме вона покликана передбачати створення ефективно діючої системи влади в центрі і на місцях, здійснити фінансово-економічне, та нормативно-правове забезпечення територій на основі оптимального поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів [ 5 ] .

Безумовно, екологічна політика держави в умовах її незалежності є предметом дослідження різних галузей науки. У еколого-правових дисциплінах дослідження регіональної політики нерозривно пов’язане з розробками у галузі забезпечення екологічної безпеки держави. Ефективність здійснення заходів, форм і методів забезпечення цієї безпеки визначається шляхом прогнозування оцінки стану розвитку екологічних ризиків на регіональному рівні, об’єктивне визнання загроз, встановлення їх сутності та можливих наслідків і є запорукою планування правових, організаційно-управлінських та економічних заходів щодо запобігання або реагування на наслідки негативних проявів. більшість з цих завдань взаємопов’язані між собою і мають регіональний характер, що обумовлено комплексністю екологічних проблем [6].

Реалізація екологічної функції держави повинна базуватися на реальній правовій основі, саме тому розв’язання проблеми регіональної екологічної політики пов’язано з нагальною потребою розроблення нормативно-правового акту комплексного характеру, спрямованого на регулювання екологічної безпеки на територіях з кризовим станом (наприклад: промислові центри Придніпровського регіону).

Як зазначає О. Заржицький у галузі державної екологічної політики повинен бути єдиний правильний підхід – це положення теорії сталого розвитку, яка базується на збалансованому співвідношенні економічних і екологічних інтересів. Правові екологічні проблеми великих промислових центрів Півдня України за характером є регіональними. Саме тому регіональність екологічної політики щодо екологічної безпеки антропогенно переважених територій з екологічним кризовим станом визначає особливість регіонального виникнення екологічної небезпеки компонента – можливих екологічних ризиків, а звідси – й комплекс проблем, які виникають в конкретному регіоні з урахуванням особливості економічної, промислової, господарської діяльності [7, 8].

Змістом екологічної функції Української держави є також діяльність в сфері забезпечення екологічної безпеки. Вона є складовою глобальної і національної безпеки і становить собою стан захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги [9]. А. Кочинський , розглядаючи екологічну безпеку, зазначає, що Україні потрібна принципово нова система державної екобезпеки. Її основу має становити розроблення адекватного організаційно-правого соціально-політичного та господарського механізмів управління природокористування [10].

В свою чергу В. Андрейцев розглядає проблему екологічної безпеки, з одного боку, як систему спеціальних юридичних заходів, спрямованих на захист життєво важливих інтересів людини від небезпечного впливу навколишнього природного середовища, і з іншого – як систему законодавчого і підзаконного правового забезпечення цієї безпеки, за якого забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона природного середовища, безпечного для життя і здоров'я людей [11]. Автор більш комплексно підходить до визначення змісту цієї категорії.

Забезпечення екологічної безпеки здійснюється за допомогою відповідних заходів державного впливу: впровадження науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; проведення контролю за станом навколишнього природного середовища; зниження антропогенних навантажень, ліквідацію наслідків шкідливого впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій, реалізацію заходів щодо зменшення наслідків Чорнобильської катастрофи; профілактику неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Екологічна безпека забезпечується організаційно-правовими, економічними, санітарно-гігієнічними та іншими заходами, комплекс яких, передбачений системою законодавчих актів. Серед таких заходів: екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні заходів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів; охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об’єктів та військової діяльності; екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів тощо [12]. Ефективна реалізація цих заходів залежить від багатьох факторів, має велике значення для стабілізації екологічної ситуації в Україні, а також оптимізації державної екологічної політики в сучасних умовах, екологічної функції Української держави.

Література:

1. Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навч . посібник. – Х.: Фоліо, 2002. – С. 124.

2. Кисельов М. М. Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. – К.: Вентурі , 2000. – С. 184.

3. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. – К. : Знання, 1989. – С. 5 .

4. Заржицький О. Проблеми вдосконалення правових засад регіональної екологічної політики // Право України. – 2003. - №3. – С. 75-78. – С. 76.

5. Яковенко О. Управління регіоном: збалансування повноважень та відповідальності органів влади // Урядовий кур’єр. – 2000. - №195. – С. 4.

6. Шемшученко Ю. С. Местные советы и охрана окружающей среды. – М.: Наука, 1987.– С. 9, 32.

7. Заржицький О. Проблеми вдосконалення правових засад регіональної політики // Право України. – 2003. - №3. – С. 78-79.

8. Заржицький О. Регіональна екологічна політика як об’єкт правового регулювання // Право України. – 2003. - №10. – С. 56-59.

9. Качинський А. Б., Хміль Г. А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика / Національний інститут стратегічних досліджень. – К.: Ін Юре, 1997. – Вип. 3. – С. 8, 111.

10. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол .: Ю. С. Шемшученко ( відп . ред ) та ін. – К.: Укр. енцикл ., 1998. – Т.1: А-Г. – 672 с. – С. 208-209.

11. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч . та науково–практичний посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.

12. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища // Відомості Верховної Ради. – 1991. - №41. – Ст.546.