WEB-ресурс научно-практических конференций

РОЗВИТОК ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТУДЕНТІВ У КОНТЕКСТІ ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Л. В. Романюк

Подільський державний аграрно-технічний університет

Розвиток особистості студента у ході навчального процесу виступає найбільш знач ущ им показником якості використовуваних технологій навчання інформаційного суспільства.

Мету освіти сьогодні вбачають у підготовці фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.

Наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підго­товки випускника та його адаптова­ності до ринку праці, на особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію, визначальну важливість освіти у забезпеченні сталого розвитку людства.

Необхідність цих процесів диктується Європейською орієнтацією України загалом та входженням України у Європейське освітнє і наукове поле зокрема. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу) – це: у ведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів;забезпечення працевлаштування випускників; забезпечення привабливості європейської системи освіти [1]. Саме такі орієнтації визначають спрямованість сучасного студента, формують цінності у вигляді чітких принципів здобуття відповідного рівня професіоналізму і кваліфікації.

Артур Ребер у своєму великому психологічному словнику зазначає, що “давати освіту” означає вести далі, розвивати, виявляти здібності. Відповідно, процес “вивідування” чого-небудь, встановлення зв’язків, особливо тих зв’язків, які відображають фундаментальні співвідношення об’єктів чи подій [ 2, 532 ]. Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання, яке неодмінно виконує й виховну функцію.

Технологія навчально-виховної діяльності у підготовці фахівців – це сукупність методологічних і організаційно-методичних установок та ціннісних орієнтацій, які визначають підбір, компонування і порядок задіяння виховного інструментарію. Вона визначає стратегію, тактику і техніку організації виховання в процесі навчання.

Значущим моментом в успішному застосуванні технології виступає необхідність з’ясування ціннісних орієнтацій студентів та їх переорієнтацій . В основі останніх – розвиток особистісних установок. Для цього пропонуються різні шляхи розвитку свідомості майбутніх фахівців засобами психолого-педагогічного впливу через зміст, що задає орієнтири для смислопошукової діяльності в логічному та інтуїтивному режимах. Даний зміст розглядається як джерело педагогічної творчості, в основі якого не готові рецепти поведінки, а основи спонук смислотворчої діяльності в цілому.

У цьому зв’язку, в якості основних категорій процесу психолого-педагогічної підготовки виступає зміст ціннісних орієнтацій і установок, який визначає сенс освіти й виховання.

Класик гуманістичної психології А. Маслоу доводить, що будь-яка методика навчання, яка опирається на вивчення старого досвіду, і робить спробу безпосередньо застосувати минуле до теперішнього чи старі рішення до поточної ситуації, застаріла. Сьогодні освіту ні в якому разі не можна розглядати тільки як процес засвоєння знань, настав час визначити її як процес становлення характеру, як процес особистісного розвитку [3 , 109 ] . Такий підхід сприяє поборенню технократичних тенденцій в педагогічному мисленні, які проявляються в однобокій орієнтації на озброєння студентів знаннями, уміннями, навичками без урахування того, що відбувається при цьому з особистістю, її внутрішнім світом, яке мотиваційне ядро, система оціночних відношень формується при цьому.

Гуманістична методологія освіти визначає нові способи організації взаємодії педагогічної науки й вузу. Вони обумовлені положеннями, що освіта не зводиться до трансляції суми знань від викладача до студентів, оскільки домінуючим фактором, який визначає сутність навчання й виховання, виступає діяльність її суб’єктів, які володіють ієрархією особистісних смислів і здібністю реалізувати свій особистісний потенціал.

А. Маслоу наголошував на прогресивній течії в освіті, а саме – навчання через мистецтво. Він формулює наступні переваги цього методу: “там де відкидаються строгі закони об’єктивного, там з’являються сприятливі умови для самопрояву , а, відповідно, сприятлива психотерапевтична ситуація, сприятливий ґрунт для росту”. Він заявляє, що навчання через мистецтво проявляє себе одночасно і як різновид терапії, і як техніка росту. Навчання через мистецтво піднімає до світла якості людини, які залягли в самих глибинних шарах психіки, і допомагає людині змужніти й окріпнути. Спонукає її рости й учитися.

Такий підхід співзвучний базовому принципу реформування вищої освіти в Україні, а саме активізації самостійності і творчій активності того, хто навчається і хто навчає, який навчається і удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя. Гуманістичність , фахова глибина і досконалість виступають змістовним боком використання кредитно-модульної системи для трансформації навчального процесу у технологію навчання. Методичний бік цього новітнього освітнього процесу базується на інноваційних технологіях.

Як відомо в даний час методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента, визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.

Сучасний стан інформаційного забезпечення суть лекції звів до консультативно-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти в основу навчання ставлять самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні, технології навчання.

Як показує педагогічний досвід, часто причиною неуспішності студента в сучасних умовах перевантаження є його невміння організувати свою навчальну діяльність поруч із соціальною та побутовою зайнятістю. Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога студентові в організації навчальної і інших видів діяльності та чітке розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та у позааудиторний час. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до спроби реалізації ідеї використання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ). Однією із форм ІНДЗ в процесі вивчення дисциплін, зокрема, психолого-педагогічного циклу є виконання: Індивідуального навчального плану студента з дисципліни, Навчального проекту ( дослідження особистості ), Навчального проекту (діагностика міжособистісних відносин).

Індивідуальні навчально-дослідні завдання сприяють якісній переорієнтації студентів на пошукову, частково науково-дослідну роботу і виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.

Такі завдання створюють сприятливі умови для реалізації творчих можливостей, наукових інтересів і розвитку ціннісних орієнтацій обдарованої студентської молоді, розширюють можливості факультету, на якому навчаються студенти щодо надання завершеності ступеневій підготовці висококваліфікованих фахівців із відповідних спеціальностей.

Література:

1. Болонський процес у фактах і документах / Упорядники Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., БабинІ.І.– Київ-Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52 с.

2. Большой толковый психологический словарь . – Т. 1 (А – С); Пер. с англ. / Ребер Артур – ООО « Издательство АСТ», « Издательство «Вега», 2001. – 892 с.

3. Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики . – СПБ.: Евразия , 1999. – С. 108-113.