WEB-ресурс научно-практических конференций

К.держ.упр. Казюк Я.М.

Херсонський національний технічний університет, Україна

НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Досягнення будь-якою державою головної мети – стійкого економічного зростання та забезпечення рівня соціальної справедливості – можливе лише за умови формування в країні ефективної податкової політики, створення надійної фінансової бази, забезпечення стабільного, вчасного та повного надходження платежів до бюджетів усіх рівнів.

Податкова система повинна знаходитися у тісному зв’язку з економічною та соціальною ситуацією в країні. На формування системи оподаткування впливають такі фактори ринкової економіки, як: рівень розвитку національної економіки, її стратегічні цілі; рівень розвитку регіонів; соціальні групи населення та рівень добробуту населення; витрати державного бюджету та місцевих бюджетів, їх обґрунтованість; рівень розвитку підприємництва тощо.

На сучасному етапі розвитку національної економіки систему оподаткування необхідно привести у відповідність із пріоритетами державної політики країни, особливо це стосується податкової бази місцевих бюджетів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів i видатків місцевих бюджетів i при цьому не забезпечується покриття видатків, потрібних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій.

    Сьогодні наразі існує проблема у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування, через те, що пов’язана з домінуванням трансфертів над власними фінансовими ресурсами та обмеженістю частки надходжень від місцевого оподаткування.

Так, в Україні з кожним роком скорочується частка доходів місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету (з 45,7 % у 1998 році до 25,6 % у 2010 році), тоді як, частка доходів державного бюджету постійно збільшується (від 54,3 % у 1998 року до 74,4 % у 2010 році). Хоча необхідно зазначити, що в останні роки частка доходів місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету коливається приблизно на рівні 25 – 26 %.

  Високий рівень концентрації зібраних податків у державному бюджеті зумовлює проблему відмінностей у бюджетному забезпеченні і не відповідає тим змінам, які відбулися у функціональній структурі державного та місцевих бюджетів в умовах децентралізації державної влади і передачі значної кількості повноважень на місцевий рівень.

Однією з проблем сьогодення є те, що в багатьох регіонах країни існує утриманська політика. Переважна більшість місцевих бюджетів регіонів орієнтовані на отримання дотацій, без вишукування і залучення додаткових джерел та резервів для забезпечення їх наповнення. Кожного року в Україні зростає кількість дотаційних бюджетів. Якщо на початку 1990-х років таких областей було 13 – 15, на початку 2000-х років – близько 20, то сьогодні такими є майже всі регіони, крім Києва. На 2012 рік дотаційними стали 641 із 692 загальної кількості місцевих бюджетів, які мають прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом (тобто 92,6 %).

Відповідно до офіційних звітних даних Державної казначейської служби України за 2010 рік питома вага дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам, в обсязі надходжень загального фонду місцевих бюджетів (без урахування цільових трансфертів), склала 39,2%. Питома вага цільових субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам в загальному обсязі надходжень місцевих бюджетів за 2010 рік становила 21,3 %. В цілому місцеві бюджети залежали від державного бюджету майже на 50 %.

  Можна зазначити, що існуючий механізм формування та виконання місцевих бюджетів не стимулює органи місцевого самоврядування до економічного розвитку своїх територій та ефективного розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів. Незначні обсяги власних надходжень місцевих бюджетів не дають можливості забезпечити достатнє фінансування для підтримки та розвитку місцевої інфраструктури.

Ще одним моментом, який не стимулює місцеві органи влади розвивати середній та великий бізнес на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, можна назвати те, що доходи від сплати податку на прибуток підприємств навіть частково не спрямовуються до місцевих бюджетів. З метою розширення надходжень бюджету розвитку вважаємо за доцільне включити до їх складу відрахування 10 відсотків податку на прибуток підприємств, крім податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.

  Оскільки більшість місцевих бюджетів отримують з державного бюджету трансферти вирівнювання, раціональним було б надати їм можливість залишати частину загальнодержавних податків і зборів, що збираються на відповідній території, у своєму розпорядженні. Цим самим місцеві бюджети будуть менш залежними від перерозподілу коштів через державний бюджет, що підвищить ефективність управління бюджетними коштами.

Місцеві органи влади несуть повну відповідальність за фінансову самодостатність своїх територій. Проте делеговані державою місцевим органам влади повноваження передбачають підвищення відповідальності їх з питань фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку.

За умови розширення прав місцевих органів влади в управлінні соціально-економічним розвитком територій та повного фінансового забезпечення повноважень, віднесених до їх компетенції, мають перерозподілятися податки, як головне джерело фінансових ресурсів від державного бюджету на користь місцевих бюджетів та органів місцевого самоврядування. При цьому, також необхідно враховувати єдність загальнодержавного і територіальних інтересів при визначеному державою рівні самостійності адміністративно-територіальних одиниць.

  У розвинених країнах обсяги місцевих бюджетів постійно зростають, що зумовлюється децентралізацією влади і делегуванням центральними органами влади частини економічних та соціальних повноважень місцевим органам, розширенням їх завдань і підвищенням ролі у розвитку територій.

Наявність достатнього матеріального та фінансового забезпечення місцевого самоврядування, основу якого складають місцевий бюджет та майно об’єктів комунальної форми власності, що перебувають у розпорядженні органів влади, а також земельні та природні ресурси, сприяє розвитку територіальних громад на принципах самостійності, збалансованості та ефективності.

  Підводячи підсумки вищезазначеного, можна сказати, що оскільки підвищення фіскальної ефективності як національних податків, так і закріплених за місцевими бюджетами відчутно не впливають на доходи місцевих бюджетів, то місцеві органи влади не зацікавлені в посиленні податкового потенціалу регіону.

У кожній країні податкова система є стержнем економічної системи. Саме тому і в Україні основне завдання сьогодення – це вдосконалення її податкової складової. Система податків має бути нейтральною та справедливою, що означає недопущення проявів галузевої, регіональної, соціальної та економічної дискримінації.

Оновлена редакція Бюджетного кодексу України та ухвалений Податковий кодекс України – це перший крок до створення правових умов для проведення реформ у національній економіці з метою вдосконалення бюджетної системи країни на всіх її рівнях та бюджетно-податкової політики, досягнення стратегічних цілей сталого розвитку держави та регіонів.