WEB-ресурс научно-практических конференций

Цуприк Л.М.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана» , Україна

ФІНАНСОВА КРИЗА 1997 РОКУ В КРАЇНАХ АЗІЇ:

УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Фінансова криза, яка розпочалася в Таїланді в 1997 році, викликала особливу стурбованість із-за своїх масштабів та гостроти. Азійська криза показала ряд прихованих і, як здавалось до цього, не пов’язаних між собою дисбалансів, а їх поєднання викликало процеси на фінансових ринках, які значно перевищили всі очікування.

Фінансові ринки зіграли роль відмінну від тої, яку їм відводить економічна теорія. Передбачається, що фінансові рики здійснюють циклічні рухи. За принципом маятника вони можуть відхилятися від рівноважного стану під впливом зовнішніх факторів, проте вважається, що зрештою вони повернуться до цієї ж точки. Натомість азійська криза продемонструвала зовсім іншу поведінку фінансових ринків, які під силою інерції обвалювали фінансові системи країн одна за одною. Важко уникнути висновку, що міжнародна фінансова система сама стала головним фактором кризового процесу.

Безпосередньою причиною фінансових негараздів стала невідповідність валютних курсів. Країни Південно-Східної Азії впродовж всього кінця ХХ століття притримувалися неформальної угоди про прив’язку своїх валют до долара США. Видима стабільність долара заохочувала місцеві банки та компанії брати кредити в доларах та конвертувати їх в місцеві валюти без хеджування. Потім банки ат інші фінансові компанії давали позики, або вкладали гроші в місцеві проекти, зокрема в нерухомість. Це здавалось безпечним способом заробляти гроші, поки неформальна доларова грошова маса залишалась стабільною.

Але система опинилася під тиском частково із-за заниження китайської валюти в 1996 р. частково із-за підвищення підвищення курсу долара до японської ієни. Торгівельний баланс цих країн різко погіршився, хоча спершу дефіцит компенсувався за рахунок крупного позитивного сальдо руху капіталу. В 1997 р. стало очевидно, що розрив між торгівельним балансом та балансом руху капіталу стає надто великим. Криза розпочалася в липні 1997 р., коли таїландський уряд відмовилася від прив’язки бата до долара США і встановили плаваючий валютний курс.

Однак гостра фаза кризи почалася не одразу – місцеві органи кредитно-грошового регулювання продовжували підтримувати курси своїх національних валют, а міжнародні банки все ще надавали кредити. Відтягування спричинило загострення кризи. З Таїланду вона швидко поширилася на Малайзію, Індонезію, Філіппіни, Південну Корею та інші країни.

Перед кризою країні регіону розвивались досить динамічно протягом тривалого часу. Наприклад, в 1960 р. на долю регіону припадало 4% світового ВВП, а в 1995 р. – вже 24%. З іншого боку те, що криза набула характеру фондової та валютно-кредитної, показує як її нові риси, так і особливу залежність даних країн від інтеграції в світове господарство та світову фінансову систему.

Розглянемо особливості притаманні кожній окремій країні. В таїланді тривожні симптоми відмічали починаючи з січня 1997 року. Тут був величезний борг в 80 млрд дол., але не у держави, а у приватних компаній. Ці компанії, зокрема банки, виявились на в змозі виплачувати за своїми зовнішніми зобов’язаннями, в результаті уряд вимушений був в червні відібрати ліцензії у 16 фінансових компаній, які займались кредитуванням будівництва та управлінням нерухомістю. Труднощі фінансових компаній відбувалися на фоні (і водночас були однією з найсуттєвіших причин) дуже сильного тиску на національну валюту (бат), який протягом багатьох років вдавалося підтримувати в твердому співвідношенню до долара США. Підтримка таїландського бата швидко спустошила золотовалютні резерви центрального банку. 2 липня уряд прийняв рішення про відмову від підтримки фіксованого курсу і бат почав девальвувати. Зниження таїландської валюти склало 42%, таїландських акцій – 59%, а в доларовому еквіваленті – 76%, падіння ВВП склало в 1998 році 8%. МВФ вже в серпні у формі термінової допомоги виділив пакет в розмірі 17 млрд. дол. США.

Після цього кризові явища охопили Індонезію, в результаті чого ця країна з населенням понад 200 млн. найсильніше постраждала від кризи, на боротьбу з якої МВФ виділив 42 млрд. дол. США. В результаті зовнішній борг Індонезії виріс до 117 млрд. дол. (країна вийшла в лідери по обсягах боргу). Однак допомога МВФ не допомогла врятувати індонезійську рупію від обвалу, її курс впав приблизно в 6 разів, ВВП скоротився на 16%.

Малайзія мала в цілому непогані економічні показники, але її фінансова система виявилася неспроможною протистояти негативним впливам сусідів. В результаті восени 1997 р. курс її валюти (рингіта), що складав до кризи 1,5 за долар, до кінця року впав до рівня 4 рингіта за долар. Філіппіни також відчули на собі кризові явища. Курс песо впав з 26 до 40 песо за долар в кінці 1997 року, ВВП скоротився на 5%. Для стабілізації положення Малайзія вимушена була ввести ряд мір щодо контролю за рухом капіталу. Серйозна постраждали і такі країни як Сінгапур, Гонконг, а також Тайвань, в двох перших більшість неплатоспроможних фінансових банкруті вбуло піддано реорганізації, або банкрутству.

Несприятливим фактором для країн, охоплених кризою, виявилось те, що в цей час відбувався спад у одного з найбільших економічних партнерів – Японії, уряд якої в цей період намагався впроваджувати політику скорочення бюджетного дефіциту. Це заважало надати необхідну допомогу та розширити кредит для таїландських та індонезійських фірм, які попали в скрутне становище за умов відтоку капіталу.

В результаті бурхливих подій в Індонезії восени 1997 року японські та корейські банки зайняли обережні позиції, що підірвало довіру міжнародних кредиторів до банківської системи.

В то й же час на фоні ряду падінь, від кризового спаду утримався Китай. З одного боку, резерви його зростання ще не були вичерпані, а з другого – курс юаня був занижений, тож обвал йому не загрожував, а менша відкритість китайської економіки не дозволяла іноземному капіталу так впливати на нього, як на інші країни.

Як ми бачимо передумови кризи в країнах Південно-Східної Азії в 90-х роках та в Україні в 2000-х мають багато спільного. Висока залежність національної економіки від іноземного капіталу, висока імпорто- та експортозалежність, прив’язка національної валюти до долара США протягом тривалого часу, а також недостатній рівень розвитку фінансової системи робить економіку вразливою перед кризовими явищами, а фінансова допомога від МВФ не може бути рятівним колом для економіки країни, по-перше МВФ видає кредити висуваючи при цьому свої умови, по-друге обсяги та терміни отримання допомоги МВФ не завжди адекватні обставинам на риках.